ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 грудня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/12395/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Кондратова І.Д., Кролевець О.А.,
за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.;
за участю представників:
позивача - не з`явився,
відповідача - Пономаренко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Корпорації "Таско",
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Гумега О.В.)
від 02.03.2020
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Владимиренко С.В., судді - Демидова А.М., Ходаківська І.П.)
від 22.09.2020,
у справі за позовом Військової частини А1979
до Корпорації "Таско"
про стягнення 1 178 394,24 грн,
В С Т А Н О В И В:
у вересні 2019 року Військова частина А1979 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Корпорації "Таско" про стягнення 1 078 461,67 грн основного боргу, 24 616,58 грн 3% річних та 75 315,99 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору зберігання №05/1/ОРІС від 14.01.2016 щодо оплати вартості зберігання майна.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2020 у задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи рішення, господарський суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні затверджені (підписані) сторонами акти виконаних робіт за спірний період, із зазначенням кількості майна відповідача на зберіганні та вартості зберігання такого майна. Вказав, що умови договору не містять встановленого розміру плати за зберігання, а нарахування відбувалось за відповідною формулою, а тому за відсутності вихідних даних відповідач не міг самостійно визначити розмір плати за зберігання. За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що 10-денний термін оплати вартості послуг зі зберігання майна за спірний період не наступив, в зв`язку з чим позовні вимоги є передчасними.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2020 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково.
Стягнуто з Корпорації "Таско" на користь Військової частини А1979 1 078 461,67 грн основного боргу, 24 209,48 грн 3% річних, 68 129,52 грн інфляційних втрат.
У жовтні 2020 року Корпорація "Таско" подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами для скасування судових рішень відповідач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанції.
Зазначає, що висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини 2 статті 13, частин 1, 2 статті 14, частини 1 статті 627, частини 1 статті 629, частини 1 статті 901, частини 1 статті 903, частини 1 статті 948, частини 1 статті 953 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 77, частини 1 статті 79, частини 1 статті 86, пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України у подібних правовідносинах відсутній.
Окрім того, підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд скаржника вказує пункти 1, 3, 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України. Стверджує, що суди не дослідили зібрані у справі докази, встановили обставини на підставі недопустимих доказів та не врахували, що Військова частина А1979 не виконувала свій обов`язок щодо повернення майна на вимогу поклажодавця.
У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає постанову апеляційного суду законною та обґрунтованою, просить залишити її без змін. Посилається на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 23.04.2019 у справі №910/3169/18 у аналогічних правовідносинах.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судового рішення (п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження, порушене на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, необхідно закрити згідно з п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України, а касаційну скаргу, подану з підстави, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України - залишити без задоволення з огляду на таке.
У поданій касаційній скарзі відповідач, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, вказав на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Проте обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не підтвердилися, адже Верховним Судом у справі № 910/3169/18 було викладено висновок щодо застосування норм права, зокрема ст. 174 ГК України, ст. ст. 11, 202, 626, 936, 946 ЦК України, у правовідносинах зберігання майна, зокрема щодо питання стягнення плати за зберігання майна.
Так предметом позову у цій справі є вимога Військової частини А1979 про стягнення з Корпорації "Таско" заборгованості з оплати послуг зі зберігання майна за договором зберігання № 05/1/ОРІС від 14.01.2016 за період з січня 2018 року по червень 2019 року.
Постановою Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 910/3169/18 залишено в силі постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2019, якою стягнуто з Корпорації "Таско" на користь Військової частини А1979 2078100,35 грн боргу за тим же договором зберігання № 05/1/ОРІС від 14.01.2016, проте за інший період (з лютого по грудень 2017 року).
