Постанова
Іменем України
23 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 643/1977/17
провадження № 61-20741св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду міста Харкова від 27 лютого 2019 року в складі судді Сугачової О. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року в складі колегії суддів:Сащенко І. С., Коваленко І. П., Котелевець А. В.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про додаткове стягнення грошових коштів та процентів за користування грошовими коштами за договорами позики.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 22лютого 2006 року Московський районний суд містаХаркова задовольнив позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики та стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 93 425, 00 грн у рахунок повернення боргу та 935, 00 грн державного мита. Зазначене рішення суду набрало законної сили. У встановленому законом порядку позивач отримав виконавчий лист. Державним виконавцем відкрито виконавче провадження. На теперішній час рішення суду не виконано, що порушує права стягувача.
Станом на 13 лютого 2017 року курс валюти долара США по відношенню до гривні, встановлений Національним Банком України (далі - НБУ), складає 27,206833 грн за один долар США. Таким чином, заборгованість ОСОБА_2 за договорами позики від 10 квітня 2003 року та від 19 грудня 2002 року складає 503326,41 грн (18500*27,206833). Оскільки рішенням Московського районного суду від 22 лютого 2006 року стягнуто з відповідача грошові кошти у розмірі 93 425, 00 грн у рахунок повернення боргу, то сума боргу зменшується на зазначену суму та складає 409 901,41 грн, які позивач просив стягнути з відповідача.
Враховуючи, що відповідач користується грошовими коштами по письмовій розписці від 10 квітня 2003 року на суму, еквівалентну 10 000, 00 доларів США, станом на 13 лютого 2013 року - це 166 місяців, а по письмовій розписці від 19 грудня 2002 року на суму еквівалентну 8 500, 00 доларів США, станом на 13 лютого 2017 року - 179 місяців. Загальна сума відсотків за користування грошовими коштами складає 31 815, 00доларів США, згідно офіційного курсу НБУ на момент звернення з даним позовом до суду, та складає 865 585,39 грн (31815*27,206833), які позивач просив стягнути з відповідача.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 27 лютого 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимога позивача про стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 409 901,4 грн є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, оскільки сума боргу, яка підлягає стягненню з відповідача встановлена у рішенні Московського районного суду міста Харкова від 22 лютого 2006 року визначена у національній валюті гривні та становить 93 425,00 грн. Отже, з відповідача підлягає стягненню вже саме сума боргу, визначена у даному судовому рішенні у визначеній в ньому валюті, а саме в гривні з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Однак позивач, в свою чергу, проводить розрахунок на суму боргу, визначену у договорах позики у іноземній валюті та конвертує її у національну валюту за курсом долару США на день звернення до суду.
Вимога позивача про стягнення з відповідача відсотків за користування грошовими коштами у розмірі 865 585,39 грн є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, оскільки відсотки за користування грошовими коштами припиняються нараховуватись з моменту закінченні дії договорів позики, а саме з 14 березня 2003 року та 28 лютого 2003 року. Однак, позивач просить стягнути з відповідача проценти, нараховані з дня укладення договорів позики по день звернення з даним позовом до суду, що суперечить вимогам чинного законодавства.
Постановою Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення.
Рішення Московського районного суду міста Харкова від 27 лютого 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції,а також зазначив, що позовні вимоги позивача про додаткове стягнення грошових коштів та процентів за користування грошовими коштами за договорами позики є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку, а також заочним рішенням Московського районного суду міста Харкова вже було стягнуто суму боргу за договором позики в національній валюті - гривні.
З вимогою про стягнення коштів відповідно до частини другої статті 625 ЦК України позивач не звертався.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
15 листопада 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив, з урахуванням уточненої касаційної скарги, скасувати рішення Московського районного суду міста Харкова від 27 лютого 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповним з`ясуванням обставинам, що мають значення для справи.
Аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 409 901, 40 грн з посиланнями на необґрунтованість таких позовних вимог та на те, що сума боргу, яка підлягає стягненню з відповідача, встановлена у рішенні Московського районного суду міста Харкова від 22 червня 2006 року визначена у національній валюті гривні та становить 93 425, 00 грн.
Так, позивач зазначає, що він протягом тринадцяти років протиправно позбавлений прав щодо свого майна - грошових коштів, незважаючи на наявність рішення суду щодо їх стягнення.
Враховуючи, що з часу ухвалення рішення суду про стягнення з відповідача суми боргу за договорами позики, Національна валюта України, внаслідок хвилі фінансових криз, знецінилась в п`ять разів, позивач вважає, що вимога щодо стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 409 901, 41 грн є законною та обґрунтованою.
Також позивач вважає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій, щодо відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 865 585, 39 грн, як процентів за користування коштами, та посилається на частину другу статті 625, та частину першу статті 1048 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), які судами першої та апеляційної інстанції були проігноровані.
Доводи інших учасників справи
У березні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного суду від 13 лютого2020 року клопотання ОСОБА_1 задоволено частково.
Зменшено ОСОБА_1 розмір судового збору за подання касаційної скарги на рішення Московського районного суду міста Харкова від 27 лютого 2019 року, на постанову Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року до 2 781,21 грн та відстрочено сплату цього збору до ухвалення судового рішення у справі судом касаційної інстанції.
Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи із Московського районного суду міста Харкова.
Справа надійшла до Верховного суду у лютому 2020 року.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду міста Харкова від 27 лютого 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року, здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Фактичні обставини, встановлені судами
Судами встановлено, що заочним рішенням Московського районного суду міста Харкова від 22лютого 2006 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто грошові кошти у розмірі 93 425,00 грн у рахунок повернення боргу та 935,00 грн державного мита. Судове рішення набрало законної сили (а. с. 7).
Заочним рішенням Московського районного суду міста Харкова від 22 лютого 2006року встановлено, що відповідач у справі за договором позики, по письмовій розписці від 10 квітня 2003 року взяв у борг у позивача грошові кошти на суму еквівалентних 10 000, 00 доларів США, які зобовязався повернути до 14 квітня 2003 року. 19грудня 2002 року за договором позики по письмовій розписці відповідач отримав від позивача грошові кошти на суму еквівалентних 8 500, 00 доларів США, які зобовязався повернути до 28 лютого 2003 року (а. с. 7).
22 липня 2016 року Московським районним судом міста Харкова задоволено подання Московського ВДВС Харківського міського управління юстиції про видачу дублікату виконавчого листа, виданого по цивільній справі № 2-5788/06 (а. с. 13 - 14).
Відомостей щодо виконання зазначеного рішення суду в повному обсязі матеріали справи не містять.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосованні норми права
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.