ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 грудня 2020 року
м. Київ
справа №1.380.2019.006957
адміністративне провадження №К/9901/15869/20
Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді- Рибачука А.І.,
судді-доповідача Стародуба О.П.,
суддів - Бевзенка В.М., Берназюка Я.О., Бучик А.Ю., Єзерова А.А., Желєзного І.В., Коваленко Н.В., Кравчука В.М., Мороз Л.Л., Стеценка С.Г., Стрелець Т.Г., Тацій Л.В., Чиркіна С.М., Шарапи В.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу №1.380.2019.006957
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України,
третя особа - Львівський обласний військовий комісаріат,
про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2020 року (у складі колегії суддів Обрізко І.М., Кухтей Р.В., Онишкевич Т.В.),
У С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі також - відповідач, Міноборони), за участю третьої особи - Львівського обласного військового комісаріату (далі також - третя особа, військкомат), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 05 липня 2019 року №88, яким відмовлено йому в призначенні одноразової грошової допомоги;
- зобов`язати Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, призначити та виплати йому одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статей 16, 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ). Вважає відмову відповідача у призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги протиправною, незаконною, необґрунтованою та такою, що порушує його право на соціальний захист. При цьому наголошує на безпідставності застосування до нього положень частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок №975) щодо обмеження такої виплати дворічним строком, оскільки інвалідність йому встановлена вперше і відповідне право на отримання грошової допомоги він може реалізувати протягом трьох років з моменту виникнення такого права, тобто до 19 грудня 2021 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України про відмову позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, оформлене у пункті 7 Протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 05 липня 2019 року № 88; зобов`язано Міністерство оборони України призначити та виплати позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності відповідно до Закону № 2011-ХІІ та Порядку №975, з урахуванням попередніх виплат.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на виплату одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону №2011-ХІІ. Так, суд зазначив, що інвалідність позивачу встановлена вперше, Закон №2011-ХІІ до 01 січня 2017 року не передбачав часових обмежень на виплату допомоги у разі встановлення вищої групи інвалідності або вищого відсотка втрати працездатності після спливу дворічного терміну після первинного встановлення інвалідності або визначення відсотку втрати працездатності вперше. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (далі - Закон № 1774-VIII) не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, оскільки не має зворотної дії закону в часі. Застосування нової норми закону можливе лише у разі повторного встановлення інвалідності позивачу починаючи з 19 грудня 2018 року і саме з цього моменту відраховується дворічний строк.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та приймаючи нову про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на час первинного встановлення втрати працездатності позивачу (17 листопада 2014 року) вже діяла правова норма, яка передбачала обмеження права на перегляд розміру одноразової грошової допомоги дворічним строком. Отже, оскільки з дня первинного встановлення ступеню втрати працездатності (17 листопада 2014 року) до дня встановлення групи інвалідності (19 грудня 2018 року) минуло понад два роки, позивач позбавлений права на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2020 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 1.380.2019.006957, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2020 року справу № 1.380.2019.006957 призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2020 року в порядку частини першої статті 346 КАС України справу передано на розгляд Судової палати, до якої входить колегія, що розглядає справу.
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення та виклику сторін за наявними у справі матеріалами з 10 вересня 2020 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач у період з 21 травня 2014 року по 10 серпня 2014 року, з 06 грудня 2014 року по 30 березня 2015 року, з 27 квітня 2015 року по 15 червня 2015 року брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції с. Добропілля, м. Слов`янськ, м. Краматорськ, с. Семенівка Донецької області, є учасником бойових дій.
Згідно довідки військової частини польова пошта В1740 від 31 серпня 2014 року №972/вос позивач перебував у службовому відрядженні в районі виконання бойових завдань особовим складом військової частини, та у період з 16 липня 2014 року по 09 серпня 2014 року приймав участь у антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях по врегулюванню кризової ситуації в Україні. Під час виконання обов`язків військової служби в ході ведення бою 09 серпня 2014 року отримав поранення.
17 листопада 2014 року під час первинного огляду органами МСЕК позивачу первинно встановлено 20% втрати працездатності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачу виплачена грошова допомога у зв`язку з встановленням йому 20% втрати працездатності в сумі 17052 грн.
15 червня 2015 року позивача звільнено з військової служби в запас.
Згідно довідки до Акту огляду МСЕК серії 12 ААА №823848 від 19 грудня 2018 року позивачу вперше встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини. Інвалідність встановлена строком до 01 грудня 2020 року з визначенням дати чергового переогляду 16 листопада 2020 року.
05 травня 2019 року позивач звернувся до Львівського обласного військового комісаріату із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із отриманням ІІІ групи інвалідності.
Пунктом 7 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 05 липня 2019 року №88 позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на те, що групу інвалідності йому встановлено понад дворічний термін, передбачений частиною четвертою статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та пунктом 8 Порядку №975, з дня встановлення ступеня втрати працездатності.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, а свої законні права на отримання соціальної виплати при встановленні інвалідності порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що у даному випадку йдеться не про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі зміною групи інвалідності, а про її призначення і виплату саме у зв`язку із встановленням групи інвалідності вперше, що є окремою підставою для виплати одноразової грошової допомоги без обмеження будь-якими строками після встановлення відсотку втрати працездатності.
При цьому посилається на те, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, і такою датою у спірних правовідносинах є встановлення йому первинно ІІІ групи інвалідності 19 грудня 2018 року.
24 липня 2020 року до суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу позивача, в якому зазначається, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, в межах касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Верховний Суд вже розглядав справи за аналогічних правовідносин, зокрема у постановах від 30 вересня 2019 року у справі №825/1380/18, від 29 квітня 2020 року у справі №120/3358/19-а та від 28 травня 2020 року у справі №240/10373/19.
За наслідком розгляду цих справ, Верховний Суд сформулював такий висновок: встановлення інвалідності після встановлення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є самостійною підставою для виплати одноразової грошової допомоги, встановлення інвалідності відбулось вперше, а тому положення частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ (щодо виплати допомоги з врахуванням раніше виплаченої суми та обмеження такої виплати дворічним строком) до спірних правовідносин не застосовуються.
Водночас, у постановах від 20 лютого 2020 року у справі №806/714/18, від 04 березня 2020 року у справі №240/5688/18, від 17 червня 2020 року у справі №0640/3968/18, Верховний Суд застосував до спірних правовідносин положення частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та дійшов протилежного висновку, встановивши, що фактично позивач має право на виплату допомоги з врахуванням раніше виплаченої суми та обмеження такої виплати дворічним строком.
Аналізуючи обґрунтованість підстав для відступлення від висновків Касаційного адміністративного Суду у складі Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав виходить з такого.
Верховний Суд в ухвалі про передачу справи на розгляд Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, обґрунтовуючи необхідність відступу від висновку сформованого у постановах Верховного Суду, зазначив, що з метою забезпечення єдності судової практики при вирішенні спорів цієї категорії необхідно відступити від правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах від 20 лютого 2020 року у справі №806/714/18, від 04 березня 2020 року у справі №240/5688/18 та від 17 червня 2020 року у справі №0640/3968/18.
Проте, за наслідками розгляду цієї справи Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що підстав для задоволення касаційної скарги та відступу від раніше викладених висновків Верховного Суду немає, виходячи із наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбаченими Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".