ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 624/947/16-ц
провадження № 61-41386св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Приватне підприємство "Агропрогрес",
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного підприємства "Агропрогрес" на рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 12 квітня 2018 року, ухвалене у складі судді Куст Н. М., та постанову апеляційного суду Харківської області від 6 липня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Хорошевського О. М., Кіся П. В., Яцини В. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Приватного підприємства "Агропрогрес" (далі - ПП "Агропрогрес") про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що їй на праві власності належить земельна ділянка із кадастровим номером 6323155000:09:002:0008 площею 5,04 га для введення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області.
У 2016 році з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно їй стало відомо, що належна їй земельна ділянка знаходиться в оренді у ПП "Агропрогрес" на підставі договору оренди земельної ділянки від 10 квітня 2013 року, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15 липня 2016 року.
Позивач стверджує, що вказаний договір оренди земельної ділянки, а також додатки до нього - акт передачі-прийому земельної ділянки і акт визначення меж земельної ділянки - вона не підписувала, а відтак, її волевиявлення, спрямованого на виникнення цивільних прав та обов`язків, не було.
З урахуванням викладеного позивач просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 10 квітня 2013 року, укладений нею з ПП "Агропрогрес", та зобов`язати ПП "Агропрогрес" повернути належну їй земельну ділянку площею 5,04 га, яка розташована на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області.
Заперечуючи проти позову, відповідач просив застосувати наслідки спливу позовної давності.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Кегичівського районного суду Харківської області від 12 квітня 2018 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений ОСОБА_1 з ПП "Агропрогрес" 10 квітня 2013 року, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15 липня 2016 року.
Зобов`язано ПП "Агропрогрес" повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 5,04 га для введення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив, що підписи від імені ОСОБА_1 у двох примірниках договорів оренди земельної ділянки, а також у двох примірниках акта передачі-прийому земельної ділянки і двох примірниках акта визначення меж в натурі від 10 квітня 2013 року виконані не ОСОБА_1, а іншою особою, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи від 1 грудня 2017 року.
Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції вважав позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Суд першої інстанції наслідки спливу позовної давності не застосував, оскільки встановив, що ОСОБА_1 про порушення своїх прав дізналась у серпні 2016 року з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тому дійшов висновку про звернення позивача до суду в межах позовної давності.
Постановою апеляційного суду Харківської області від 6 липня 2018 року апеляційну скаргу ПП "Агропрогрес" залишено без задоволення, рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 12 квітня 2018 року без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи, які мали значення для її правильного вирішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У серпні 2018 року ПП "Агропрогрес" подало до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 12 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 6 липня 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, оскільки не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, та не надали належної оцінки зібраним у справі доказам, що, на думку заявника, призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідачем до суду першої інстанції подано клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, при вирішенні якого суд першої інстанції початком перебігу позовної давності визначив серпень 2016 року.
Однак, на думку заявника, такий висновок суду є помилковим, оскільки, починаючи з 2004 року, ОСОБА_1 отримувала орендну плату за користування спірною земельною ділянкою як в натуральній, так і в грошовій формі, що підтверджується належними і допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи. Вказане свідчить про те, що ОСОБА_1 достовірно було відомо про спірний договір оренди земельної ділянки, починаючи з 2004 року, а, відтак, позивачем строк звернення до суду пропущений.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку та погоджуючись з висновками суду першої інстанції, апеляційний суд зазначене також залишив поза увагою. Посилаючись на викладене, заявник просив про задоволення касаційної скарги.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і цією ж ухвалою зупинено виконання рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 12 квітня 2018 року до закінчення касаційного провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2020 справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ХР № 1340349, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 405, є власником земельної ділянки площею 5,04 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області.
Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 10 квітня 2013 року ОСОБА_1 надала, а ПП "Агропрогрес" прийняло в платне користування земельну ділянку площею 5,04 га (кадастровий № 6323155000:09:002:0008) з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського, яка розташована на території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області.
Пунктом 8 договору оренди земельної ділянки сторони передбачили, що строк дії договору оренди земельної ділянки становить 10 років.
15 липня 2016 року договір оренди вказаної земельної ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 15452990.
Також судами встановлено, що відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи № 12197/21007 від 1 грудня 2017 року підписи в двох примірниках договору оренди земельної ділянки від 10 квітня 2013 року, сторонами якого є ОСОБА_1 і ПП "Агропрогрес", та в додатках до нього - в двох примірниках акта передачі-прийому земельної ділянки та в двох примірниках акта визначення меж земельної ділянки в натурі - виконані не ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов до таких висновків.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, як на підставу для задоволення позовних вимог посилався на те, що підписи в договорі оренди земельної ділянки від 10 квітня 2013 року, а також в додатках до нього - акті передачі-прийому земельної ділянки та акті визначення меж земельної ділянки в натурі - виконані не ОСОБА_1 . З урахуванням зазначеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що волевиявлення позивача не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, що є підставою для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки і, відповідно, повернення земельної ділянки її власнику.
З такими висновками суду першої та апеляційної інстанцій касаційний суд повністю погодитись не може з огляду на наступне.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є, перш за все, вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).