ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 грудня 2020 року
м. Київ
Справа № 904/1103/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Романчук Д. В.,
за участю представників сторін:
позивача - Ромащенка К. В.,
відповідача - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" та Нікопольської міської ради
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.08.2020 (судді: Мороз В. Ф. - головуючий, Чередко А. Є., Кузнецов В. О.) і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020 (суддя Бєлік В. Г.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Апекс Н"
до Нікопольської міської ради
про визнання протиправним та скасування рішення, визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі,
В С Т А Н О В И В:
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У лютому 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Апекс Н" (далі - ТОВ "Апекс Н") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Нікопольської міської ради від 31.01.2020 № 77-58/VII "Про внесення змін до рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VI "Про надання ТОВ "Апекс Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі" (далі - рішення від 31.01.2020); визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 15.07.2015, зареєстрованого 10.09.2015 за № 24418989 (далі - договір оренди землі від 15.07.2017), у редакції, наведеній у прохальній частині позову, за змістом якої розмір орендної плати з 06.11.2019 вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 3 % від чинної нормативної грошової оцінки земель м. Нікополя на рік з урахуванням щорічного коефіцієнта індексації.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірним рішенням Нікопольської міської ради фактично було поновлено попередню редакцію пункту 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VI "Про надання ТОВ "Апекс Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81а за фактичним розміщенням нежитлової будівлі" (далі - рішення від 27.03.2015) стосовно встановлення для позивача ставки орендної плати у розмірі 12 % від діючої нормативної грошової оцінки землі, проте який (пункт) скасовано згідно з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2019 у справі № 904/2403/18, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.11.2019 та постановою Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 904/2403/18. При цьому жодної уніфікації ставок оренди за землю відповідач не здійснив, фактично проігнорувавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.02.2020 у справі № 904/2403/18.
Таким чином, на думку позивача, відповідач згідно зі спірним рішенням продовжив створювати для позивача дискримінаційні умови ведення господарської діяльності у порівнянні з іншими суб`єктами господарювання, які діють на ринку торгівлі у м. Нікополі та яким було встановлено менший розмір орендної ставки від діючої нормативної грошової оцінки землі. Позивач наголосив, що неможливість встановлення відсоткової ставки у розмірі більше, ніж 3 % від нормативної грошової оцінки землі підтверджується рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2019 у справі № 904/401/18, під час вирішення спору у якій було з`ясовано, що визначення відсоткової ставки у розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки землі для земельної ділянки з цільовим призначенням 03.07 (для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) так само є антиконкурентними та дискримінаційними діями.
1.2. Нікопольська міська рада у відзиві на позов просила відмовити у його задоволенні, посилаючись, зокрема, на те, що ставка оренди визначена Нікопольською міською радою правомірно, виходячи з виключних повноважень органу місцевого самоврядування; договір оренди землі від 15.07.2015 є чинним; у рішенні адміністративної колегії Дніпропетровського обласного відділення Антимонопольного комітету України від 30.01.2018 № 3/01-14/04-18 не зазначено про невідповідність вимогам законодавства будь-якої зі ставок оренди; позивач у проєкті додаткової угоди до договору від 15.07.2015, запропонованому до укладення у судовому порядку, самостійно визначив розмір орендної плати на рівні 3 % від нормативної грошової оцінки землі, що є мінімальним, зважаючи на положення Податкового кодексу України.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.08.2020, позов задоволено частково; визнано протиправним і скасовано рішення Нікопольської міської ради від 31.01.2020; в решті позову відмовлено; здійснено розподіл судових витрат.
2.2. Задовольняючи позов у частині визнання протиправним і скасування спірного рішення органу місцевого самоврядування, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, виходив із відсутності у відповідача єдиного підходу до визначення розміру орендної плати в межах, визначених Податковим кодексом України, за користування землею у м. Нікополі, що має наслідком допущення стосовно позивача дискримінації під час повторного встановлення йому орендної плати у розмірі 12 % від діючої нормативної грошової оцінки землі згідно з рішенням від 31.01.2020, тобто підвищеної орендної плати за землю в порівняні з іншими аналогічними землекористувачами.
Відмовляючи у позові в частині визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 15.07.2015 суди виходили, зокрема, із того, що визнання укладеним судом договору оренди земельної ділянки комунальної власності за відсутності рішення органу місцевого самоврядування про передачу позивачеві цієї земельної ділянки в оренду є порушенням виключної компетенції органу місцевого самоврядування на розпорядження землями від імені народу України; визначення ставок орендної плати, що підлягають застосуванню в межах Податкового кодексу України, належить до компетенції органу місцевого самоврядування та реалізується шляхом прийняття відповідного рішення; позивач не довів підстав для визнання укладеною додаткової угоди до спірного договору на визначених ним умовах.
3. Короткий зміст касаційних скарг і заперечень на них
3.1. ТОВ "Апекс Н", не погоджуючись із рішенням і постановою у справі в частині відмови у позові, подало касаційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.08.2020 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ "Апекс Н" про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди від 15.07.2015, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити зазначені позовні вимоги.
ТОВ "Апекс Н" у касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 (стосовно застосування стандарту доказування "вірогідність доказів") та від 20.06.2020 у справі № 922/2155/18 (стосовно способів захисту права у земельних спорах). Водночас скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Скаржник, зокрема, вважає, що під час ухвалення рішення і постанови у справі в частині відмови у позові суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права; застосували норми процесуального права у редакції, яка вже не була чинною на час ухвалення судового рішення. Водночас, досліджуючи обставини та оцінюючи докази у справі, суди не застосували стандарт доказування "вірогідність доказів", який на відміну від "достатності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій помилково ототожнили поняття "укладення договору оренди землі" та "зміна умов договору оренди землі/внесення змін у договорі оренди землі"; наголошує на обґрунтованості та доведеності позивачем встановлення для позивача ставки орендної плати у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі. Скаржник також акцентує, що суди у наведеному випадку не забезпечили ефективний захист прав позивача та їх поновлення.
3.2. Водночас до суду касаційної інстанції із касаційною скаргою звернулася Нікопольська міська рада, яка у поданій касаційній скарзі просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.08.2020 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020 у справі № 904/1103/20 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Водночас скаржник просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Нікопольська міська рада, звертаючись із касаційною скаргою, зазначає про подання касаційної скарги на підставі пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 320/948/18, та відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
Скаржник наголошує на порушенні судами норм матеріального права (частини 4 статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України"), та процесуального права (статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України); зазначає, що встановлення наявності або відсутності порушення законодавства про захист економічної конкуренції відноситься виключно до компетенції Антимонопольного комітету України, а не суду; рішенням Адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.01.2018 № 3/01-14/04-18 не встановлено дискримінаційність саме оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування. Скаржник наголошує на ненаданні судами оцінки доказам, наданим Нікопольською міською радою на спростування позову, які підтверджують відсутність факту порушення антиконкурентного законодавства стосовно ТОВ "Апекс Н" (рішення Нікопольської міської ради, акти обстежень відповідних земельних ділянок в натурі) та при цьому акцентує, що на території м. Нікополь усім супермаркетам встановлювалася орендна плата у розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки землі, що підтверджується відповідними рішеннями Нікопольської міської ради, та свідчить про дотримання відповідачем єдиного підходу при наданні земельних ділянок у користування аналогічним позивачу суб`єктам господарювання.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу позивача Нікопольська міська рада просила залишити її без задоволення, а судові рішення у справі в частині відмови у позові - без змін.
3.4. Від ТОВ "Апекс Н" надійшло клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Нікопольської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.08.2020 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020 у справі № 904/1103/20 на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
3.5. Від ТОВ "Апекс Н" 27.11.2020 надійшли додаткові пояснення у справі, які, по суті, є доповненнями касаційної скарги. Разом з тим, відповідно до статті 298 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження. Крім цього, у разі доповнення чи зміни касаційної скарги особа, яка подала касаційну скаргу, повинна подати докази надіслання копій відповідних доповнень чи змін до касаційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни. Оскільки зазначені додаткові пояснення подані поза межами строку на касаційне оскарження судових рішень та без доказів надіслання копій відповідних доповнень чи змін до касаційної скарги іншим учасникам справи, вказані додаткові пояснення залишаються колегією суддів без розгляду.
3.6. Стосовно клопотання Нікопольської міської ради, викладеного у прохальній частині касаційної скарги, про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із наявністю виключної правової проблеми при вирішенні питання, чи можливе встановлення факту дискримінаційності рішення органу місцевого самоврядування в інакший спосіб, аніж згідно з частиною четвертою статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", колегія суддів зазначає, що правових підстав для задоволення такого клопотання у наведеному випадку немає з огляду на таке.
За змістом частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Зміст викладеного у клопотанні обґрунтування не свідчить про наявність правових підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду; скаржник безпідставно ототожнює повноваження Антимонопольного комітету України, визначені нормами відповідного Закону, із повноваженнями суду під час вирішення спору із врахуванням завдань та основних засад господарського судочинства. Водночас, скаржник не обґрунтовує в чому саме полягає правова невизначеність із вказаного питання у справі № 904/499/19. Зважаючи на викладене підстав вважати, що справа № 904/1103/20 містить виключну правову проблему і така передача справи необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у наведеному випадку немає.
До того ж при передачі справ як таких, що містять виключну правову проблему, на розгляд Великої Палати, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) або неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність наявного їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики.
Виключність правової проблеми належить оцінювати з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
За якісним критерієм виключна правова проблема полягає, зокрема, у відсутності сталої судової практики, необхідності застосування інституту аналогії, необхідності здійснення судового тлумачення норм закону. За своєю правовою природою виключна правова проблема має зачіпати фундаментальні (конституційні, конвенційні) права та свободи (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в ухвалі від 12.08.2019 у справі № 175/3057/17-к).
4. Розгляд касаційних скарг та позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи і заперечення, викладені у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, згідно з рішенням Нікопольської міської ради від 27.03.2015 було затверджено технічну документацію зі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, кадастровий номер 1211600000:03:009:0024, на території м. Нікополь, по вул. Шевченка, 81-а ТОВ "Апекс Н" та надано цьому товариству в оренду терміном на 10 (десять) років земельну ділянку площею 0,1418 га на вул. Шевченка, 81-а для обслуговування будівель торгівлі (код цільового призначення земельної ділянки згідно КВЦПЗ - 03.07).
У пункті 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 встановлено орендну плату за користування зазначеною земельною ділянкою у розмірі 12 % від діючої нормативної грошової оцінки земель.
У подальшому 15.07.2015 на виконання цього рішення органу місцевого самоврядування між ТОВ "Апекс Н" (орендар) та Нікопольською міською радою (орендодавець) було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, загальною площею 0,1418 га, кадастровий номер земельної ділянки 1211600000:03:009:0024, розташовану у м. Нікополь, по вул. Шевченка, 81-а.
Договір укладено на 10 (десять) років (пункт 8 договору).
Згідно із пунктом 9 цього договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у виді відсотків від діючої нормативно-грошової оцінки земель м. Нікополь із урахуванням щорічного коефіцієнту індексації; розмір орендної плати становить 12 %.
30.01.2018 адміністративна колегія Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України ухвалила рішення № 3/01-14/04-18, яким визнала дії Нікопольської міської ради стосовно прийняття нею рішень (у тому числі рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015) про надання в оренду земельних ділянок, на підставі яких укладаються договори з орендарями, та прийнятті рішень міської ради 2016-2017 років із застосуванням різних ставок орендної плати за користування земельними ділянками однакового цільового (функціонального) призначення, такими, що можуть ущемлювати права землекористувачів та можуть бути спрямовані на зниження конкурентоспроможності підприємств-конкурентів, настання негативних наслідків для їхніх ринкових позицій, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим у пункті 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", визначеним у абзаці 8 частини 2 статті 15 цього Закону, у виді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно із конкурентами.
Згідно з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2019 у справі № 904/2403/18, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.11.2019 та постановою Верховного Суду від 18.02.2020, позов ТОВ "Апекс Н" було задоволено, визнано недійсним пункт 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015.
05.12.2019 позивач направив на адресу відповідача проєкт додаткової угоди до договору оренди землі від 15.07.2015 щодо внесення змін до договору в частині розміру ставки орендної плати (з 12 % на 3 %).
Утім, відповідні зміни до зазначеного договору оренди землі сторонами внесені не були. Натомість, як установили суди попередніх інстанцій та свідчать матеріали справи, 31.01.2020 Нікопольська міська рада ухвалила рішення № 77-58/VІІ "Про внесення змін до рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 № 32-60/VІ "Про надання ТОВ "Апекс Н" в оренду земельної ділянки на вул. Шевченка, 81-а за фактичним розміщення нежитлової будівлі", відповідно до якого орендна плата на земельну ділянку на вул. Шевченка, 81-а, становить 12 % від діючої нормативної грошової оцінки земель. Тобто, як зазначили суди, Нікопольська міська рада цим рішенням фактично поновила попередню редакцію пункту 3 рішення Нікопольської міської ради від 27.03.2015 (стосовно ставки орендної плати за землю для позивача у розмірі 12 %), який було скасовано згідно з судовим рішенням у справі № 904/2403/18, яке набрало законної сили.
Під час вирішення спору у цій справі, що розглядається Верховним Судом, суди попередніх інстанцій установили відсутність у Нікопольської міської ради єдиного підходу до визначення розміру орендної плати за користування земельними ділянками з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі у м. Нікополі для суб`єктів господарювання, які здійснюють аналогічні види діяльності, та нездійснення цим органом місцевого самоврядування уніфікації ставок орендної плати за користування земельними ділянками однакового цільового (функціонального) призначення, та як наслідок встановлення для суб`єктів господарювання різних ставок орендної плати, що призвело у наведеному випадку до необґрунтованого повторного встановлення позивачеві орендної плати за користування спірною земельною ділянкою у розмірі 12 % від діючої нормативної грошової оцінки землі.
4.3. Предметом позову у цій справі є вимоги ТОВ "Апекс Н" про визнання протиправним і скасування рішення Нікопольської міської ради від 31.01.2020 та визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 15.07.2015 (щодо зміни розміру орендної плати) у редакції позивача.
Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін згідно з постановою суду апеляційної інстанції, позов задоволено частково; визнано протиправним і скасовано рішення Нікопольської міської ради від 31.01.2020; в решті позову відмовлено.
4.4. Як уже зазначалося, позивач і відповідач не погодилися з ухваленими у справі судовими рішеннями та оскаржили їх до суду касаційної інстанції.
4.5. Зокрема, ТОВ "Апекс Н" оскаржив рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.08.2020 в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ "Апекс Н" про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди від 15.07.2015; аргументував подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суди під час ухвалення оскаржених судових рішень не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 (стосовно застосування стандарту доказування "вірогідність доказів") та від 20.06.2020 у справі № 922/2155/18 (стосовно способів захисту права у земельних спорах). Водночас скаржник посилався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
4.6. Нікопольська міська рада, у свою чергу, не погодилася із ухваленими у справі судовими рішеннями в частині задоволення вимог позову про визнання протиправним і скасування рішення Нікопольської міської ради від 31.01.2020; аргументувала подання касаційної скарги на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.08.2020 на підставі пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, по-перше, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 320/948/18, а, по-друге, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
4.7. За змістом частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.