Постанова
Іменем України
02 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 342/130/19
провадження № 61-20999св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В.С., Карпенко С.О, Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року в складі колегії суддів: Максюти І.О., Бойчука І.В., Матківського Р.Й.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом визнання відповідача такою, яка втратила право користування ним та зняття з реєстраційного обліку.
Позов мотивований тим, що позивач є власником будинку в с. Стрільче, Городенківського району, Івано-Франківської області з 1995 року. Даний будинок йому подарував батько. В цьому будинку зареєстрована і його колишня дружина, яка з 2006 року їздить на заробітки в Чехію і з котрою він розлучився в 2014 році. Весь тягар утримання будинку позивач несе самостійно. Відповідач більше чотирьох років не проживає у будинку, не є членом сім`ї позивача і її реєстрація в ньому є суто формальна.
Реєстрація відповідача у будинку позивача перешкоджає йому в отриманні субсидії.
Позивач повідомив ОСОБА_2, що з моменту припинення шлюбу між ними, вона більше не зможе користуватися його будинком для свого проживання. Також позивач стверджує, що відповідач добровільно забрала свої речі і проживає в м. Прага.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області суду від 08 серпня 2019 року у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом втрати особою права користування ним та зняття з реєстраційного обліку відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що поважними причинами відсутності відповідача за вказаною адресою є: її знаходження на роботі за межами України і до розірвання шлюбу і на даний час; неприязні стосунки з позивачем, який перешкоджав відповідачу у користуванні жилим приміщенням, а саме повідомив відповідачу, що після розлучення вона не має права проживати в будинку, в якому вона зареєстрована, про що зазначено ним у позовній заяві, в якій також зазначено, що з приїздом відповідача у них виникали конфлікти, позивач змінив вхідні замки, у зв`язку із чим у серпні 2018 року відповідач не мала змоги пройти до будинку та викликала з цього приводу працівників поліції.
Позивачем не доведено, що саме реєстрація в спірному будинку відповідача перешкоджає йому ним користуватись як власнику та отримувати, зокрема, субсидію, оскільки ним не подано доказів на підтвердження даних фактів, як і не обґрунтовано чому саме реєстрація колишньої дружини йому в цьому перешкоджає, оскільки у будинку крім них ще зареєстрований син ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 08 серпня 2019 року скасовано, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково, визнано ОСОБА_2 такою, яка втратила право користування жилим будинком за адресою АДРЕСА_1, у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постанова мотивована тим, що відповідач мала доступ до будинку, замінивши на власний розсуд замок на вхідних дверях і нею суду не надано доказів, які б свідчили про активні дії позивача, спрямовані на створення їй перешкод у користуванні будинком. Відповідно до пояснень відповідача у будинку вона не проживає більше одного року, оскільки сама зазначає період близько п`яти років. Таким чином, даний будинок не є її постійним місцем проживання. Сам по собі факт прибуття у будинок 26 серпня 2019 року не дає підстав вважати, що відповідач використовувала будинок як житло для постійного проживання і з цього дня не підлягає обчисленню строк відсутності колишнього члена сім`ї у житлі.
Враховуючи, що жодних доказів про періоди свого проживання у будинку відповідач не надала, цей строк слід обчислювати з часу набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу між сторонами, оскільки це не суперечить поясненням сторін, зокрема і поясненням відповідача органу поліції . Відповідач не надала і жодних доказів про поважні причини відсутності у будинку, як і доказів про відсутність у неї іншого житла.
У разі виникнення спору між власником і членами його сім`ї суд враховує, що право члена сім`ї власника на користування житлом є сервітутним правом, у зв`язку з чим припинення цього права повинно відбуватися відповідно до вимог статей 405, 406 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Зокрема, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення або через відсутність без поважних причин члена сім`ї понад один рік у спірному жилому приміщенні, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Бажання власника використовувати свій будинок для власного проживання, має істотне значення. Оскільки ці обставини встановлені в судовому засіданні, то позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані та підлягають задоволенню. Це не перешкоджає відповідачу звернутися до позивача із позовом про компенсацію коштів, вкладених нею у ремонт будинку.
Враховуючи те, що Закон України від 11 грудня 2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані із зняттям з реєстрації місця проживання, стаття 7 цього Закону підлягає застосуванню до всіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання. При визнанні судом осіб такими, які втратили право користування жилим приміщенням, юридичним наслідком є зняття таких осіб з реєстраційного обліку за адресою зазначеного житла.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
27 листопада 2019 року ОСОБА_2 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року, просила суд скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 08 серпня 2019 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2020 року відкрите касаційне провадження за зазначеною касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2020 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, призначивши справу на 06 листопада 2019 року, позбавив відповідача взяти участь у справі через представника, оскільки її представник у той день приймав участь у засіданні Одеського окружного адміністративного суду, про що повідомив суд апеляційної інстанції та просив суд відкласти судове засідання, однак суд відмовив у задоволенні цього клопотання. Відповідач у судове засідання не викликалася, оскільки вона на той час працювала у м. Прага.
Позивач не має документів, що підтверджують його право власності на будинок, в якому зареєстрована відповідач. Наданий суду договір дарування свідчить про те, що позивачу належить сусідній із спірним будинок, в якому проживає його брат.
Апеляційний суд не дав належної оцінки обставинам, з огляду на які відповідач не проживала у будинку, в якому зареєстрована, та не застосував норми права, що підлягали застосуванню.
Позивач подав позов 01 лютого 2019 року і на той час сплило лише 5 місяців і 5 днів з моменту подій 26 серпня 2018 року та 27 серпня 2018 року, коли позивач не пускав відповідача до будинку і коли вона сама вселилася до будинку.
Питання права проживання відповідача у будинку регулюється Житловим кодексом Української РСР (далі - ЖК Української РСР) і не регулюється ЦК України, на який послався апеляційний суд.
Відповідно до статті 71 ЖК Української РСР за тимчасово відсутньою особою право на проживання зберігається впродовж 6 місяців, або на весь час роботи, характер якої обумовлює відсутність наймача.
Рішення суду апеляційної інстанції є порушенням статті 8 Конвенції і незаконним втручанням держави у право відповідача на житло, що підтверджує практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (зокрема, рішення у справах "Садов`як проти України", "Кривіцька та Кривіцький проти України", "Захентнер проти Австрії", "Коннорс проти Сполученого Королівства", "Станкова проти Словаччини", "МакКенн проти Сполученого Королівства", "Косіч проти Хорватії", "Пауліч проти Хорватії", "Беєлер проти Італії", "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Кривенький проти України", "Рисовський проти України").
Позиції інших учасників
У березні 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення.
Відзив мотивовано тим, що доводи касаційної скарги про неправомірний розгляд справи без представника відповідача, є безпідставними, оскільки апеляційний суд відкладав судове засідання, призначене на 10 жовтня 2019 року за заявою представника відповідача з огляду на його участь у судовому засіданні в Одеському окружному адміністративному суді. Наступне судове засідання було призначене на 06 листопада 2019 року, а строк для апеляційного розгляду закінчувався 09 листопада 2019 року, що виключало повторне відкладення розгляду справи.
У позивача наявний договір дарування будинку, в якому зареєстроване місце проживання відповідача, від 21 жовтня 1995 року.
Постанова апеляційного суду відповідає змісту позовних вимог, що спростовує твердження відповідача про вихід апеляційного суду за межі позовних вимог.
Припинення права колишнього члена сім`ї на проживання у житлі, що належить іншій особі, відповідає правовій позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 357/7940/16-ц.
Оскільки шлюб між сторонами розірвано рішенням суду, що набрало законної сили 20 січня 2015 року, то з цього часу обраховується строк, коли відповідач втратила право на проживання у будинку. Відповідач у поясненні поліції від 28 серпня 2018 року вказує, що не проживає у будинку впродовж 5 років.
Проживання відповідача у м. Прага не є вимушеним. Відповідач працює і проживає у м. Прага.
У поясненнях поліції щодо факту заміни нею замка у будинку відповідач не заперечувала проти того, що замінила замки без згоди позивача, позбавивши його доступу до будинку.
Відповідач є сторонньою людиною для позивача. Актами обстеження будинку у липні 2019 року підтверджено непроживання відповідача у будинку.
Позивач самостійно оплачує комунальні платежі за будинок, ремонтує будинок. Відповідач впродовж 4 років не проживає у будинку та не утримує його.
Факт непроживання у будинку власника не позбавляє його прав на нього.
Позивач утворив сім`ю з іншою жінкою і не може проживати з колишньою дружиною.
Також факт реєстрації відповідача у будинку обмежує можливість позивача отримати субсидію.
Наведені у касаційній скарзі рішення ЄСПЛ процитовані вибірково без урахування їх змісту.
Позивач не підписувала касаційну скаргу, оскільки перебуває за кордоном.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною першою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
Фактичні обставини, встановлені судом
ОСОБА_1 є власником жилого будинку на АДРЕСА_1, що підтверджується копією договору дарування від 21 жовтня 1995 року, зареєстрованого в реєстрі за № 302, що був подарований позивачу його батьком ОСОБА_4 .
Позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 лютого 1989 року.
Рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 26 грудня 2014 року, яке набрало законної сили, шлюб розірваний.
Відповідно до довідки від 11 січня 2019 року № 39, виданої виконавчим комітетом Стрільченської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області в будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані позивач ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_2 і їхній син ОСОБА_1, 1996 року народження.
Відповідач була зареєстрована у спірному будинку як член сім`ї позивача - дружина, оскільки сторони проживали однією сім`єю, мають двох синів, а тому відповідач у встановленому законом порядку набула права користування вказаним будинком.
Після розірвання шлюбу спільно сторони не проживають, спільного господарства не ведуть, спільного бюджету не мають, не заперечують, що не є членами однієї сім`ї. Отже, відповідач ОСОБА_2 з 20 січня 2015 року втратила статус члена сім`ї позивача.
З 2006 року відповідач працевлаштована за межами України та періодично приїжджає в Україну і прибуває у місце реєстрації у будинок АДРЕСА_1 . Останній раз вона перебувала за місцем реєстрації 26 серпня 2018 року.
Відповідно до матеріалів перевірки Городенківського відділення поліції за заявою ОСОБА_2 від 26 серпня 2018 року відповідач зверталася до поліції, заявивши про викрадення її особистих речей ОСОБА_2, і пояснила, що вони з позивачем впродовж п`яти років разом не проживають сім`єю, будинок належить позивачу на підставі договору дарування, позивач забрав речі, придбані під час їх шлюбу за кошти, які належали їй особисто, з приводу чого виникли претензії до ОСОБА_1, заперечувала, що вона ламала замок на вхідних дверях будинку, зазначаючи про цілісність замків.
Згідно з матеріалами перевірки Городенківського відділення поліції за заявою ОСОБА_1 від 27 серпня 2018 року позивач звертався до поліції з приводу пошкодження 26 серпня 2018 року без його згоди відповідачем вхідних дверей у жилому будинку, встановлення іншого замка, ненадання йому ключів, що створило для нього перешкоди у користуванні будинком. У поясненнях відповідач не заперечувала, що вона змінила замок на вхідних дверях.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Доводи касаційної скарги про незаконну відмову апеляційного суду у відкладенні розгляду справи 06 листопада 2019 року є безпідставними.
Процедурні питання, пов`язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом апеляційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції (частина друга статті 381 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 240 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 223 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.
Доводи касаційної скарги та матеріали справи свідчать про відсутність обставин, наведених у частині другій статті 223 ЦПК України.
Відмовляючи у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, апеляційний суд правильно зазначив, що апеляційне провадження відкрито 10 вересня 2019 року, розгляд справи 10 жовтня 2019 року відкладався у зв`язку з неявкою у судове засідання відповідача та її представника на 06 листопада 2019 року, визначений законом строк розгляду справи в апеляційній інстанції закінчується 09 листопада 2019 року, а представником відповідача не подано клопотання про продовження строку розгляду справи.