Постанова
Іменем України
02 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 464/1479/17
провадження № 61-11334св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Шоста львівська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, подану її представником ОСОБА_4, на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 31 січня 2018 року в складі судді Горбань О. Ю. та постанову Львівського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року в складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Крайник Н. П., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Шоста львівська державна нотаріальна контора, про скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання недійсним договору купівлі-продажу частини квартири, скасування державної реєстрації права власності на частку квартири та визнання права власності на частку квартири.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 26 травня 2003 року його дід ОСОБА_5 склав заповіт, згідно з яким все своє майно заповів у рівних частинах двом онукам - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. На момент його смерті до складу спадкового майна входила 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 .
На підставі рішення суду, яким ОСОБА_3 визначено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, він звернувся до нотаріуса та 02 жовтня 2015 року оформив право власності на 1/2 частку від 1/2 частини квартири за заповітом, а через місяць відповідач відчужив успадковану ним 1/4 частину квартири ОСОБА_2 .
Рішенням Апеляційного суду Львівської області рішення суду про визначення відповідачу додаткового строку на прийняття спадщини було скасовано, а в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Враховуючи те, що ОСОБА_3 не прийняв спадщини, а тому не міг успадкувати зазначене у заповіті майно, позивач просив суд:
визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину від 02 жовтня 2015 року серії НАН № 883179 на 1/2 частку з 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, видане ОСОБА_3 . Шостою Львівською державною нотаріальною конторою;
визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/4 частини квартири від 11 листопада 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняк І. Я.;
скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 ;
визнати за ним в порядку спадкування за заповітом ОСОБА_5 від 26 травня 2003 року право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 31 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину від 02 жовтня 2015 року серії НАН № 883179 на 1/2 частку з 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, видане громадянину Російської Федерації ОСОБА_3 . Шостою львівською державною нотаріальною конторою та зареєстроване в реєстрі нотаріальних дій.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу 1/4 частини квартири від 11 листопада 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняком І. Я.
Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом ОСОБА_5 від 26 травня 2003 року право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_3 не прийняв спадщини після смерті ОСОБА_5, а тому ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за заповітом, котрий прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5, в тому числі 1/2 частку з 1/2 частини спірної квартири, яка не була прийнята ОСОБА_3 . Оскільки позивач успадкував частину квартири, яку не успадкував ОСОБА_3, наявні підстави для задоволення решти похідних позовних вимог ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У червні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин норми матеріального права про визнання права власності за позивачем. Обраний позивачем спосіб захисту його права є неналежним, оскільки в цій справі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Суди помилково застосували частину першу статті 1275 ЦК України, оскільки до спірних правовідносин необхідно було застосувати частину другу статті 1223 ЦК України, тобто суди не розмежували відмову від прийняття спадщини і неприйняття спадщини, які є різними правовими інститутами. Відмінність полягає у правових наслідках: у разі неприйняття спадщини відбувається спадкування за законом, а у разі відмови від спадщини - частка у спадщині, яку мав право прийняти спадкоємець, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. ОСОБА_3 не прийняв спадщину, проте не відмовлявся від неї, а тому суди помилково визнали право власності за позивачем, оскільки позивач є спадкоємцем п`ятої черги за законом після смерті ОСОБА_5 .
Правова позиція, викладена у пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", суперечить статті 1223 ЦК України, тому є необхідність відступити від неї.
Відповідач ОСОБА_3 не був повідомлений про час та місце розгляду справи, не отримував копії позовної заяви, не міг підготувати відзив на позов. Вказане процесуальне порушення вплинуло на права та обовʼязки цього учасника справи і на права особи, яка подала касаційну скаргу, з огляду на задоволення позову та позбавлення її права власності.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для її задоволення немає.
Суди встановили, що 26 травня 2003 року ОСОБА_5 (дід позивача та відповідача ОСОБА_3 ) склав заповіт, посвідчений Першою львівською державною нотаріальною конторою та зареєстрований у реєстрі за № 4-1700, згідно з яким все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого воно не складалось, в тому числі належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1, заповів у рівних частках ОСОБА_1 та ОСОБА_3
25 липня 2003 року ОСОБА_5 подарував ОСОБА_1 1/2 частину належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
На час смерті ОСОБА_5 його онук, ОСОБА_1 був неповнолітнім, а належна спадкодавцю ОСОБА_5 1/2 частина квартири АДРЕСА_1, ввійшла до складу спадщини після його смерті. Іншим співвласником 1/2 частини цієї квартири був ОСОБА_1 .
Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 08 квітня 2015 року у справі № 464/608/15-ц визначено ОСОБА_3 додатковий строк тривалістю три місяці для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_5
02 жовтня 2015 року на підставі цього судового рішення Перша львівська державна нотаріальна контора видала ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частку із 1/2 частини спірної квартири, на підставі якого ОСОБА_3 зареєстрував право власності на 1/4 частину квартири в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
11 листопада 2015 року відповідно до договору купівлі-продажу 1/4 частини квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняком І. Я., ОСОБА_3 відчужив 1/4 частину спірної квартири ОСОБА_2 .
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 24 січня 2017 року рішення Сихівського районного суду міста Львова від 08 квітня 2015 року у справі № 464/608/15-ц скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Отже, рішенням суду апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_3 є таким, що не прийняв спадщини після смерті ОСОБА_5 .
Відповідно до частин першої та пʼятої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).
Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Встановивши, що ОСОБА_1 прийняв, а ОСОБА_3 не прийняв спадщину, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на не прийняту ОСОБА_3 1/4 частку в спірній квартирі і визнання недійсним виданого ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину від 02 жовтня 2015 року на 1/2 частку із 1/2 частини спірної квартири, яке зареєстроване в реєстрі нотаріальних дій за № 1-1124.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з частиною другою статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Враховуючи недійсність свідоцтва про право на спадщину, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що державна реєстрація права власності ОСОБА_3 на спірну 1/4 частину квартири, проведена на підставі цього свідоцтва, підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном.