1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду




Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 2-685/10

провадження № 61-15324св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - відкрите акціонерне товариство "Морський транспортний банк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2010 рокуу складі судді: Чванкіна С. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 23 липня 2019 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2009 року відкрите акціонерне товариство "Морський транспортний банк" (далі - ВАТ "Морський транспортний банк") звернулося із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 18 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у вигляді непоновлювальної лінії у сумі 53 143,45 доларів США строком до 17 квітня 2028 року зі сплатою 11,9 % річних, а позичальник зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав. Для забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 18 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки, відповідно якого поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед банком за виконання умов основного зобов`язання. ОСОБА_1 зобов`язання з повернення кредиту не виконує.

ВАТ "Морський транспортний банк", з урахуванням уточнення позовних вимог, просило стягнути солідарно із ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмір 499 097,98 грн, що складається з:

заборгованості за кредитом - 386 483,47 грн;

заборгованість за процентами - 62 280,83 грн;

пеня за недодержання графіка погашення основної заборгованості - 15 821,58 грн;

пеня за несплату процентів - 29 315,66 грн;

штраф - 5 196,44 грн.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2010 року позов ВАТ "Морський транспортний банк" задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ВАТ "Морський транспортний банк" суму боргу за договором кредиту в загальному розмірі 499 097,98 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі не виконують умови договору кредиту, тому утворилася заборгованість станом на 01 грудня 2009 року у загальному розмірі 499 097,98 грн. Тому на підставі статей 525, 526, 553-554, 1049, 1050, 1054 ЦК України позовні вимоги підлягають задоволенню.

Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 08 лютого 2019 року у складі судді: Бабакова В. П., у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2010 рокувідмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що ОСОБА_2 були направлені повістки про дату, час та місце слухання справи відповідно до вимог частини третьої статті 76 ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), про що в матеріалах справи містяться відповідні повідомлення. Оскільки заявником не надано доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, то заяву про перегляд заочного рішення необхідно залишити без задоволення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 23 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2010 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частині друга статті 1050 ЦК України). Скориставшись своїм правом дострокового повернення позики, банк вручив боржнику ОСОБА_1 07 листопада 2008 року та поручителю ОСОБА_2 17 листопада 2008 року лист-вимогу, в якому вимагав від боржника погашення наявної заборгованості за кредитним договором від 18 квітня 2008 року у повному розмірі, а саме: у сумі 48 367,87 доларів США, сплати відсотків за користування кредитом, пені та штрафів у строк протягом 30 днів з моменту отримання листа, але не пізніше 11 листопада 2008 року. Зазначеним зверненням банк змінив порядок, умови і строк дії кредитного договору. Строк виконання договору в повному обсязі настав 11 листопада 2008 року;

згідно частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договору поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Аналіз частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) свідчить, що строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Тому вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем). Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. У разі пред`явлення кредитором вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень ч.4 ст.559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі №408/8040/12;

строк виконання договору в повному обсязі настав 11 листопада 2008 року, а з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 банк звернуся 20 травня 2009 року, тобто, в межах шестимісячного строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України. Тому доводи апеляційної скарги щодо припинення поруки не знайшли свого підтвердження;

безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що у зв`язку із зверненням банком стягнення на предмет іпотеки та погашенням існуючої заборгованості за договором - розрахунок банку не відповідає дійсності. Цей довід не підтверджений належними доказами та спростовується наявним в матеріалах справи листом Одеської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру" від 29 січня 2010 року, згідно якого власником зазначеної земельної ділянки є боржник ОСОБА_1 ;

посилання в апеляційній скарзі на те, що банком не надано належний розрахунок заборгованості є необґрунтованим. Представником банку надано розрахунки заборгованості на підтвердження своїх позовних вимог, тоді як відповідачами не надано суду доказів на підтвердження своїх заперечень або інших розрахунків;

доводи апеляційної скарги щодо неповідомлення судом першої інстанції ОСОБА_2 про слухання страви та не направлення копії заочного рішення суду спростовуються матеріалами справи;

