Постанова
Іменем України
02 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 127/10502/18
провадження № 61-14449св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач- керівник Вінницької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального фонду підтримки підприємництва по Вінницькій області,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 27 червня 2019 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Ковальчука О. В., Якименко М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У травні 2019 року керівник Вінницької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального фонду підтримки підприємництва (далі - РФПП) по Вінницькій областізвернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, посилаючись на те, що у зв`язку із зловживанням відповідачами службовим становищем спричинено шкоду інтересам держави в особі РФПП по Вінницькій області на суму 59 950 грн. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 23 березня 2018 року, яка набрала законної сили 31 березня 2018 року, у справі № 127/21991/17 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої частинами другою, третьою статті 191 Кримінального кодексу України, у зв`язку із закінченням строків давності на підставі статті 49 Кримінального кодексу України. При цьому матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_3 було виділено в окреме провадження у зв`язку з її розшуком. В добровільному порядку відповідачі не відшкодували заподіяну шкоду. Враховуючи викладене, керівник Вінницької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі РФПП по Вінницькій області просив стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь РФПП по Вінницькій області кошти на відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, в сумі 59 950 грн.
У відзивах на позовну заяву представник ОСОБА_1 - адвокат Аліфанова Л. І. та представник ОСОБА_2 - адвокат Вдовиченко М. І. просили відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що РФПП по Вінницькій області є недержавною установою, тому керівник Вінницької місцевої прокуратури не мав повноважень на подання позову. Позивач не надав доказів на підтвердження розміру заподіяної шкоди, вини відповідачів, а також наявності причинно-наслідкового зв`язку між завданою шкодою та протиправними діями відповідачів, тому позовні вимоги є недоведеними та безпідставними. Крім цього, позивачем пропущена позовна давність, що є самостійною підставою для відмови в позові.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 березня 2019 року у складі судді Федчишена С. А. в задоволенні позову відмовлено. Судові витрати компенсовано за рахунок держави.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що керівник Вінницької місцевої прокуратури обґрунтовував наявність у нього повноважень на представництво інтересів держави тим, що засновником РФПП по Вінницькій області є Вінницька обласна рада та Український фонд підтримки підприємництва, а його фінансування здійснюється за рахунок коштів обласного бюджету. Тому відсутність відшкодування завданих збитків є порушенням прав територіальних громад, сіл, селищ, міст Вінницької області. При цьому позивач не надав документів (розрахунку, первинних документів, актів перевірок тощо), які б підтверджували розмір дійсної прямої шкоди, завданої РФПП по Вінницькій області відповідачами. Тому позовні вимоги є не доведеними. Події, на які посилається позивач як на підставу для відшкодування відповідачами матеріальних збитків, відбулися у 2004-2006 роках, однак позовну заяву керівник Вінницької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі РФПП по Вінницькій області подав до суду лише 04 травня 2018 року, тобто зі спливом позовної давності, тому позов задоволенню не підлягає.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, заступник прокурора Вінницької області оскаржив його в апеляційному порядку.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 27 червня 2019 року апеляційну скаргу заступника прокурора Вінницької області задоволено частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 березня 2019 року скасовано. Позов керівника Вінницької місцевої прокуратури в інтересах держави РФПП по Вінницькій області до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, залишено без розгляду.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що прокурор звернувся до суду з позовом після отримання 02 травня 2108 року довідки РФПП по Вінницькій області, за змістом якої прокурору повідомлено, що діяльність РФПП по Вінницькій області щодо опрацювання судових процесів унеможливлена у зв`язку з фактичним припиненням фінансування Вінницькою обласною радою. Однак вказана довідка не свідчить про неможливість РФПП по Вінницькій області звернутися до суду з позовом про відшкодування збитків, заподіяних злочином, оскільки відповідно до пункту 6 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях. Крім того, ця справа є малозначною, тому інтереси РФПП по Вінницькій області в суді може представляти як його керівник, так і повнолітня особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність, на підставі довіреності, що не зобов`язує РФПП по Вінницькій області укладати угоди з адвокатами. Прокурор не обґрунтував наявність обставин для його звернення до суду в інтересах держави - неналежне здійснення суб`єктом владних повноважень захисту інтересів держави, а недостатнє фінансування органу державної влади не свідчить про виключний випадок, за наявності якого прокурор може представляти інтереси держави. Оскільки позовну заяву в інтересах РФПП по Вінницькій області подано прокурором, який не має повноважень на ведення справи, то суд дійшов висновку про необхідність залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257, частини першої статті 377Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
