iplex360.Демо.Судові рішення

Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 369/9993/16-ц

провадження № 61-5611св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - перший заступник військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, Національного університету оборони України імені Івана Черняховського,

відповідач - ОСОБА_1,

треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2018 року у складі судді Усатова Д. Д., та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року в складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Мельника Я. С., Сліпченка О. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року перший заступник військового прокурора Центрального регіону України звернувся з позовом до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3, про визнання права користування земельною ділянкою та витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позов мотивований тим, що представництво прокурором інтересів держави в суді обумовлено наступними підставами. На підставі рішення Ради Міністрів СРСР від 07.02.1953 № 2903-рс Київському інституту Сухопутних військ у с. Гореничі Києво-Святошинського району Київської області виділена у постійне користування земельна ділянка площею 470,8 га. У подальшому, державним актом серії В № 085468 від 1981 року на право користування землею за землекористувачем - Київським вищим танковим інженерним училищем - закріплено в безстрокове та безоплатне користування 470,8 га землі в межах згідно з планом землекористування; земельна ділянка надана для державних потреб. Відповідно до Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 № 1540-ХІІ, Указу Президента України "Про Збройні Сили України", Указів Президії Верховної Ради України "Про передачу підприємств, установ, організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України у власність держави" все майно, в тому числі і землі Міністерства оборони СРСР, перейшли відповідно до Міністерства оборони України в державну власність. В період розбудови незалежності Держави, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 490 "Про реформу системи військової освіти" було створено вищий військовий навчальний заклад Київський інститут Сухопутних військ на базі Київського вищого танкового інженерного училища імені Маршала Радянського Союзу Якубовського І. Г . Постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 1999 № 816 "Про подальшу оптимізацію мережі вищих військових навчальних закладів Міністерства оборони" зазначений Київський інститут Сухопутних військ реорганізовано у Військовий інститут керівного інженерного складу Національної академії оборони України. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 № 421 "Про ліквідацію Військового інституту" ліквідовано Військовий інститут керівного інженерного складу Національної академії оборони України. Згідно з актом приймання (передачі) будинків, споруд і території військового містечка від 21 січня 2003 навчальний центр "Гореничі" переданий від Військового інституту керівного інженерного складу Національної академії борони України до Національної академії оборони України.

Згідно Статуту Національного університету оборони України національний університет оборони України є правонаступником Національної академії оборони. Університет є державним вищим військовим навчальним закладом Міністерства оборони України. Університет засновано на державній формі власності. Органом управління майном Університету є Міністерство оборони України. На даний час земельна ділянка, надана для потреб оборони та на якій розміщувалися військове містечко № 1 та навчальний центр "Гореничі", перебуває на обліку у Київському КЕУ.

Однак, у 2009 році, в порушення вимог чинного законодавства України, частина зазначеної земельної ділянки військового містечка № 1 площею 4,745 га, без погодження із постійним землекористувачем, вилучена Києво- Святошинською районною державною адміністрацією Київської області (далі - Києво-Святошинська РДА) та передана в користування фізичним особам. Таким чином відбулось незаконне вилучення з користування Національного університету оборони України земельної ділянки загальною площею 0,9488 га.

Розпорядженням Києво-Святошинської РДА № 1562 від 06 листопада 2009 року земельну ділянку, площею 0,9488 га, кадастровий номер 3222482000:12:003:0209, передано у власність ОСОБА_2 для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби (для індивідуального садівництва) на підставі якого їй видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №581892. 01 вересня 2010 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 646 відчужила земельну ділянку ОСОБА_3 . На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №1-16 від 13 січня 2014 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починюк Ю. В., ОСОБА_3 відчужила земельну ділянку ОСОБА_1 .

Рішенням господарського суду Київської області від 24 січня 2013 року у справі № 5011-57/14928-2012-26/154-12 задоволено позов заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері та скасовано розпорядження Києво-Святошинської РДА №1562 від 06 листопада 2009 року, визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №81892, виданий ОСОБА_2 , оскільки вказане розпорядження прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, а виданий на підставі державний акт на право власності на земельну ділянку - підлягає скасуванню. Тому встановлено факт незаконного вилучення з користування Національного університету оборони України земельної ділянки загальною площею 0,9488 га. Незважаючи на прийняте судом рішення, держава в особі Національного університету оборони України імені Івана Черняховського не може здійснювати належне їй право користування на вищевказану земельну ділянку, оскільки ОСОБА_1 вказане право не визнає та добровільно повертати незаконно набуте майно наміру не має.