Пунктом 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, адже Верховний Суд у справі № 910/3169/18 виклав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, колегія суддів на підставі п. 4 ч. 1 ст. 296 цього Кодексу закриває касаційне провадження у справі № 910/12395/19 за касаційною скаргою Корпорації "Таско" в частині підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Колегія суддів відхиляє аргументи скаржника, що обставини справи № 910/3169/18 є відмінними від обставин цієї справи, оскільки правовідносини у них є аналогічними - щодо зберігання майна за укладеним між сторонами договором зберігання № 05/1/ОРІС від 14.01.2016, спори виникли з підстав несплати вартості зберігання за різні періоди, регулювання правовідносин здійснюється положеннями глави 66 ЦК України та договором зберігання № 05/1/ОРІС від 14.01.2016. У справі № 910/3169/18 та у цій справі № 910/12395/19 Корпорація "Таско" заперечувала проти позовів, посилаючись на невиконання Військовою частиною А1979 її вимог про повернення майна. Обставини виконання вимог Корпорації "Таско" про повернення майна були предметом дослідження та оцінки у вказаних справах.
Також Корпорація "Таско", посилаючись на пункти 1, 3, 4 ч. 1 ст. 310 ГПК України, зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази, встановили обставини на підставі недопустимих доказів. Однак, такі доводи є безпідставними з огляду на таке.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 14.01.2016 між Корпорацією "Таско" (поклажодавець) та Військовою частиною А1979 Міністерства оборони України (зберігач) укладено договір зберігання №05/01/ОРІС, умовами якого поклажодавець передає, а зберігач приймає та зобов`язується зберігати вироби, надалі - майно, та повернути майно поклажодавцеві у схоронності згідно з умовами цього договору. Передача поклажодавцем зберігачу майна здійснюється за актами приймання-передачі (п. 1.1 договору).
За умовами визначеними сторонами в п. 1.2 договору в процесі підготовки майна на зберігання та його відвантаження поклажодавцю зберігач проводить вантажно-розвантажувальні роботи.
Майно, здане на зберігання поклажодавцем (п. 1.1 договору), не переходить у власність зберігача (п. 1.3 договору).
За умовами, визначеними в п. 2.1.4 договору зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцю те ж саме майно в такому стані, в якому воно було прийняте на зберігання після закінчення терміну зберігання, або на першу вимогу поклажодавця, навіть якщо строк зберігання цього майна не закінчився.
В п. 2.2 договору передбачено, що зберігач не має права користуватися майном, переданим поклажодавцем на зберігання.
Поклажодавець зобов`язаний здійснювати зберігачу оплату за зберігання майна та за виконані вантажно-розвантажувальні роботи на умовах цього договору (п. 2.4.2 договору).
Вартість послуг зберігача зі зберігання майна встановлюється відповідно до кількості майна та розраховується сторонами згідно з додатком №1 до цього договору (п. 3.1 договору).
В п. 3.2 договору визначено, що поклажодавець зобов`язується сплачувати щомісячно вартість послуг зі зберігання майна зберігачу в 10-денний термін з дня затвердження сторонами акту приймання-передачі виконаних послуг зі зберігання майна та надання зберігачем рахунку на оплату цих послуг.
Поклажодавець здійснює оплату зберігачу послуг зі зберігання майна з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна за цим договором до моменту його повернення (п. 3.2 договору).
Поклажодавець здійснює оплату зберігачу послуг за проведені вантажно-розвантажувальні роботи на підставі акту виконаних робіт та наданого рахунку. (п. 3.3 договору).
Згідно з п. 4.2 договору майно вважається прийнятим на зберігання згідно з умовами цього договору з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі майна (додаток №2 до договору), в якому вказується перелік, кількість майна і його фактичний стан.
Майно вважається поверненим поклажодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі майна (п. 4.3 договору).
Термін зберігання майна - з терміну підписання акту приймання-передачі майна до надання поклажодавцем письмового повідомлення про його повернення (п. 5.1 договору).
Додатком №1 до договору сторонами був погоджений розрахунок витрат на зберігання виробів, що передані Корпорацією "Таско" на зберігання, а саме: Сзб = (Соо+Св)/12 * Wпер/Wм, де Сзб - місячна вартість зберігання виробів, що передані Корпорацією "Таско"; Соо - кошторисна річна вартість утримання відділів зберігання; Св - кошторисна річна вартість утримання команди ВОХР; Wпер - загальний обсяг майна, що зберігається на технічній території військової частини, тонн; Wм - обсяг виробів, що передані Корпорацією "Таско", тонн.
На виконання договору, відповідач передав позивачу на зберігання майно на підставі акту №1 прийому-передачі боєприпасів від 14.01.2016, акту №57 від 02.10.2017, акту прийому-передачі майна (боєприпасів) на відповідальне зберігання від 15.09.2016.
