Постанова
Іменем України
03 грудня 2020 року
м. Київ
справа №264/7450/19
провадження № 61-10847св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та постанову Донецького апеляційного суду від 07 липня 2020 року у складі колегії суддів Гаврилової Г. Л., Зайцевої С. А., Пономарьової О. М.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 з позовом, який уточнила під час розгляду справи та просила визнати за нею право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Позов мотивовано тим, що 05 вересня 1961 року батькові позивача -
ОСОБА_3 на підставі ордеру була надана квартира АДРЕСА_1 . До списку осіб, які вселялись за ордером внесені позивач, її мати ОСОБА_4 та брат ОСОБА_2 . Після смерті батька, основним квартиронаймачем визнано - ОСОБА_4 . В квартирі також зареєстрований відповідач.
З письмового дозволу матері, у 2017 році ОСОБА_1 вселилась до спірної квартири та почала постійно проживати разом з нею та вітчимом ОСОБА_5 однією сім`єю, мали взаємні права та обов`язки, ОСОБА_1 піклувалась за ними, готувала їжу, придбала необхідні продукти харчування, ліки, допомагала в оплаті комунальних послуг.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, та вони з матір`ю залишились проживати у квартирі. Маючи наміри зареєструватись за адресою свого постійного місця проживання, як член сім`ї наймача, позивач 13 листопада 2019 року звернулись до Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради, однак у зв`язку з відсутністю згоди на реєстрацію відповідача
ОСОБА_2 , у реєстрації місця проживання було відмовлено.
ІНФОРМАЦІЯ_2 мати позивача - ОСОБА_4 померла.
Відповідач ОСОБА_2 у спірній квартирі не проживає більше двадцяти років, у зв`язку з чим отримання його згоди на вселення, відповідно до вимог статті 65 ЖК УРСР не потрібно.
Позивач не має нерухомого майна у власності, але має право на площу у спірній квартирі згідно ордеру, квартира є постійним її місцем проживання з 2017 року, при зайнятті спірного жилого приміщення дотримано порядок вселення, тому у неї виникло право на користування квартирою на законних підставах.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 травня 2020 року у складі судді Матвєєвої Ю. О. позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору в розмірі 768,40 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 у встановленому законодавством порядку з письмового дозволу основного квартиронаймача вселилась до спірної квартири, в якій постійно проживала однією сім`єю з матір`ю ОСОБА_4 та вітчимом ОСОБА_5, доглядала та піклувалася за ними, понесла витрати на поховання матері. Не зважаючи на те, що письмова згода на вселення від імені ОСОБА_5 відсутня, за обставинами справи безспірно встановлено, що він висловлював таку згоду, не заперечував проти проживання позивача у квартирі. Основний квартиронаймач ОСОБА_4 мала намір зареєструвати місце проживання дочки - позивача у квартирі, однак відповідач чинив цьому перешкоди.
ОСОБА_1 не має у власності іншого нерухомого майна, адреса реєстрації місця проживання відсутня. Таким чином, у позивача на законних підставах виникло право користування спірним житловим приміщенням.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 07 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не довела, що з 2017 року саме постійно проживала з матір`ю та усіма іншими членами сім`ї, зокрема, відповідачем, однією сім`єю у спірній квартирі, що вони вели спільне господарство, а також, що нею був дотриманий порядок вселення в квартиру.
Суд першої інстанції не перевірив дотримання позивачем вимог чинного законодавства при вселенні у квартиру, зокрема відсутності письмової згоди на вселення позивача, доказів наявності обумовленої угоди між позивачем та наймачем цього жилого приміщення щодо порядку користування ним, що призвело до помилкового висновку про набуття позивачкою самостійного права на користування спірним приміщенням.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2, не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту у справі апеляційним судом постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушені норми процесуального права, при цьому відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Також заявник посилається на підстави, передбачені пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки постанова суду апеляційної інстанції оскаржується і з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12, з урахуванням положень статей 64, 65 ЖК УРСР у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша, друга статті 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача приміщення якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживали з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК УРСР). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Під час вирішення даного спору суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права визнав неналежними доказами покази свідків, якими підтверджується постійне та тривале проживання позивача у квартирі, ведення спільного господарства позивача з наймачем, тривале непроживання відповідача у спірній квартирі, у зв`язку з чим не потребувало його згоди на вселення позивача до квартири.
Згідно Акту про фактичне проживання №597 від 19 листопада 2019 року, посвідченого головою КСН "Центральний І", в квартирі АДРЕСА_1 фактично проживає ОСОБА_1 разом з матір`ю ОСОБА_4 . Більше в квартирі ніхто не мешкає.
Апеляційним судом не надано належної оцінки наведеному доказу та не враховано, що після затвердження Маріупольською міською радою нової форми Актів про фактичне проживання, в них зазначається інформація лише стосовно про осіб, які проживають в квартирі на час огляду, без зазначення конкретного періоду проживання.
Також суд апеляційної інстанції визнав неналежним доказом записку від 10 жовтня 2017 року, в якій мати ОСОБА_4 дозволяє вселитися своїй дочці до квартири на постійне місце проживання, оскільки вона не містить адресата та відомості про її реєстрацію або отримання будь-яким державним органом або будь-якою іншою особою.
Проте, апеляційний суд не врахував, що законодавством не встановлено форми, в якій має бути викладена згода на вселення члена сім`ї до квартири згідно статті 65 ЖК УРСР, у зв`язку з чим вона і викладена у вільній формі. Вказана згода на вселення написана власноруч матір`ю сторін, яка за життя являлась основним квартиронаймачем спірної квартири та була надана позивачу на зберігання.
При цьому, навіть відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Судом апеляційної інстанції взагалі не надана оцінка відмові Департаменту адміністративних послуг від 13 листопада 2019 року у здійсненні реєстрації місця проживання позивачки у спірній квартирі, в якій мати (основний квартиронаймач) просила зареєструвати та відповідно надала свою згоду на реєстрацію дочки в спірній квартирі.
Не зважаючи на те, що письмова згода на вселення від імені ОСОБА_5 відсутня, за обставинами справи безспірно встановлено, що він висловлював таку згоду, не заперечував проти проживання позивача у квартирі.
На підтвердження відсутності у позивачки майна надана інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 20 листопада 2019 року, згідно якої інформація про наявність у позивачки нерухомого майна відсутня. Вказані відомості стороною відповідача не спростовані.
Суд апеляційної інстанції не прийняв значну кількість вагомих обставин, по кожній окремо, які в своїй сукупності свідчать про обґрунтованість позовних вимог в повному обсязі.
Позивачка довела належними та достовірними доказами, що з 2017 року вона постійно проживала з матір`ю та вітчимом однією сім`єю в спірній квартирі, між ним був узгоджений порядок користування квартирою, де вони вели спільне господарство, відповідач в цей період в квартирі не мешкав, вселення ОСОБА_1 відбулось у встановленому законодавством порядку.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 заперечує проти доводів заявника та просить залишити прийняту у справі постанову апеляційного суду без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.