Постанова
Іменем України
03 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 171/1013/16-ц
провадження № 61-47523св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2018 року у складі судді Чумак Т. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Зубкової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона є власницею квартири АДРЕСА_1, у якій проживає ОСОБА_2 зі згоди її матері - ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, а згодом ОСОБА_1 зареєструвала за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі спадкового договору.
16 травня 2015 року ОСОБА_1 письмово повідомила ОСОБА_2 про необхідність звільнити належне їй житлове приміщення, на що остання відповіла відмовою.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила усунути їй перешкоди у праві користування житлом шляхом виселення ОСОБА_2 без надання іншого житлового приміщення з квартири АДРЕСА_1, та стягнути судові витрати.
У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, визнання спадкового договору недійсним, визнання права власності на квартиру за набувальною давністю.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 мотивовано тим, що її матері - ОСОБА_3 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 .
З 2005 року в зазначеній квартирі проживає ОСОБА_2, за погодженням із матір`ю, якій вона сплатила за цю квартиру кошти у розмірі 10 000,00 доларів США, однак жодного договору з цього приводу вони не укладали.
За усною домовленістю між ними, квартира мала залишитися ОСОБА_2, а за кошти у розмірі 10 000,00 доларів США мати допомагала своїй доньці та сестрі - ОСОБА_1 добудувати будинок АДРЕСА_2, куди мати переїхала на постійне місце проживання у 2006 році.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, а у липні 2016 року ОСОБА_1 повідомила свою сестру про те, що саме вона є власником спірної квартири на підставі спадкового договору від 06 грудня 2007 року та запропонувала їй виїхати з квартири у добровільному порядку.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_2 просила визнати недійсним договір купівлі-продажу від 01 жовтня 1992 року, визнати недійсним спадковий договір
від 06 грудня 2007 року, визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру
АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області
від 22 травня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Усунуто перешкоди у користуванні житловим приміщенням, що розташоване в АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 ..
Зобов`язано ОСОБА_2 звільнити вказане житлове приміщення протягом 10 днів з дня набрання рішенням законної сили.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі
275,61 грн.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з наявності у ОСОБА_1 перешкод в користуванні власністю та правомірністю її вимог про усунення цих перешкод.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01 жовтня 1992 року та застосування наслідків його недійсності, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необґрунтованості, оскільки вона не виступала стороною цього договору та, на момент укладення цього договору, права ОСОБА_2 порушено не було.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним спадкового договору від 06 грудня 2007 року з моменту його укладення, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необґрунтованості.
Розглядаючи спір в частині заявлених ОСОБА_2 зустрічних позовних вимог про визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю, суд першої інстанції виходив із недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог та відсутності підстав, установлених статтею 344 ЦК України, для визнання за ОСОБА_2 права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2018 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
21 листопада 2018 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 22 травня
2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2018 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами неповно з?ясовано обставини справи. Рішення Апостолівської районної ради від 16 квітня 1992 року № 119/1 про продаж спірної квартири ОСОБА_3 не існує. Суд апеляційної інстанції вийшов за межі наданих йому повноважень і вказав, що рішення Апостолівської районної ради від 16 квітня 1992 року № 119/1 про продаж квартири головним інженером комбінату комунальних підприємств ОСОБА_4 громадянці ОСОБА_3 та розпорядження Президента України в Апостолівському районі від 28 травня 1992 року № 65 про продаж спірної квартири це тотожні, одні й ті ж самі документи. При цьому, суд першої інстанції встановив, що такого рішення не існує. Апеляційний суд проігнорував той факт, що договір купівлі-продажу спірної квартири вчинено на підставі неіснуючих документів, а, відповідно, цей договір вчинений сторонами під впливом помилки. ОСОБА_2 є прямою спадкоємицею ОСОБА_3, а тому її права спірним договором купівлі-продажу порушуються, оскільки такий укладено на підставі неіснуючого рішення. В даному випадку потрібно застосовувати не лише норми ЦК Української РСР, але й норми діючого ЦК України.
Судами проігноровано правила статті 344 ЦК України, оскільки ОСОБА_2 на протязі 10 років займала спірну квартиру, зробила в ній євроремонт, вклала у неї свої кошти. ОСОБА_1 в цей час ніяких перешкод у володіння та користуванні спірної квартирою не висловлювала, жодних вимог про можливе незаконне володіння ОСОБА_2 цією квартирою не заявляла.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Апостолівського районного суду Дніпропетровської області.
30 січня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Розпорядженням від 13 квітня 2020 року № 999/0/226-20 за касаційним провадженням № 61-47523св18 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями
від 13 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 22 травня
2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Короткий зміст фактичних обставин справи
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що на виконання Положення про продаж громадянам в особисту власність квартир і будинків, затвердженого Постановою Ради міністрів УРСР і Укррадпрофа від 19 травня 1989 року № 142, уповноваженою комісією складено Акт від 25 травня 1992 року про продажну вартість квартири АДРЕСА_1, яка підлягає продажу ОСОБА_3, у розмірі
4 392,00 карбованці (а. с. 99).
Розпорядження представника Президента України від 28 травня 1992 року № 65 року дозволено комбінату комунальних підприємства (т. Михальчук) продати квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 за 4 392,00 карбованців (а. с. 100).
ОСОБА_3 сплачено державне мито у розмірі 219,60 карбованців (а. с. 98) та
4 392,00 карбованці, які надійшли на рахунок комбінату 18 червня 1992 року за прибутковим касовим ордером № 385 (а. с. 101).
01 жовтня 1992 року між комбінатом комунальних підприємств, в особі головного інженера господарства Сенчишиної Л. А., та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Апостолівської держнотконтори 01 жовтня 1992 року, реєстраційний № 3369, та зареєстрований в Апостолівському МБТІ 16 жовтня 1992 року у реєстровій книзі за № 25-47 (а. с. 97).
В 2005 році до квартири АДРЕСА_1 вселилася на постійне проживання донька власника ОСОБА_3 - ОСОБА_2, яка зареєстрована у цій квартирі з 13 червня
2006 року (а. с. 48 зворот).
06 грудня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено спадковий договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 зобов`язалася виконувати розпорядження ОСОБА_3, передбачені цим договором, і в разі її смерті набуває право власності на належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1, який посвідчено приватним нотаріусом Апостолівського районного нотаріального округу Романченко Ю. В. та зареєстровано в реєстрі за № 2950. В цей же день нотаріусом накладено заборону на відчуження вказаної квартири, реєстр № 59 (а. с.13-14).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла (а. с.8).
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18 квітня 2016 року (а. с. 15), право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі спадкового договору від 06 грудня
2007 року № 2950.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення
За приписами статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК України передбачено право власника використовувати житло для власного проживання, проживання інших членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу
до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року", Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року
№ 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном
та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до статті 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається
як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно
до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК випадках. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування