Постанова
Іменем України
18 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 335/4416/18-ц
провадження № 61-4650св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач),
розглянув в порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргуакціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2018 року у складі судді Рибалко Н. І. та постанову Запорізького апеляційного суду від 29 січня 2019 року у складі суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - публічне акціонерне товариство "Українська залізниця",
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"(далі - ПАТ "Українська залізниця") про стягнення сум компенсації втрати частини доходів, виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Зазначав, що він з 01 червня 1982 року по 13 червня 2012 року працював у відокремленому структурному підрозділі "Вагонне депо Запоріжжя-Ліве" державного підприємства "Придніпровська залізниця", правонаступником якого наразі є ПАТ "Українська залізниця". На момент звільнення виплата заробітної плати у повному обсязі здійснена не була. Остаточний розрахунок у сумі 25 702 грн 82 коп. (без вирахування податків) проведено 26 лютого 2018 року на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2017 року у справі № 335/4431/17, що набрало законної сили 13 грудня 2017 року. За період затримки розрахунку відповідач має виплатити йому середній заробіток у розмірі 479 865 грн 10 коп. за 1430 робочих дні затримки розрахунку при звільненні. Також відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" відповідач повинен компенсувати йому втрату частини доходу у розмірі 27 394 грн 58 коп.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2018 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ПАТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 13 червня 2012 року по 25 лютого 2018 року включно у сумі 479 865 грн 10 коп. без урахування обов`язкових платежів та податків; компенсацію втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку їх виплати у сумі 27 394 грн 58 коп.; витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2 тис. грн. Стягнуто з ПАТ "Українська залізниця" на користь держави судовий збір у розмірі 5 072 грн 60 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем порушено трудові права позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення заборгованості із заробітної плати. Розмір середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку суд становить 479 865 грн 10 коп. (середньоденний заробіток 335 грн 57 коп.*1430 робочих днів за період з 13 червня 2012 року по 25 лютого 2018 року). Ршенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2017 року, що набрало законної сили 13 грудня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі, стягнуто з ПАТ "Українська залізниця" на його користь заборгованість із виплати заробітної плати за невикористаний час домашнього відпочинку у розмірі 25 702 грн 82 коп., тому суд не вбачає підстав для зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки первинний позов позивача судом було задоволено повністю. Згідно із частиною першою статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Розрахунок суми компенсації відповідачем не оспорювався та доказами не спростований.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Запорізького апеляційного суду від 29 січня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про не виплату ПАТ "Українська залізниця" позивачу при звільненні належних сум, про невиконання вчасно рішення суду від 12 вересня 2017 року, тому відповідно до статті 117 КЗпП України стягнув суму середнього заробітку за весь період затримки та компенсацію за нараховану, але невиплачену заробітну плату з урахуванням індексу інфляції.
АРГУМЕНТИ СТОРІН
Доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі акціонерне товариство "Українська залізниця" просить скасувати судові рішення та відмовити у позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем у справі не дотримано строку позовної давності, передбаченого статтею 233 КЗпП України, для звернення до суду. Недоведеним є факт затримки в оплаті належних при звільнені позивача сум з вини відповідача. Суд першої інстанції при ухваленні рішення не врахував підстав для зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в зв`язку істотністю суми заборгованості порівняно із середнім заробітком.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя.
Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2020 року цивільну справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами у складі колегії з п`яти суддів.
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
08 лютого 2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положеньЗакону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2017 року у справі за № 335/4431/17, що набрало законної сили 13 грудня 2017 року, встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 13 червня 2012 року відповідачем у день звільнення не виплачені усі суми, належні йому від підприємства, зокрема: не виплачена заробітна плата за еквівалентну кількість робочих годин часу невикористаного домашнього відпочинку в подвійному розмірі годинної ставки у сумі 25 702 грн 82 коп. (без вирахування податків).
Остаточний розрахунок на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2017 року у сумі 25 702 грн 82 коп. проведено 26 лютого 2018 року шляхом перерахування на банківський рахунок, що підтверджується довідкою ПАТ КБ "Приватбанк" від 02 квітня 2018 року № ТНSFRPF6T3KBNFU.
Щодо строку позовної давності
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц (провадження № 61-23170сво18) зроблено висновок, що "звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП (якщо така вимога раніше не пред`являлась). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця (власника або уповноважений ним орган)".
У частинах першій, другій статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У пункті 2.2 рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, що "за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним".
Остаточний розрахунок із позивачем проведено 26 лютого 2018 року, а з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 звернувся 19 квітня 2018 року, тобто у межах тримісячного строку звернення до суду, тому колегія суддів погоджується із висновками судів про те, що доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду є безпідставними.
Щодо позову в частині стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати, то при розгляді трудових спорівпро стягнення таких сум орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України, оскільки спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці (рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013).
Щодо зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
Статтею 21 КЗпП України передбачений обов`язок роботодавця виплачувати працівникові заробітну плату.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України).
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (статті 117 КЗпП України).
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП Українивідповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП Українимеханізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.