Постанова
Іменем України
03 грудня 2020 року
м. Київ
справа №335/9784/19
провадження №61-8662св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державна казначейська служба України,
відповідач - прокуратура Запорізької області,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 січня
2020 року у складі судді Геєць Ю. В. та постанову Запорізького апеляційного судувід 19 травня 2020 року у складі колегії суддів Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З., та касаційну скаргу прокуратури Запорізької області на постановуЗапорізького апеляційного суду від 19 травня 2020 року у складі колегії суддів Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, прокуратури Запорізької області, з позовом, в якому просив: стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 37 818 грн на відшкодування втраченого внаслідок незаконних дій органів досудового слідства, прокуратури і суду заробітку за період з 10 січня 2014 року по 04 червня 2014 року включно, 11 160 грн на відшкодування втраченого внаслідок незаконних дій органів досудового слідства, прокуратури і суду майна, 27 000 грн на відшкодування суми, сплаченої у зв`язку з наданням юридичної допомоги, 5 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду; зобов`язати прокуратуру Запорізької області зробити у засобах масової інформації м. Запоріжжя протягом одного місяця повідомлення про рішення судів, що реабілітують ОСОБА_1, відповідно до чинного законодавства України.
Позов мотивовано тим, що 10 січня 2014 року в кабінеті позивача - директора МКП "Основаніє", співробітниками СУ ГУМВС України в Запорізькій області проведено огляд місця події в рамках кримінального провадження № 12013080000000218 від 25 жовтня 2013 року та 10 січня 2014 року позивача затримано в порядку ст. 208 КПК України.
11 січня 2014 року позивачу повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України. Також проведено обшук за місцем його проживання та накладено арешти на належне йому майно та майно, яке належить членам його родини.
11 січня 2014 року ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя відносно позивача застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави у межах 830 розмірів мінімальної заробітної плати в сумі 10 109 410 грн.
Під вартою в державній установі "Запорізькій слідчий ізолятор" позивач знаходився з 13 січня 2014 року по 04 червня 2014 року.
Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя позивача відсторонено від посади директора МКП "Основаніє" з 11 січня 2014 року до 12 березня 2014 року.
Остаточно позивач обвинувачений у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 368, ч. 5 ст. 368 КК України.
Вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 квітня 2017 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року позивача визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 368, ч. 5 ст. 368 КК України, та виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень.
З 04 червня 2014 року до 18 жовтня 2017 року позивач знаходився під домашнім арештом (до 01 жовтня 2014 року з електронним засобом контролю).
Постановою Верховного Суду від 26 березня 2019 року вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року залишено без змін, а касаційна скарга прокурора - без задоволення. Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про провокацію вчинення злочину, який позивач не мав наміру вчиняти.
Посилаючись на положення ч. 1 ст. 1166, п. 2 ч. 2 ст. 1167, ст. 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст. 1-5 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", позивач вказує, що він має право на відшкодування заробітку, який він втратив внаслідок вищезазначених незаконних дій.
Визначаючи розмір середнього заробітку, який позивач втратив, ним взято за основу довідку МКП "Основаніє" від 26 липня 2019 року № 896. Сума неотриманої заробітної плати за період з 10 січня 2014 року по 04 червня 2014 року складає 37818 грн (без утримання податків та зборів).
Крім того, 10 січня 2014 року в ході огляду місця події співробітниками ГУ УМВС України в Запорізькій області у позивача поряд з іншими речами були вилучені два телефони: Nokia 6700 (ІМЕІ НОМЕР_1 ) та Apple iPhone5 (IMEl НОМЕР_2 ). В подальшому ці телефони були визнані речовими доказами по кримінальному провадженню. Проте зазначені телефони йому не повернуті органом досудового слідства. На його звернення надана відповідь, в якій зазначено про ліквідацію ГУ МВС в Запорізькій області.
Вартість аналогічних телефонів на день звернення до суду складає: Nokia 6700 - 3 850 грн, Apple iPhone5 - 7310 грн. Враховуючи, що досудовий орган, який вилучав зазначені телефони, ліквідований, позивач просив відшкодувати за рахунок державного бюджету вартість вказаного майна у розмірі -11 160 грн.
Також позивач посилався на те, що відповідно до договору про надання правових послуг від 16 червня 2014 року, який був укладений між ним та адвокатом Шпонькою Я. В., позивачем за виконання юридичних послуг був сплачений гонорар в розмірі 27 000 грн. Ці обставини додатково підтверджуються квитанцією до прибуткового касового ордеру від 21 травня 2014 року на зазначену вище суму. Таким чином, відшкодуванню за рахунок державного бюджету підлягає сума, сплачена у зв`язку з наданням позивачу юридичної допомоги, у розмірі - 27 000 грн.
Крім того, позивачу завдана моральна шкода внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, яка виразилась у порушенні нормальних життєвих зв`язків, погіршенні стосунків із оточуючими, негативних змін в емоційному стані. Враховуючи, що період перебування позивача під досудовим слідством та судом з 10 січня 2014 року по 26 березня 2019 року складає 51 місяць, що слід помножити на 4173 грн, тому гарантований мінімум відшкодування моральної шкоди складає - 212 823 грн.
Позивач посилається на те, що цей гарантований мінімум відшкодування моральної шкоди не може навіть частково компенсувати ті душевні страждання, які він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою з боку органів досудового слідства щодо нього та членів його сім`ї та його незаконного засудження, у фізичному болю та стражданнях, які він зазнав у зв`язку з ушкодженням здоров`я та приниженні честі та гідності, а також ділової репутації, у зв`язку з чим оцінив моральну шкоду у розмірі 5 000 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 213 753,80 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення моральної шкоди у визначеному позивачем розмірі, про стягнення суми втраченого заробітку, про стягнення суми на відшкодування втраченого майна, про стягнення витрат на правову допомогу, зобов`язання зробити у засобах масової інформації повідомлення про рішення, що реабілітують позивача - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що розмір моральної шкоди, що підлягає компенсації на користь позивача, становить 213 753,80 грн, а вимоги щодо стягнення моральної шкоди в більшому розмірі не підтверджені належними та допустимими доказами.
На даний час ГУ МВС України в Запорізькій області перебуває у стані припинення, однак не ліквідовано. Таким чином, посилання позивача на статтю 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", як на підставу відшкодування йому вартості неповернутого майна, яке було передано підприємству, що ліквідовано, є безпідставним.
Оскільки з довідки МКП "Основаніє" не вбачається, які саме виплати складали сукупний дохід позивача, то неможливо достовірно визначити правильність самостійного розрахунку середнього заробітку, обчисленого позивачем, відтак вимоги щодо відшкодування втраченого заробітку на підставі вимог Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" є недоведеними.
Підстави для відшкодування сум, сплачених позивачем у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги у розмірі 27 000 грн відсутні, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Положеннями Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" не передбачено обов`язок для органів прокуратури робити повідомлення про рішення, що реабілітує громадянина, тому позовні вимоги в частині зобов`язання прокуратури Запорізької області зробити у засобах масової інформації м. Запоріжжя повідомлення щодо реабілітації позивача, задоволенню не підлягають.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 19 травня 2020 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у стягненні відшкодування втраченого внаслідок незаконних дій органів досудового слідства, прокуратури і суду заробітку за період з 10 січня 2014 року по 04 червня 2014 року, та в частині відмови у стягненні витрат на відшкодування суми сплаченої у зв`язку з наданням юридичної допомоги. Ухвалено у цій частині нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування втраченого заробітку внаслідок незаконних дій органів досудового слідства, прокуратури і суду за період з 10 січня 2014 року по 04 червня 2014 року задоволено частково.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правову допомогу задоволено.
Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування втраченого заробітку внаслідок незаконних дій органів досудового слідства, прокуратури і суду за період з 10 січня 2014 року по 04 червня 2014 року - 33123,29 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 27 000 грн грн., всього 60 123,29 грн.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вирішуючи вимоги позивача щодо стягнення втраченого заробітку за період з 10 січня 2014 року по 04 червня 2014 року, суд першої інстанції дійшов хибних висновків про відмову у їх задоволені, оскільки відповідно до статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Судом першої інстанції не перевірено та не витребувано інформації у роботодавця позивача з приводу недоотриманої ОСОБА_1 заробітної плати за період з 10 січня 2017 року по дату звільнення 04 червня 2014 року у зв`язку незаконним відсторонення від роботи. У зв`язку чим безпідставно не стягнуто суми заробітку, які склали 40 423,88 грн і за вирахуванням податків позивач недоотримав 33 123,29 грн, які і повинні бути стягнуті на його користь.
