Постанова
Іменем України
02 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 520/6543/14-ц
провадження № 61-13879св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року про відмову у відкритті апеляційного провадження у складі судді Громіка Р. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна")звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 25 січня 2018 року позов ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки було задоволено.
Не погодившись із зазначеним рішенням, ОСОБА_2 01 червня 2020 року подала апеляційну скаргу на нього.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року підстави пропуску строку апеляційного оскарження, зазначені ОСОБА_2, визнані судом неповажними, у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 відмовлено.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд виходив з того, що заявниці було відомо про існування оскаржуваного рішення з 24 жовтня 2019 року, але апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 січня 2018 року нею було подано лише 01 червня 2020 року.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У вересні 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга на ухвалу Одеського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, заявниця просила суд оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції постановлена ухвала без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
06 листопада 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За приписами частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, у межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).