24 липня 2019 року заступник прокурора Вінницької області подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 27 червня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неповно з`ясував обставини справи і не звернув уваги на те, що РФПП по Вінницькій області не вживалися будь-які заходи для стягнення коштів на відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. За наявності ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 23 березня 2018 року, яка набрала законної сили 31 березня 2018 року, у справі № 127/21991/17 директор РФПП по Вінницькій області звернувся з листом до прокуратури, а не з позовом до суду, що свідчить про те, що керівництво фонду самоусунулося від дієвого захисту порушених інтересів держави. Звертаючись до суду з позовом, прокурор дотримав вимоги частини четвертої статті 56 ЦПК України та в позовній заяві навів обґрунтування того, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначив РФПП по Вінницькій області як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Закон України "Про прокуратуру" та положення ЦПК України не містять жодної норми, яка б зобов`язувала прокурора надавати докази неналежного здійснення органом, уповноваженим здійснювати функції у спірних правовідносинах, своїх повноважень щодо захисту інтересів держави та доказів неможливості такого звернення самостійно. Прокурор повинен обґрунтувати лише наявність підстав для представництва. Тому висновок апеляційного суду про те, що позовну заяву в інтересах РФПП по Вінницькій області подано прокурором, який не має повноважень на ведення справи, є помилковим. Крім того, в порушення вимог статті 381 ЦПК України за результатами розгляду справи судом апеляційної інстанції постановлено ухвалу, а не постанову.
У вересні 2019 року ОСОБА_1 та представник ОСОБА_2 - адвокат Вдовиченко М. І. подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, зазначивши про його законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Вінницького міського суду Вінницької області.
19 серпня 2019 року справа № 127/10502/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частинами другою-четвертою статті 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").
За приписами частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Пунктом 2 частини першої статті 257 ЦПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.
Відповідно до частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Апеляційним судом встановлено, що в цій справі прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі РФПП по Вінницькій області.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні" Український фонд підтримки підприємництва, інші загальнодержавні, регіональні та місцеві фонди підтримки підприємництва є юридичними особами. Порядок створення та функціонування Українського фонду підтримки підприємництва, інших загальнодержавних фондів підтримки підприємництва визначається Кабінетом Міністрів України. Засновниками регіональних та місцевих фондів підтримки підприємництва можуть бути Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, Український фонд підтримки підприємництва, інші загальнодержавні фонди підтримки підприємництва, юридичні та фізичні особи. Фонди підтримки підприємництва - неприбуткові організації, основними функціями яких є сприяння реалізації державної політики у сфері розвитку малого і середнього підприємництва шляхом залучення та ефективного використання фінансових ресурсів, фінансування цільових програм та проектів. Фінансова державна підтримка здійснюється фондами відповідно до статті 16 цього Закону. Кошти Українського фонду підтримки підприємництва, інших загальнодержавних, регіональних та місцевих фондів підтримки підприємництва формуються за рахунок бюджетних коштів, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, у тому числі іноземних. Кошти Українського фонду підтримки підприємництва, інших загальнодержавних, регіональних та місцевих фондів підтримки підприємництва спрямовуються виключно на фінансування розвитку та підтримки малого і середнього підприємництва. Порядок використання таких коштів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 1995 року № 687 "Про Український фонд підтримки підприємництва" з метою сприяння реалізації державної політики підтримки підприємництва, створення економічних і організаційно-правових умов для його розвитку прийнято пропозицію Міністерства економіки про перетворення Українського національного фонду підтримки підприємництва і розвитку конкуренції в Український фонд підтримки підприємництва. Встановлено, що Український фонд підтримки підприємництва є некомерційною організацією і не має за мету своєї діяльності отримання прибутку. Український фонд підтримки підприємництва є юридичною особою, має самостійний баланс і діє на підставі законодавства та свого Статуту, що затверджується Державною службою з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва. Для реалізації основних завдань Фонду використовуються кошти, передбачені Державним бюджетом на фінансову підтримку підприємництва.
Таким чином, в разі встановлення судом вини відповідачів у заподіянні шкоди, яку просив стягнути прокурор і яка є наслідком їх незаконних дій, порушуються інтереси держави, і ці інтереси повинні бути захищені. Отже, прокурор звернувся до суду саме з метою захисту інтересів держави шляхом стягнення збитків на користь РФПП по Вінницькій області.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (пункт 35 рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі "Менчинська проти Російської Федерації", пункт 33 рішення ЄСПЛ від 01 квітня 2010 року у справі "Корольов проти Російської Федерації").
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики ЄСПЛ, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави у суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).