Внаслідок власної оцінки доказів у справі судами встановлено, що станом на 11.01.2018 та по червень 2019 року включно, на технічній території військової частини зберігалось 360,933 тон майна відповідача, прийнятого на зберігання за договором, що підтверджується довідками позивача про наявність майна від 05.02.2018, 03.03.2018, 04.04.2018, 24.05.2018, 01.06.2018, 01.07.2018, 15.08.2018, 07.09.2018, 02.10.2018, 01.11.2018, 01.12.2018, від 04.01.2019, 01.02.2019, 01.03.2019, 01.04.2019, 02.05.2019, 03.06.2019, 03.07.2019, актом прийому-передачі боєприпасів №64 від 02.12.2017, актом прийому-передачі боєприпасів №67 від 19.12.2017, а також актом №1 прийому-передачі боєприпасів (зняття з відповідального зберігання) від 10.01.2018 та актом №2 прийому-передачі боєприпасів (зняття з відповідального зберігання) від 10.01.2018.
З лютого 2018 року по червень 2019 року позивач надсилав на адресу відповідача акти виконаних робіт та рахунки на оплату (а.с. 58-147, т. 1), а саме рахунки № 2 від 05.02.2018, № 3 від 03.03.2018, № 4 від 05.04.2018, № 5 від 24.05.2018, № 6 від 04.06.2018, № 7 від 11.07.2018, № 8 від 16.08.2018, № 9 від 07.09.2018, № 10 від 02.10.2018, № 11 від 19.11.2018, № 12 від 03.12.2018, № 1 від 04.01.2019, № 2 від 04.02.2019, №3 від 04.03.2019, №4 від 02.04.2019, №5 від 02.05.2019, №6 від 03.06.2019, №7 від 01.07.2019, акти виконаних робіт №1/2 від 05.02.2018, №3 від 03.03.2018, №4 від 05.04.2019, №5 від 24.05.2018, №6 від 04.06.2018, №7 від 11.07.2018, №8 від 16.08.2018, №9 від 07.09.2018, №10 від 02.10.2018, №11 від 19.11.2018, №12 від 03.12.2018, №1 від 04.01.2019, №2 від 04.02.2019, №3 від 04.03.2019, №4 від 02.04.2019, №5 від 02.05.2019, №6 від 03.06.2019, №7 від 01.07.2019 та розрахунки оплати витрат на зберігання виробів, що передані на зберігання станом на 05.02.2018, 03.03.2018, 05.04.2018, 24.05.2018, 04.06.2018, 11.07.2018, 16.08.2018, 07.09.2018, 02.10.2018, 19.11.2018, 03.12.2018, 04.01.2019, 04.02.2019, 04.03.2019, 02.04.2019, 02.05.2019, 03.06.2019, 01.07.2019.
Позивач надіслав на адресу відповідача супровідним листом від 10.06.2019 №912 претензію від 10.06.2019 №913 щодо оплати заборгованості за договором зберігання з січня 2018 року по квітень 2019 року у сумі 1 006 300,91 грн з відповідним розрахунком таких витрат на зберігання, відповідно до якого позивачем враховано загальний обсяг майна, що зберігається на технічній території військової частини у кількості 360,933 т.
На спростування вимог про стягнення вартості послуг зберігання відповідачем надано суду документи листування сторін щодо повернення майна поклажодавцю.
Так листом №80 від 16.01.2018 з метою зменшення фінансових витрат Корпорація "ТАСКО" просила підготувати для відвантаження боєприпаси, які зберігаються Військовою частиною А1979 згідно з договором зберігання №05/01/ОРІС від 14.01.2016.
Відповіддю на претензію-вимогу від 05.01.2018 №31, що отримана позивачем 02.02.2018, відповідач просив позивача повідомити дату та час можливого виконання умов договору, а саме можливість вивезення майна, яке перебуває на зберіганні.
Листом №562 від 10.04.2018 відповідач повідомив позивача про те, що має намір розірвати договір зберігання №05/01/ОРІС від 14.01.2016, оскільки вимоги про повернення майна залишені без відповіді.