Перший заступник військового прокурора просив:

визнати за державою в особі Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, Національного університету оборони України імені Івана Черняховського право безстрокового та безоплатного користування земельною ділянкою, площею 0,9488 га, кадастровий номер 3222482000:12:003:0209, в межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,9488 га, кадастровий номер 3222482000:12:003:0209, в межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2018 року позов першого заступника військового прокурора Центрального регіону України задоволено.

Визнано за державою в особі Національного університету оборони України імені Івана Черняховського право безстрокового та безоплатного користування земельною ділянкою, площею 0,9488 га, кадастровий номер 3222482000:12:003:0209, в межах Гореницької сільської ради Києво- Святошинського району Київської області.

Витребувано у ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,9488 га, кадастровий номер 3222482000:12:003:0209 в межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що приймаючи рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у власність, Києво-Святошинська РДА перевищила свої повноваження та розпорядилась землею, яка не знаходилась у віданні цього органу місцевого самоврядування, тобто, першому власнику земельна ділянка передана у власність неуповноваженим органом. Приналежність спірної земельної ділянки до земель оборони була встановлена у рішенні господарського суду Київської області у справі № 5011-57/14928-2012-26/154-12. Національним університетом оборони ім.. Івана Черняховського (з урахуванням здійсненого реформування) набуто на законних підставах право постійного користування земельною ділянкою площею 470,8 га, в межі якої входить спірна земельна ділянка (встановлено рішенням Господарського суду Київської області від 24 січня 2013 у справі № 5011-57/14928-2012-26/154-12), котре оформлене відповідним державним актом. На теперішній час власником земельної ділянки площею 0,9488 га з кадастровим номером 3222482000:12:003:0209 є ОСОБА_1 . Прокурором належним чином обґрунтовано доводи того, що розпорядження № 1562 від 06 листопада 2009 року та рішення господарського суду, яким воно скасовано, стосуються саме земельної ділянки з кадастровим номером 3222482000:12:003:0209, що належить ОСОБА_1 і у зв`язку з цим є всі правові підстави для застосування статті 388 ЦК України. Вибуття спірного майна (земель) відбулося поза волею дійсного власника - держави в особі Міністерства оборони України на підставі розпорядження Києво-Святошинської райдержадміністрації Київської області. Жодних дій щодо розпорядження спірною земельною ділянкою Міністерством оборони України не вчинялося, що також свідчить про відсутність волі власника на її відчуження і для витребування ділянки у відповідача та передачі у розпорядження держави в особі Міністерства оборони України. Відповідачем по справі до суду подано заяву про застосування позовної давності. Дана заява не підлягає задоволенню, оскільки з огляду на статус держави та її органів як суб`єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. Дана позовна заява подана до суду прокурором в інтересах в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України. Позовна заява подана відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Тому позов підлягає до задоволення

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 листопада 2018 року заяву представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що судову повістку про виклик в судове засідання на 05 квітня 2018 року ОСОБА_1 отримала особисто 03 березня 2018 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0316204850949, повістку про виклик в судове засідання на 15 червня 2018 року ОСОБА_1 отримала особисто 01 червня 2018 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0317008624740. Відповідачем в заяві про перегляд заочного рішення не було наведено жодного доказу, в розумінні статті 76 ЦПК України, який би мав істотне значення для правильного вирішення спору та спростовував висновки суду наведені в заочному рішенні суду від 15 червня 2018 року, а обставини, на які посилається відповідач в своїй заяві про скасування заочного рішення у справі, не спростовують висновків суду, наведених у заочному рішенні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2018 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що місцевий суд обґрунтовано зазначив, що земельна ділянка, площею 0,9488 га, вибула з володіння держави поза волею власника, тобто наявні всі підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, для її витребування у ОСОБА_1 та передачі у розпорядження держави в особі Міністерства оборони України.

Доводи апеляції про те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, відсутні докази того, що спірна земельна ділянка є частиною земельної ділянки, загальною площею 470,8 га, право на постійне користування якою було закріплене на підставі державного акту 1981 року № 085468, апеляційний суд відхилив, оскільки це спростовуються рішенням Господарського суду Київської області від 24 січня 2013 року у справі №5011-57/14928-2012-26/154-12, яке набрало законної сили, і є належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом.

