ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 185/8388/18
провадження № 61-5812св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом - ОСОБА_1,
відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат
Глова Наталія Юріївна, на ухвалу Київського апеляційного суду від 3 березня 2020 року, постановлену колегією у складі суддів: Кравець В. А.,
Шкоріної О. І., Махлай Л. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог за первісним та зустрічним позовами
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до
ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та трьох процентів річних.
В обґрунтування позову вказувала, що 3 липня 2012 року вона уклала з ОСОБА_2 договір позики, за умовами якого надала останньому грошові кошти в сумі 1 000 000 доларів США на строк до 10 серпня
2013 року зі сплатою 7% річних за користування позикою.
17 грудня 2012 року ОСОБА_1 уклала із ОСОБА_2 другий договір позики, за умовами якого останній отримав грошові кошти у сумі 1 000 000 доларів США на строк до 17 грудня 2013 року зі сплатою
11% річних за користування позикою.
Вказує, що 15 жовтня 2015 року сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору позики від 3 липня 2012 року, за умовами якої вони підтвердили факт укладення договору позики та існування боргу
у ОСОБА_2 у розмірі 900 000 доларів США (з урахуванням прощення боргу у розмірі 100 000 доларів США); домовилися про продовження строку повернення позики до 1 листопада 2017 року за умови повернення не менше 50% від суми позики не пізніше 1 листопада 2016 року, а також про застосування, починаючи з 1 листопада 2016 року,процентної ставки на рівні 5% річних. Також сторони домовилися про те, що виконання зобов`язань ОСОБА_2 за договором позики від 3 липня 2012 року з урахуванням положень додаткової угоди забезпечується заставою майна Акціонерного товариства (далі - АТ) "АБД Грузія"; визначили, що додаткова угода вступає в силу одночасно з набранням чинності договором застави і не буде мати юридичної сили, якщо вказаний договір застави не буде укладено.
15 жовтня 2015 року сторонами укладено аналогічну за змістом додаткову угоду № 1 до договору позики від 17 грудня 2012 року, відповідно до якої сторони визнали суму боргу за цим договором позики у розмірі
915 000 доларів США (з урахуванням прощення боргу в сумі 85 000 доларів США) та передбачили аналогічні домовленості щодо порядку повернення суми позики і нарахування процентів, а також забезпечення виконання зобов`язань позичальника заставою іншого майна АТ "АБД Грузія".
На виконання умов вказаних додаткових угод 6 листопада 2015 року ОСОБА_1 та АТ "АБД Грузія" укладено заставні (іпотечні) договори № 1 і № 2, однак вказані заставні договори в Національному агентстві публічного реєстру Грузії не були зареєстровані, тому вони не набрали юридичної чинності.
11 січня 2017 року сторонами укладено додаткову угоду № 3 до договору позики від 3 липня 2012 року, відповідно до якої сторони змінили умови пункту 4 додаткової угоди № 1, а саме продовжили строк повернення позики за цим договором до 1 квітня 2018 року та відстрочили повернення частини суми позики у розмірі 270 000 доларів США до 1 квітня 2018 року.
Посилаючись на невиконання ОСОБА_2 зобов`язань з повернення позики, ОСОБА_1 просила стягнути з нього заборгованість за договорами позики від 3 липня 2012 року та від 17 грудня 2012 року, заборгованість зі сплати процентів за користування сумами позики та
3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у загальному розмірі 81 449 209,54 грн, що еквівалентно 2 906 191,77 доларів США.
У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів позики.
Зустрічний позов мотивований тим, що він не підписував договори позики та додаткову угоду, на виконання зобов`язань за якими ОСОБА_1 подала позов.
Вважає, що оспорювані договори позики та додаткова угода підписані від імені позичальника невстановленою особою, що є підставою визнання їх недійними.
За таких обставин просив визнати недійсними договір позики від 3 липня 2012 року і додаткову угоду № 3 від 11 січня 2017 року до нього та договір позики від 17 грудня 2012 року, укладені ОСОБА_1 і
ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість з повернення суми позики, проценти за користування нею та три проценти річних за договорами позики від 3 липня 2012 року і від 17 грудня
2012 року, що становить 56 934 799,95 грн та еквівалентно 2 013 970,37 доларів США.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив з доведення позивачем факту невиконання ОСОБА_2 зобов`язань за договорами позики.
Здійснюючи розрахунок суми заборгованості, суд врахував повну сплату відповідачем процентів за період до 9 липня 2014 року за договором позики від 3 липня 2012 року та до 16 липня 2014 року за договором позики
від 17 грудня 2012 року. Також суд першої врахував часткове виконання грошового зобов`язання АП "АБД енд КО", оскільки покладення такого обов`язку на іншу особу було здійснено ОСОБА_2 як засновником цієї компанії відповідно до угоди від 20 листопада 2015 року, тому таке виконання є належним.
Також суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності, зазначивши про вчинення ОСОБА_2 дій, які підтверджують визнання ним грошового зобов`язання за договорами позики, що призвело до переривання позовної давності.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з ненадання ОСОБА_2 належних і допустимих доказів на підтвердження факту непідписання ним договору позики від 3 липня 2012 року, додаткової угоди № 3 від 11 січня 2017 року до нього та договору позики від 17 грудня 2012 року, позикодавцем за яким є
ОСОБА_1 .
Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року за клопотанням представника ОСОБА_2 - адвоката Глови Н. Ю. призначено у справі судову почеркознавчу експертизу, на розгляд якої поставлено наступні питання:
Чи виконано підписи у договорі позики від 3 липня 2012 року в графі "Позичальник" самим ОСОБА_2 чи іншою особою?
Чи виконано підписи у договорі позики від 17 грудня 2012 року в графі "Позичальник" самим ОСОБА_2 чи іншою особою?
Ухвалою Київського апеляційного суду від 3 березня 2020 року задоволено клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Ларичева В. В. та роз`яснено ухвалу Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року, зазначивши, що експертному дослідженню підлягають як підпис, так і рукописні записи прізвища, імені та по-батькові ОСОБА_2, що вчинені у договорах позики від 3 липня 2012 року та 17 грудня 2012 року.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у договорах позики від 3 липня 2012 року та від 17 грудня
2012 року у графі "Позичальник" вчинено не тільки підпис від імені підпис ОСОБА_2, а й рукописний запис прізвища, імені та по-батькові, які також підлягають дослідженню.
Апеляційний суд зазначив, що 11 лютого 2020 року колегія суддів відібрала експериментальні зразки підписів та рукописних записів прізвища, імені та по-батькові ОСОБА_2 на окремих чистих аркушах і на бланках договорів позики, що оспорюються відповідачем за первісним позовом, таким чином як це здійснено в договорах позики від 3 липня 2012 року і
від 17 грудня 2012 року. Тому апеляційний суд дійшов висновку про необхідність роз`яснити резолютивну частину ухвали Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року про призначення судової почеркознавчої експертизи та конкретизувати, що зазначене в ухвалі поняття "підписи" охоплює як рукописні записи прізвища, імені та
по-батькові ОСОБА_2, так і власноручний підпис останнього.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У березні 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Глова Н. А. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 3 березня 2020 року.
Касаційна скарга мотивована порушенням статті 271 ЦПК України, оскільки постановляючи ухвалу про роз`яснення ухвали Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року, суд апеляційної інстанції фактично змінив її зміст та поставив на вирішення експертів додаткові питання.
Позиція інших учасників справи
У липні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Домбровська І. О.подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому послалася на безпідставність її доводів.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі і ухвалою цього ж суду від 9 жовтня
2020 року справу призначено до судового розгляду.