Постанова
Іменем України
18 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 467/569/17-ц
провадження № 61-3237св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Штелик С. П. (суддя-доповідач)
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І.В., Петрова Є. В.,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 січня 2019 року у складі суддів: Лівінського І. В., Данилової О. О., Шаманської Н. О.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Вісла",
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_1,
третя особа - Арбузинська районна державна адміністрація Миколаївської області,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Вісла" (далі - ТОВ "Агрофірма Вісла") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.
Зазначало, що між товариством та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 7,12 га, яка розташована в межах Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області строком на 10 років. Договір зареєстровано в Миколаївській регіональній філії 29 травня 2006 року за № 040600500451. 21 серпня 2007 року між сторонами укладено додатковий договір до вказаного договору, яким збільшено термін дії договору з 10 років до 15 років та збільшено розмір орендної плати з 1,7 % до 2,5 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки. Додатковий договір зареєстровано у Державному реєстрі земель 22 серпня 2007 року за № 040700500123. 23 липня 2008 року між сторонами укладено ще один додатковий договір до договору оренди землі від 29 травня 2006 року, яким збільшено термін дії договору з 15 років до 25 років та збільшено розмір орендної плати до 4 % від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки. Додатковий договір зареєстровано у Державному реєстрі земель 04 серпня 2008 року.В травні 2017 року товариство дізналося про те, що 30 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 49 років, який зареєстровано 14 вересня 2016 року № 31466990.
Посилаючись на те, що укладений 30 серпня 2016 року договір оренди земельної ділянки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 порушує права товариства на використання земельної ділянки, оскільки даний договір укладений в період дії договору оренди від 29 травня 2006 року, відповідач двічі розпорядився своїм майном, що суперечить нормам цивільного судочинства, позивач просив суд визнати недійсним вказаний договір оренди земельної ділянки, укладений 30 серпня 2016 року.
У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ "Агрофірма Вісла" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та додаткових договорів, в якому просив суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 29 травня 2006 року № 269, укладений між ним та ТОВ "Агрофірма Вісла" та додаткові договори до нього від 22 серпня 2007 року та 23 липня 2008 року. Посилався на те, що між ним та ТОВ "Агрофірма Вісла" існувала усна домовленість, згідно з якою відповідач користувався належною йому на праві власності вказаною земельною ділянкою, а він в свою чергу отримував за це відповідні платежі, домовившись при цьому, що в будь-який час зможе повернути цю земельну ділянку. 08 червня 2016 року він звернувся до ТОВ "Агрофірма Вісла" із заявою, в якій повідомив про відсутність бажання продовження подальших домовленостей користування землею. Відповідач повідомив йому про наявність укладеного 29 травня 2006 року між ними договору оренди земельної ділянки. Однак, він не укладав та не підписував вказаний договір та додаткові договори до нього.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 22 серпня 2018 року в задоволенні позову ТОВ "Агрофірма Вісла" відмовлено. Позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі, укладений у 2005 році між ОСОБА_2 та ТОВ "Агрофірма Вісла", зареєстрований 29 травня 2006 року у Книзі державної реєстрації договорів оренди Миколаївської регіональної філії за № 040600500451; визнано недійсним додатковий договір оренди землі № 269, укладений 24 серпня 2007 року до договору оренди землі № 269 від 29 травня 2006 року, між ОСОБА_2 та ТОВ "Агрофірма Вісла", зареєстрований 22 серпня 2007 року у Арбузинському реєстраційному секторі № 5 за № 040700500123; визнано недійсним додатковий договір оренди землі № 292, укладений 23 липня 2008 року до договору оренди землі № 269 від 29 травня 2006 року, між ОСОБА_2 та ТОВ "Агрофірма Вісла", зареєстрований 04 серпня 2008 року у Арбузинському реєстраційному секторі № 5 за № 040800500041. Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладений 30 серпня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договір оренди спірної земельної ділянки не порушує права ТОВ "Агрофірма Вісла", оскільки договір оренди, який зареєстровано в 2006 році, та додаткові договори, на підставі яких ТОВ "Агрофірма Вісла" користувалось спірною земельною ділянкою, є недійсними, як такі, що не були підписані ОСОБА_2, а також відсуті підстави для застосування позовної давності до вимог останнього.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 10 січня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано. Позов ТОВ "Агрофірма Вісла" задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 7,12 га, розташованої на території Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, кадастровий номер 4820382600:07:000:0045, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 30 серпня 2016 року, який зареєстровано 14 вересня 2016 року Арбузинською районною державною адміністрацією Миколаївської області за № 31466990. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 30 жовтня 2017 року, підпис від імені ОСОБА_2 у договорі оренди землі, укладеному у 2005 році, виконаний не самим ОСОБА_2, а іншою особою. Також експертом зроблено висновок, що підпис від імені ОСОБА_2 у додатковому договорі оренди землі, укладеному 24 серпня 2007 року, виконаний не самим ОСОБА_2, а іншою особою.За висновком судово-почеркознавчої експертизи від 05 червня 2018 року, проведеної Миколаївським відділенням ОНДІСЕ МЮ України підпис від імені ОСОБА_2 у додатковому договорі оренди землі, укладеному 23 липня 2008 року, виконаний не самим ОСОБА_2, а іншою особою. Представник ТОВ "Агрофірма Вісла" подав до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності.Судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено, що оспорюваний договір та додаткові договори до нього, укладені від імені ОСОБА_2, підписані не ним, а іншою особою. Таким чином, зазначений договір був укладений без волевиявлення ОСОБА_2, а тому суд дійшов висновку про недійсність зазначеного договору землі та додаткових договорів до нього на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України. Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_2 не надано суду належних і допустимих доказів на спростування презумпції можливості та обов`язку знати про стан своїх майнових прав, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 звернувся з пропуском строку позовної давності. Поважних причин для поновлення цього строку ОСОБА_2 також не наведено.Твердження ОСОБА_2 про те, що строк звернення до суду ним не пропущено, оскільки він дізнався про порушення прав лише в 2016 році, а раніше не знав і не міг дізнатися про порушення прав, є безпідставними та такими, що не ґрунтується на встановлених судом обставинах справи. З огляду на наведене, позов ОСОБА_2 задоволенню не підлягає в зв`язку з пропуском позовної давності. Оскільки суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відповідач надав до суду належні та допустимі докази звернення ОСОБА_2 до суду після спливу позовної давності, та дійшов помилкового висновку про задоволення позову останнього, рішення в цій частині підлягає скасуванню на підставі частини 1 статті 376 ЦПК України, з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову в зв`язку з пропуском позовної давності. Як вбачається зі змісту оспорюваного договору від 30 серпня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ТОВ "Агрофірма Вісла" не є стороною зазначеного договору. Разом з тим,позивач як орендар цієї ж земельної ділянки, має право на оспорювання цього договору, оскільки цей правочин порушує його право на використання зазначеної земельної ділянки. Отже, порушено право ТОВ "Агрофірма Вісла" на використання у господарській діяльності орендованої у ОСОБА_2 земельної ділянки на підставі продовженого на новий строк договору оренди, зареєстрованого від 29 травня 2006 року. За таких обставин, договір оренди земельної ділянки від 30 серпня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з порушенням прав ТОВ "Агрофірма Вісла", а тому такий договір є недійсним на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування матеріального закону.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновками експертів встановлено, ОСОБА_2 не підписував договори оренди із товариством, крім того, ОСОБА_2 на момент укладення договору відбував покарання у вигляді позбавлення волі. Згідно договору від 30 серпня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ТОВ "Агрофірма Вісла" не є стороною зазначеного договору, а тому позов товариства слід залишити без задоволення. Про існування договорів ОСОБА_2 дізнався лише у 2016 році, тому до суду звернувся у межах строку позовної давності.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано із Арбузинського районного суду Миколаївської області цивільну справу.
Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року цивільну справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами у складі колегії з п`яти суддів.
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
08 лютого 2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У 2005 році ТОВ "Агрофірма Вісла" уклало з ОСОБА_2 договір оренди земельної ділянки площею 7,12 га, яка розташована в межах Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області строком на 10 років. Договір зареєстровано в Миколаївській регіональній філії 29 травня 2006 року за № 040600500451.
24 серпня 2007 року між сторонами укладено додатковий договір до вказаного договору, яким збільшено термін дії договору з 10 років на 15 років та збільшено розмір орендної плати з 1,7 % до 2,5 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки. Додатковий договір зареєстровано 22 серпня 2007 року у Арбузинському реєстраційному секторі № 5 за № 040700500123.
23 липня 2008 року між сторонами укладено ще один додатковий договір до договору оренди землі від 29 травня 2006 року, яким збільшено термін дії договору з 15 років на 25 років та збільшено розмір орендної плати до 4 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки. Додатковий договір зареєстровано 04 серпня 2008 року у Арбузинському реєстраційному секторі № 5 за № 040800500041.
04 грудня 2013 року ОСОБА_2 підписав акт підтвердження особи орендодавця, яким підтвердив, що йому відомо зміст договору оренди належної йому земельної ділянки, зареєстрованого 29 травня 2006 року, за яким вказана земельна ділянка передана в оренду на 25 років (т. 1, а. с. 9).
Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 30 жовтня 2017 року, проведеної Миколаївським відділенням Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, підпис від імені ОСОБА_2 у договорі оренди землі, укладеному у 2005 році, виконаний не самим ОСОБА_2, а іншою особою. Також експертом зроблено висновок, що підпис від імені ОСОБА_2 у додатковому договорі оренди землі, укладеному 24 серпня 2007 року, виконаний не самим ОСОБА_2, а іншою особою.
За висновком судово-почеркознавчої експертизи від 05 червня 2018 року, проведеної Миколаївським відділенням ОНДІСЕ МЮ України підпис від імені ОСОБА_2 у додатковому договорі оренди землі, укладеному 23 липня 2008 року, виконаний не самим ОСОБА_2, а іншою особою.
Представник ТОВ "Агрофірма Вісла" подав до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності (т. 1, а. с. 206-207).
Щодо вирішення зустрічного позову
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
У випадку, коли сторона не виявляла свою волю на вчинення правочину, набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.