доводи апеляційної скарги щодо підвідомчості справи третейському суду є необґрунтованими, оскільки Закон України "Про третейські суди" передбачає право, а не обов`язок сторін на звернення до цього суду;

застосування ОСОБА_2 ординарного способу оскарження заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2010 року без належного обґрунтування підстав для подібного продовження втручання в принцип res judicata, не може вважатися причиною фундаментального характеру. При цьому судом встановлено, що на протязі 2016, 2017 років з пенсії ОСОБА_2 ДВС проводилось примусове стягнення в рахунок погашення заборгованості за заочним рішенням суду. Тому колегія суддів не вбачає будь-яких обставин особливого та непереборного характеру, які б виправдовували скасування рішення, що набрало законної сили, через тривалий час після його ухвалення, а саме: майже 9 років 5 місяців.

Аргументи учасників справи

У серпні 2019 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. При цьому посилався на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

заочне рішення ухвалено за відсутності відповідача, якого не було належним чином повідомлено про розгляд справи;

банк вимоги до поручителя у встановлений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк не пред`явив;

позивач не надав доказів, що отримувач кредиту не виконав свої зобов`язання, та не надав розрахунку заборгованості після звернення стягнення на майно;

цей позов повинен був розглядатися у третейському суді;

банк реалізував своє право на звернення стягнення на іпотечне майно і задовольнив свої вимоги за рахунок продажу земельної ділянки;

у матеріалах справи відсутній обґрунтований і підтверджений доказами розрахунок заборгованості по кредиту;

у суді першої інстанції засідання із перегляду заочного рішення відбулося без фіксації процесу, дослідження доказів і з`ясування думки сторін. Суд не з`ясував причини не явки третьої особи;

в суді апеляційної інстанції було заявлено усний відвід судді Сєвєровій Є. С., який не було розглянуто;

апеляційний суд не врахував, що судом розглядалася справа про припинення поруки;

суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення;

суди не з`ясували чи рішення у справі може вплинути на права та обов`язки інших осіб.

У лютому 2020 року ПАТ "МТБ Банк" через представника Черкасова О. О. надав пояснення на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення залишити без змін.

У поясненнях банк зазначає, що ОСОБА_2 був обізнаний про ухвалення Суворовським районним судом м. Одеси заочного рішення від 26 лютого 2010 року. Матеріалами справи спростовані доводи відповідача про те, що банком не пред`явлено вимогу до поручителя про виконання. Суд першої інстанції належним чином повідомив про розгляд справи ОСОБА_2 . Сторонами не встановлено третейського застереження у договорі.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення дії заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2010 року.

У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2020 року призначено справу до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 18 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 00971/RO, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальниці кредит у вигляді неповновлювальної лінії в сумі 53 143,45 доларів США, з яких 49 189 доларів США на придбання земельної ділянки та 3 954,45 доларів США на сплату страхових платежів, з терміном погашення по 17 квітня 2028 року включно, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,9 % річних, а позичальниця зобов`язувалась в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.

18 квітня 2008 року був укладений договір поруки між банком та ОСОБА_2, за умовами якого поручитель солідарно відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов`язаннями останнього за основним договором.

18 квітня 2008 року укладений іпотечний договір між банком та ОСОБА_1 для забезпечення виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, предметом іпотеки якого виступила земельна ділянка, загальною площею 0,060 га, кадастровий номер 512378500010020157, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Банк виконав свої зобов`язання перед ОСОБА_1, надавши їй кредитні кошти.

У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором станом на 03 листопада 2008 року заборгованість ОСОБА_1 перед банком складала: основний борг - 408,57 доларів США; відсотки за користування кредитними коштами - 1 446,22 доларів США; пеня - 994,40 грн.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності.

Встановивши, що ОСОБА_1 порушила зобов`язання за кредитним договором, суди зробили обґрунтований висновок про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 386 483,47 грн.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що "звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України".

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.


................
Перейти до повного тексту