Посилання в апеляційній скарзі про те, що місцевий суд не застосував позовну давність до спірних правовідносин, апеляційний суд відхилив оскільки право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, а тому положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України не застосовуються. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 3-604гс16. Крім цього, вказаний строк переривався, у відповідності до положень частини другої статті 264 ЦК України, внаслідок звернення прокурора до суду з вимогами щодо визнання недійсним рішення, на підставі якого було виділену цю спірну земельну ділянку, та державного акту на право власності на земельну ділянку. Доводи відзивів Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, першого заступника військового прокурора Центрального регіону України на апеляційну скаргу, зокрема, про те, що вибуття спірного земельної ділянки відбулося поза волею дійсного власника, приналежність спірної земельної ділянки до земель оборони була встановлена у рішенні господарського суду Київської області від 24 січня 2013 року, позовна давність до вимог про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України не застосовується, з точки зору другої інстанції та в силу викладеного, спростовують зазначені доводи апеляційної скарги. А тому, викладені у апеляції доводи суд другої інстанції відносить до числа формальних, відповідно, рішення, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасоване у відповідності до положень статті 375 ЦПК України.

Аргументи учасників справи

У березні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та залишити позов без розгляду або ухвалити рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди повно та всебічно не дослідили обставини, що мають значення для справи, не встановили, чи є спірна земельна ділянка, що належить відвідачеві на праві приватної власності, частиною земельної ділянки, право на постійне користування якої належало Київському вищому танковому училищу на підставі державного акту від 1981 року № 085468. Суди не перевірили належним чином підстави звернення прокурора в інтересах держави, а тому позов слід залишити без розгляду. Крім того, суди безпідставно та помилково не застосували до спірних правовідносин позовну давність, вважаючи, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, а тому положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України не застосовуються, посилаючись при цьому на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 3-604гс16. Зазначений висновок суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, що свідчить про порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У квітні 2019 року прокурор подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення - без змін. Відзив мотивований тим, що вибуття спірного майна (земель) відбулося поза волею дійсного власника - держави в особі Міністерства оборони України на підставі розпорядження Києво-Святошинської райдержадміністрації Київської області. Жодних дій щодо розпорядження спірною земельною ділянкою Міністерством оборони України не вчинялося, що також свідчить про відсутність волі власника на її відчуження. У разі, коли відчуження майна мало місце два і більше разів після вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі, це майно може бути витребувано власником шляхом подання віндикаційного позову. Приналежність спірної земельної ділянки до земель оборони встановлена у рішенні господарського суду Київської області у справі № 5011-57/14928-2012-26/154-12. Земельна ділянка площею 0,9488 га вибула з володіння держави поза волею власника, тобто, наявні всі підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, для її витребування у відповідачів та передачі у розпорядження держави в особі Міністерства оборони України.

У квітні 2019 року Національний університет оборони України ім. І. Черняхоського подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення - без змін. Відзив мотивований тим, що на цей час власником земельної ділянки площею 0,9488 га з кадастровим номером 3222482000:12:003:0209 є ОСОБА_1 . У суді було досліджено та доведено, що розпорядження № 1562 від 06 листопада 2009 року та рішення господарського суду, яким воно скасовано, стосуються саме земельної ділянки з кадастровим номером 3222482000:12:003:0209. що належить ОСОБА_1 . При цьому встановлено, що вибуття спірного майна (земель) відбулося поза волею дійсного власника - держави в особі Міністерства оборони України на підставі розпорядження Києво-Святошинської райдержадміністрації Київської області.

У квітні 2019 року Міністерство оборони України та Київське квартирно-експлуатаційне управління подали відзив на касаційну скаргу, в якому просять касаційну скаргу залишити без задоволення. Відзив мотивований тим, щоспірна земельна ділянка вибула із володіння власника не з його волі, оскільки жодного рішення Міністерством оборони України та Кабінетом Міністрів України про передачу вказаної земельної ділянки до Комунальної власності не приймалось. Суди зробили висновок про те, що вибуття спірного майна (земель) відбулося поза волею дійсного власника - держави, в особі Міністерства оборони України на підставі розпорядження Києво-Святошинської райдержадміністрації Київської області. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Вказана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав його, не з їхньої волі іншим шляхом. Стосовно посилання у касаційній скарзі про незастосування позовної давності, то суди надали оцінку цим доводам з урахуванням висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 (провадження № 3-604гс16). У доповненні до відзиву Київське квартирно-експлуатаційне управління вказує про необхідність врахування висновків зроблених в постанові Верховного суду від 25 вересня 2019 року в справі №369/9994/16-ц.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2019 року: клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено; звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання та розгляд касаційної скарги у справі № 369/9993/16-ц; відкрито касаційне провадження в справі; клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2018 року задоволено; зупинено дію заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2018 року до завершення розгляду касаційної скарги.

У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2020 року призначено справу до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що на підставі рішення Ради Міністрів СРСР від 07 лютого 1953 року № 2903-рс Київському інституту Сухопутних військ у с. Гореничі Києво-Святошинського району Київської області виділена у постійне користування земельна ділянка площею 470,8 га.

Державним актом серії В № 085468 від 1981 року на право користування землею за землекористувачем - Київським вищим танковим інженерним училищем - закріплено в безстрокове та безоплатне користування 470,8 га землі в межах згідно з планом землекористування; земельна ділянка надана для державних потреб.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 490 "Про реформу системи військової освіти" було створено вищий військовий навчальний заклад Київський інститут Сухопутних військ на базі Київського вищого танкового інженерного училища імені Маршала Радянського Союзу Якубовського І. Г .

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 1999 року № 816 "Про подальшу оптимізацію мережі вищих військових навчальних закладів Міністерства оборони" зазначений Київський інститут Сухопутних військ реорганізовано у Військовий інститут керівного інженерного складу Національної академії оборони України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 421 "Про ліквідацію Військового інституту" ліквідовано Військовий інститут керівного інженерного складу Національної академії оборони України.

Згідно з актом приймання (передачі) будинків, споруд і території військового містечка від 21 січня 2003 року навчальний центр "Гореничі" переданий від Військового інституту керівного інженерного складу Національної академії борони України до Національної академії оборони України.

У пунктах 1.1, 2.1 Статуту Національного університету оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 22 квітня 2010 року № 211, визначено, що Національний університет оборони України створений у результаті реорганізації шляхом перетворення Національної академії оборони України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 377/99 "Про надання Академії оборони України статусу національного". Національний університет оборони України є правонаступником Національної академії оборони України. Університет є державним вищим військовим навчальним закладом Міністерства оборони України. Університет засновано на державній формі власності. Органом управління майном Університету є Міністерство оборони України.

Земельна ділянка, надана для потреб оборони та на якій розміщувалися військове містечко № 1 та навчальний центр "Гореничі", перебуває на обліку у Київському КЕУ.

На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_2 17 грудня 2009 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку.

На підставі договору купівлі-продажу № 646 від 01 вересня 2010 року, ОСОБА_2 відчужила дану земельну ділянку ОСОБА_3, а остання, в свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №1-16 від 13 січня 2014 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починюк Ю. В., відчужила земельну ділянку ОСОБА_1 .

Рішенням господарського суду Київської області від 24 січня 2013 року у справі № 5011-57/14928-2012-26/154-12 встановлено, що відповідно до державного акту серії В №085468 від 1981 року на право користування землею Національному університету оборони України у с. Гореничі Києво-Святошинського району Київської області виділена у постійне користування земельна ділянка, площею 470,8 га. У 2009 році частина зазначеної земельної ділянки військового містечка №1, площею 4,745 га, без погодження із постійним землекористувачем, вилучена Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області та передана в користування фізичним особам. Розпорядженням Києво-Святошинської РДА № 1562 від 06 листопада 2009 року "Про передачу у власність земельної ділянки гр. України ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гореницької сільської ради" земельну ділянку, площею 0,9488 га, (кадастровий номер 3222482000:12:003:0209 ) передано у власність громадянці ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства. На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_2 видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою - серія ЯЛ № 581892. Таким чином відбулось незаконне вилучення з користування Національно університету оборони України земельної ділянки, загальною площею 0,9488 га. Зазначене розпорядження Києво-Святошинської РДА від 06 листопада 2009 року прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним та скасуванню.

Згідно частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) вказано, що "преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту".

................

Перейти до повного тексту