Щодо вимог про відшкодування витрат на правову допомогу апеляційний суд виходив з того, що відповідно до пункту 10 частини 3 Положення про застосування Закону, громадянинові також підлягають поверненню суми, сплачені у зв`язку з наданням юридичної допомоги, сплачені адвокату за участь у справі, написанні касаційної скарги, а також понесені ним в рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздками у справі до касаційної та наглядової інстанції. Судом першої інстанції безпідставно не враховано, що адвокат Шпонька Я. В. надавав правову допомогу позивачу ОСОБА_1 при розгляді кримінального провадження, що підтверджується вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, в якому Шпонька Я. В. зазначений, як захисник позивача. Також надання правової допомоги вказаним адвокатом підтверджується копією угоди між позивачем та адвокатом від 16 травня 2014 року про надання юридичної допомоги у конкретному кримінальному провадженні. За надання вказаних послуг позивачем понесені витрати, які підтверджуються квитанцію до прибуткового касового ордеру від 21 травня 2014 року у сумі 27 000 грн.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що зазначені витрати сплачені у зв`язку з наданням юридичної допомоги є доведеними, а вказані вимоги підлягають задоволенню.
Апеляційний суд погодився з розміром моральної шкоди, визначеним судом першої інстанції, та виходив з того, що позивач не надав доказів наявності обставин, які були б для суду підставами для визначення розміру моральної шкоди у розмірі більшому ніж встановлено Законом.
Апеляцйіний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення на користь позивача компенсації вартості майна, яке було вилучено працівниками ГУ МВС України в Запорізькій області під час досудового розслідування та не повернуто позивачу, оскільки надані позивачем докази доводять факт його звернення з приводу неналежного виконання вироку суду органами досудового слідства щодо повернення вилучених речових доказів та неможливість в зв`язку реорганізацією ГУ МВС України в Запорізькій області притягнення винних осіб до відповідальності. Між тим, вказана документи не доводять беззаперечну відмову у поверненні вилучених речей у зв`язку їх втратою, які б давали підстави для розгляду питання про компенсацію їхньої вартості.
З приводу завдання шкоди честі, гідності та ділової репутації суд апеляційної інстанції послався на те, що позивач, на час виникнення спірних правовідносин, мав статус посадової особи юридичної особи публічного права. Межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Крім того, Верховний Суд у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 757/4403/16-ц зазначив, що у порядку цивільного судочинства не може розглядатися спір про спростування інформації органу досудового розслідування про проведення процесуальних дій, їх хід та здобуті результати, оскільки такій інформації оцінка надається у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі ОСОБА_1, не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій в частині визначення розміру компенсації моральної шкоди та в частині відмови у відшкодуванні втраченого майна, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення в оскаржуваній частині з ухваленням нового рішення, яким стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 11 160 грн в рахунок відшкодування втраченого майна та 5 000 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
У касаційній скарзі прокуратур Запорізької області, не погоджуючись з висновками апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог про відшкодування втраченого заробітку та витрат на правову допомогу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову в оскаржуваній частині з направленням справи в частині вказаних вимог на новий апеляційний розгляд.
Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що під час вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та визначення розміру її відшкодування суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та не врахували висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 11 жовтня 2019 року у справі 757/53996/17 (провадження №61-6127св19), яким визначено відповідні критерії, які застосовуються при вирішенні аналогічних спорів.
У вказаній постанові Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду щодо розміру відшкодування моральної шкоди. Так, апеляційний суд встановивши всі обставини справи, аналізуючи ступінь негативного впливу на життя та свідомість позивача як факту безпідставного кримінального переслідування в цілому, так і факту його тривалого безпідставного утримання під вартою зокрема, значні порушення життєвого укладу та моральні страждання, які поніс позивач через неможливість тривалого відновлення своїх прав, прийшов до обґрунтованого висновку, що належний розміром відшкодування моральної шкоди в даному випадку складає 3 000 000 грн, що відповідає принципу розумності та справедливості.
У постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі 757/53996/17 наведено висновок, що гарантований мінімум відшкодування моральної шкоди, встановлений Законом, не визначається єдиним та абсолютним і може бути збільшений судом, враховуючи обставини справи та ступінь моральної шкоди, яка завдана громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
Проте, під час розгляду справи, суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки тим обставинам, що позивач тривалий час утримувався під вартою, внаслідок чого був ізольований від суспільства, що є надзвичайною мірою впливу на нього та кардинальним чином вплинуло на його життя. Після цього позивач також був обмежений у вільному виборі місця знаходження та поведінки, оскільки відносно нього було застосовано домашній арешт та особисте зобов`язання. При цьому в подальшому він був виправданий і це свідчіть про безпідставність не тільки утримання під вартою, але і взагалі кримінального переслідування.
У зв`язку з таким переслідуванням з боку правоохоронних органів, позивач зазнав душевних переживань, втратив авторитет серед оточення, був відсторонений від посади, зазнав надзвичайного впливу, що призвів до глобальної зміни життєвого укладу та завдало значних страждань.
Подібні обставини в іншій справі вже досліджувались Верховним Судом, були зроблені відповідні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Вказана вище постанова Верховного Суду надавалась суду першої інстанції для застосування правової позиції, знаходилась в матеріалах, але була проігнорована судами обох інстанцій всупереч статті 263 ЦПК України та принципам розумності та справедливості.
