Постанова
Іменем України
11 листопада 2020 року
місто Київ
справа № 369/10246/18
провадження № 61-10306св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 червня 2020 року у складі судді Вербової І. М.,
ВСТАНОВИВ:
I. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції заявника
У серпні 2018 року Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада
Києво-Святошинського району Київської області звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Петропавлівська Борщагівка у сумі 1 853 295, 49 грн (з урахуванням індексу інфляції, 3 % річних, штрафних санкцій) та судового збору у розмірі 27 799, 43 грн.
Стислий виклад змісту рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 липня 2019 року позовні вимоги Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача грошові кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Петропавлівська Борщагівка у розмірі 1 853 295, 49 грн з урахуванням індексу інфляції, 3 % річних, штрафних санкцій; стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача судові витрати на оплату судового збору за подання позовної заяви у розмірі 27 799, 43 грн.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк протягом п`яти днів з дня вручення копії ухвали на виконання її вимог, а саме сплати судового збору у зазначеному розмірі на розрахунковий рахунок Київського апеляційного суду та надання оригіналу платіжного документу для приєднання до матеріалів справи.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 липня 2019 року визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала.
Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції посилався на те, що 30 квітня 2020 року ОСОБА_1 отримав копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, у зв`язку з чим останнім днем для виконання вимог ухвали суду є 05 травня 2020 року. Враховуючи, що відповідач не цікавиться провадженням у його справі, станом на 01 червня 2020 року не усунув недоліки апеляційної скарги у строк, встановлений ухвалою Київського апеляційного суду від 21 квітня 2020 року, апеляційну скаргу необхідно вважати неподаною та повернути особі, яка її подала.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 15 липня 2020 року звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 01 червня 2020 року, передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що висновок суду апеляційної інстанції про отримання заявником копії ухвали Київського апеляційного суду від 21 квітня 2020 року про залишення апеляційної скарги без руху ґрунтується на недопустимих доказах. Також судом не враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження
№ 14-280цс18), відповідно до якого повернення апеляційної скарги можливо лише у тому випадку, коли особа отримала відповідну ухвалу суду, тобто ознайомилася з її змістом, але ухилилася від виконання вимог, викладених в ухвалі. Натомість, за твердженнями заявника, у матеріалах справи відсутні докази того, що він ознайомився зі змістом ухвали апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху. Поштове відправлення вкладено в абонентську скриньку, однак відповідач не укладав із поштовою службою договору на отримання рекомендованої кореспонденції у поштову скриньку. Таким чином, апеляційний суд обмежив заявника у доступі до правосуддя.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі. Ухвалою від 29 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваної ухвали апеляційного суду визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
У пункті 8 частини третьої статті 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), на справедливий судовий розгляд, до якого також відноситься і право апеляційного оскарження.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів
(§ 25 рішення ЄСПЛ у справі "Delcourt v. Belgium" від 17 січня 1970 року та § 65 рішення ЄСПЛ у справі "Hoffmann v. Germany" від 11 жовтня 2001 року).
ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить згадану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, що надаються сторонам у цивільних справах, а й захищає, у першу чергу, те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.