Постанова
Іменем України
01 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 532/222/19
провадження № 51-1846км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів Кишакевича Л. В., Марчука О. П.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Вараниці В. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018170190000674, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця с. Лівобережна Сокілка Кобеляцького району Полтавської області,
жителя АДРЕСА_1, такого, що судимості не має,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,
за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та його захисника
Адамця А. М. на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Козельщинського районного суду Полтавської області від 15 жовтня
2019 року, залишеним без змін ухвалою Полтавського апеляційного суду
від 04 лютого 2020 року, ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 2
ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Вирішено питання про долю речових доказів.
Вказаним вироком засуджено також ОСОБА_2, судові рішення щодо якого
в касаційному порядку не оскаржуються.
За вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що
він 26 жовтня 2018 року близько 23:00, перебуваючи на подвір`ї домогосподарства матері ОСОБА_3 на АДРЕСА_2, у зв`язку з тривалим неприязним ставленням
до ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, під час бійки з останнім завдав йому декілька ударів руками та ногами по голові й іншим частинам тіла, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпілий помер.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали, а також позиції інших учасників кримінального провадження
У касаційній скарзі захисник Адамець А. М., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Обґрунтовує свої вимоги тим, що апеляційний суд, порушуючи ст. 419 КПК України, не надав вмотивованих відповідей на його доводи в апеляційній скарзі щодо кваліфікації дій ОСОБА_1, яку захисник вважає неправильною, оскільки, на його думку, засуджений завдав потерпілому тілесних ушкоджень, перебуваючи у стані необхідної оборони, однак із перевищенням
її меж. Також зазначає, що поза увагою апеляційного суду залишились його доводи стосовно безпідставного врахування під час призначення ОСОБА_1 покарання обтяжуючої покарання обставини - вчинення злочину щодо особи похилого віку, та неврахування обставин, які істотно знижують ступінь небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, а саме неправомірної поведінки ОСОБА_4, думки потерпілої ОСОБА_5 та відшкодування
ОСОБА_1 матеріальної і моральної шкоди. Крім того, захисник вказує на те, що суд апеляційної інстанції всупереч ч. 3 ст. 404 КПК України взагалі не розглянув заявленого в апеляційній скарзі клопотання про повторне дослідження доказів у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1, не прийняв рішення за вказаним клопотанням та не вказав в ухвалі правових підстав для залишення такого клопотання без розгляду.
Засуджений ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі, доводи якої за змістом є аналогічними доводам у касаційній скарзі його захисника, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо нього та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Прокурор у судовому засіданні, посилаючись на безпідставність доводів касаційних скарг захисника та засудженого, просив залишити їх без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Мотиви суду
Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог, викладених у касаційних скаргах.
При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з приписами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, перегляду відповідно до вимог ст. 438 КПК України
у касаційному порядку не підлягають.
Під час розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції керується фактичними обставинами, установленими судами першої та апеляційної інстанцій.
Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який, перевіряючи обґрунтованість викладених в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_1 - адвоката Адамця А. М. доводів щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильної юридичної оцінки дій його підзахисного, у своєму рішенні навів докладні мотиви і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну оцінку вчиненому.
За фактичних обставин кримінального провадження, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, висновок місцевого суду про доведеність винуватості
ОСОБА_1 у заподіянні умисних тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили смерть потерпілого, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, колегія суддів касаційного суду вважає правильним і таким, що підтверджується сукупністю зібраних доказів, перевірених у судовому засіданні в установленому кримінальним процесуальним законом порядку та належно оцінених у судовому рішенні судом у їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Доводи сторони захисту про відсутність у ОСОБА_1 умислу на заподіяння потерпілому ОСОБА_4 тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть останнього, про вчинення злочину у стані необхідної оборони, однак із перевищенням її меж, у зв`язку з чим його дії слід було кваліфікувати за ст. 124 КК України, місцевий та апеляційний суди належним чином перевірили та обґрунтовано визнали такими, що суперечать дослідженим у судовому засіданні доказам і спростовуються перевіреними у кримінальному провадженні доказами.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в ході судового провадження засуджений ОСОБА_1, не заперечуючи факту заподіяння
ОСОБА_4 тілесних ушкоджень, пояснив, що конфлікт з останнім у нього виник під час розмови щодо заборони відвідувати будинок матері. При цьому потерпілий, щоб пройти до будинку, почав погрожувати, схопив його за куртку і декілька разів ударив кулаком в обличчя, по ребрам, а також завдав ударів ногою в пах та по нозі. Оскільки потерпілий тримав його за одяг, обмежував у русі, він з метою самозахисту, для того, щоб вирватися, був змушений завдати йому кулаком
3 - 4 ударів в обличчя, але той, незважаючи на його удари, тримав його за одяг,
а, вдаривши ногою по його нозі, втратив рівновагу та впав на землю. Через деякий час з будинку вибіг ОСОБА_2, який відтягнув засудженого від потерпілого.
Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних злочинів. З об`єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечними, протиправними діяннями та двома суспільно небезпечними наслідками, що настали: первинні - тяжкі тілесні ушкодження, похідні - смерть. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв`язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням. Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини - умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки).
Кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК України настає за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.