Посилаючись на наведене, позивач вважає, що стягнення на його користь моральної шкоди, що завдана незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, у розмірі 213 753,80 грн не відповідає наведеним вище висновкам Верховного Суду, а також обставинам цієї справи.
Щодо відмови у стягненні вартості майна, втраченого внаслідок незаконних дій органів досудового слідства, прокуратури і суду майна, позивач у касаційній скарзі послався на те, що вирішуючи спір у цій частині вимог суди обох інстанцій проігнорували ту обставину, що при наявності судового рішення (виправдувального вироку суду) про повернення позивачу незаконно вилученого майна та ліквідованому органі досудового слідства таке майно повернуто не було, жодної правової оцінки цій обставині не надано. Суди попередніх інстанцій лише констатували цей факт, усунувшись від з`ясування обставин.
Касаційна скарга прокуратури Запорізької області мотивована тим, що стягуючи з держави на підставі статей 3, 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" неодержаний позивачем заробіток за час відсторонення від роботи (посади) в сумі 33 123,23 грн, суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 161/15362/16-ц.
Так, Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи спори у подібних правовідносинах зазначила, що розмір заробітку не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), що підлягає відшкодуванню на підставі статей 3, 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт. При цьому середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" та від 05 травня 1995 № 348 "Про внесення змін і доповнень до Порядку № 100".
Однак, у спірних правовідносинах суд апеляційної інстанції застосував положення статей 3, 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" по-іншому, ніж у зазначених вище справах, внаслідок чого неправильно встановив розмір заробітку неодержаного позивачем за час відсторонення від роботи (посади). Зокрема, визначаючи розмір заробітку, який позивач втратив у зв`язку з відстороненням його від посади, апеляційний суд неправильно виходив із заробітної плати позивача за січень - червень 2014 року у розмірі 33 123,29 грн, а не за останні два календарні місяці роботи, що передували події, з якою пов`язана відповідна виплата (тобто з ухвали слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2014 року про задоволення клопотання слідчого та відсторонення ОСОБА_1 від посади директора міського комунального підприємства Запорізької міської ради "Основаніє" строком на 2 місяці, до 12 березня 2014 року).
Судом апеляційної інстанції внаслідок неправильного тлумачення статей 3, 4 Закону та п. 8 Положення, неправильно визначено період, у якому ОСОБА_1 було відсторонено від посади, а саме з 10 січня 2014 року по 04 червня 2014 року, що потягло за собою неправильний розрахунок суми, яка підлягає стягненню за рахунок держави в порядку безспірного списання.
Так, період відсторонення від посади ОСОБА_1, обумовлений клопотанням органу досудового розслідування та ухвалою суду внаслідок кримінального переслідування позивача, складає з 11 січня 2014 року по 12 березня 2014 року. Невиплата позивачу заробітної плати в інший період, а саме з 13 березня 2014 року по 04 червня 2014 року, який ураховано судом апеляційної інстанції на підставі інформації міського комунального підприємства Запорізької міської ради "Основаніє" не перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з відстороненням позивача від посади внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування.
Також, суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин положення частин 1, 4 статті 26, статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (в редакції на час спірних правовідносин), у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відшкодування на користь позивача 27 000 грн, сплачених останнім адвокату Шпонька Я. В. у зв`язку з наданням юридичної допомоги відповідно до п. 10 Положення та п. 4 ст. З Закону.
Водночас, на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень частин 1, 4 статті 26, статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" у подібних правовідносинах, що потребує перевірки правильності застосування у даній справі вищенаведених норм матеріального права у сукупності із положеннями пункту 4 статті З Закону та пункту 10 Положення.
Апеляційним судом не враховано, що адвокат Шпонька Я. В., в силу норм Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", Кримінального процесуального кодексу України та обставин справи не міг на підставі договору про надання юридичних послуг від 16 травня 2014 року надавати юридичну допомогу ОСОБА_1 вже під час судового провадження. Тому договір про надання юридичних послуг від 16 травня 2014 року та видана на підставі нього квитанція до прибуткового касового ордеру від 21 травня 2014 року на суму 27 000 грн унеможливлюють вирішення питання про відшкодування ОСОБА_1 за рахунок держави сум, передбачених пунктом 10 Положення та пункту 4 статті З Закону.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти доводів прокуратури Запорізької області та просить відмовити у задоволенні касаційної скарги прокуратури у повному обсязі.
Відзиви на касаційні скарги іншими учасниками справи до суду не подано.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: