ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2020 року
м. Київ
Справа № 910/9908/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Пільков К.М., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Шпорт О.В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2020, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 у справі
за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
до ОСОБА_1
про стягнення 100 000,00 грн,
за зустрічним позовом ОСОБА_1
до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
про визнання договору недійсним.
(У судове засідання представники сторін не з`явилися)
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У липні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 100 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на невиконання відповідачем його обов`язку своєчасно та в повному обсязі повернути грошові кошти, надані відповідачу, як фізичній особі-підприємцю, в кредит позивачем на підставі анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання послуги "КУБ" від 16.05.2017. Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитом (основний борг) у розмірі 100 000,00 грн.
05.09.2019 до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до АТ КБ "Приватбанк" про визнання недійсним кредитного договору від 16.05.2017.
В обґрунтування поданого ним зустрічного позову ОСОБА_2 вказав, що він не є клієнтом АТ КБ "Приватбанк" та ніколи не укладав кредитних договорів з вказаною банківською установою. Більше того, ОСОБА_1 стверджував, що ніколи не звертався до АТ КБ "Приватбанк" за отриманням електронно-цифрового підпису, а між сторонами не укладалась угода про використання такого електронно-цифрового підпису. Крім того, позивач за зустрічним позовом зазначив, що анкета-заява про приєднання до умов та правил надання послуги "КУБ" від 16.05.2017 не містить істотних умов кредитного договору, зокрема, сторонами не визначений предмет договору та розмір кредиту.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, позивачем за первісним позовом долучено до матеріалів справи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання послуги "КУБ" від 16.05.2017 (далі - анкета-заява), сторонами якої є АТ КБ "Приватбанк" та ФОП Луцишин Ю.М., як клієнт та позичальник банку.
Згідно з відомостями, розміщеними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 18.11.2015, а припинення вказаного суб`єкта господарювання відбулось 30.08.2017, однак, не зважаючи на те, що станом на день звернення АТ КБ "Приватбанк" до суду з позовом у даній справі, яке відбулось 22.07.2019, діяльність ФОП Луцишин Ю.М. було припинено, враховуючи правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 позивачем, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача з втратою його статусу як ФОП не припинились.
Так, Положеннями п. 1 вищевказаної анкети-заяви визначені наступні істотні умови кредитного договору:
- вид кредиту - строковий (п. 1.1);
- розмір кредиту визначається ПриватБанком, вказується у профайлі позичальника на сайті kub.pb.ua (п. 1.2);
- строк кредиту 12 місяців з моменту видачі коштів (п. 1.3);
- проценти (комісія) за користування кредитом - 2% в місяць від початкового розміру кредиту (п. 1.4);
- порядок погашення заборгованості за кредитом - щомісяця рівними частинами до календарного числа місяця, в який було здійснено видачу коштів (п. 1.5);
- у випадку порушення строку погашення заборгованості за кредитом, що зазначений в п. 1.5 цієї заяви, проценти за користування кредитом становлять розмір 4% на місяць від суми заборгованості. При цьому сплачується неустойка в розмірі і згідно розділу 3.2.8 Умов та Правил надання банківських послуг (п. 1.6).
На підтвердження наявності у відповідача за первісним позовом заборгованості перед банком у розмірі 100 000,00 грн АТ КБ "Приватбанк" також долучив до матеріалів справи банківські виписки за рахунками НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4 , НОМЕР_5, відкритими на ім`я ФОП Луцишина Ю.М.
3. Короткий зміст судових рішень у справі
3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2020 у справі № 910/9908/19 у задоволенні первісного позову відмовлено повністю, у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 у справі № 910/9908/19 заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн., у задоволенні іншої частини заяви відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 у справі № 910/9908/19 рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2020 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 залишені без змін.
Рішення судів мотивовані тим, що відсутні докази отримання відповідачем за первісним позовом електронного цифрового підпису в акредитованому центрі сертифікації ключів, у тому числі у позивача за первісним позовом. Тобто позивачем за первісним позовом не доведено підписання заяви та використання електронного цифрового підпису. У свою чергу, відповідач за первісним позовом заперечує факт отримання електронного цифрового підпису, в тому числі у АТ КБ "Приватбанк", а також факт підписання анкети-заяви від 16.05.2017. Сторони також не надали суду відповідної письмової угоди про використання у правовідносинах, що виникають між ними, електронного цифрового підпису. За таких обставин, позивачем за первісним позовом не доведено факт укладення між сторонами кредитного договору у формі анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання послуги "КУБ" від 16.05.2017, який є підставою позову, що, в свою чергу, свідчить про те, що сторонами не було погоджено розмір та умови надання і повернення грошових коштів, а також сплати процентів, у тому числі, черговість погашення заборгованості та відповідальність за несвоєчасне виконання зобов`язань. Водночас, правовою підставою позову є саме надання відповідачу за первісним позовом кредиту на умовах договору, укладеного відповідно до Умов та правил надання банківських послуг, у той час, як позивачем за первісним позовом не доведено наявність підстав для користування відповідачем кредитними коштами банку, у зв`язку із чим первісний позов задоволенню не підлягає. Зазначене узгоджується із правовими позиціями, викладеними у постановах Вищого господарського суду України від 09.11.2017 у справі № 910/361/14 та від 12.10.2016 у справі № 916/16/16.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що зустрічний позов задоволенню не підлягає, оскільки АТ КБ "Приватбанк" не довів факту укладення між сторонами кредитного договору у формі анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання послуги "КУБ" від 16.05.2017 та у матеріалах справи також відсутні докази фактичного виконання такого кредитного договору, такі як користування кредитними коштами або їх часткове повернення банку тощо.
Задовольняючи частково заяву про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції вказав на те, що частина послуг, наданих ОСОБА_1 не є юридичними послугами та не може бути віднесена до жодного з видів правничої допомоги, а відтак витрати на них не можуть бути покладені судом на іншу сторону. Водночас апеляційний господарський суд вказав на те, що позивач за первісним позовом заперечуючи проти покладення на нього витрат відповідача на правничу допомогу, вказуючи на неспівмірність заявленої суми зі складністю справи й фактично наданими послугами, не навів та не надав до матеріалів справи № 910/9908/19 доказів на спростування реальності, розумності та співмірності витрат на професійну правничу допомогу. Саме лише зазначення позивачем за первісним позовом про неспівмірність, не є такими доказами.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1 Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2020, додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 у справі № 910/9908/19, Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить зазначені рішення скасувати в частині відмови у задоволенні первісного позову та стягнення витрат на правничу допомогу та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ "Приватбанк" та відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.
Підставою касаційного оскарження є пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України. Скаржник зазначає, що у справі № 910/9908/19 необхідно відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17. Зокрема, у справі № 342/180/17 розглядався спір між пересічним споживачем банківських послуг у розумінні Закону України "Про захист прав споживачів" та АТ КБ "Приватбанк", вид кредитування - споживче кредитування, що є відмінним від спірних правовідносин. Крім того, на спірні правовідносини не розповсюджується Закон України "Про захист прав споживачів".
Заявник вважає, що 16.05.2017 між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір, який є договором приєднання до Умов та правил надання послуги "КУБ" від 16.05.2017. Так, ОСОБА_1 підписав з використанням електронного цифрового підпису заяву про приєднання до зазначених Умов. На виконання умов спірного договору, позивач надав відповідачу кредит, перерахувавши на його поточний рахунок грошові кошти у сумі 100 000 грн, однак у подальшому ОСОБА_1 не сплатив зазначену суму заборгованості.
Крім того, оскільки жодних доказів щодо шахрайських дій стосовно персональних даних ОСОБА_1 надано не було, відсутні підстави вважати, що інша особа, а не відповідач підписала заяву про приєднання до Умов та правил надання послуги "КУБ" від 16.05.2017. Аналогічні правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 909/454/19, постановах Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 у справі № 910/9992/19, від 10.02.2020 у справі № 910/5369/19.
Також заявник вважає, що стягнення 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу є явно завищеним, неспівмірним із обсягом наданих послуг та часом виконання робіт, а вартість години роботи у сумі 5000 грн є неспівмірним зі складністю справи.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. зв`язку із перебування судді Могила С.К. на лікарняному, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями Касаційного господарського суду від 19.11..2020 визначено для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: Волковицька Н.О. - головуючий, судді Пільков К.М., Случ О.В.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. Як свідчать матеріали справи, касаційну скаргу із посиланням на положення частини 2 статті 287 ГПК України мотивовано тим, що при вирішенні справи судами попередніх інстанцій застосовано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17-ц, від яких необхідно відступити.
Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Отже розглядаючи касаційну скаргу у межах її доводів та вимог, які зводяться до необхідності відступлення від висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17-ц, Верховний Суд зазначає таке.
Мотивуючи необхідність відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17-ц, АТ КБ "Приватбанк" зазначає, що відповідачем у справі № 342/180/17-ц була фізична особа, споживач послуг у розумінні Закону України "Про захист прав споживачів, що є відмінним від справи № 910/9908/19, у якій відповідач на момент виникнення спірних відносин був фізичною особою-підприємцем.
Так, у справі № 342/180/17-ц за позовом АТ КБ "Приватбанк" до фізичної особи про стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами за користування чужими коштами та пені, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 24.09.2014 у справі № 6-144цс14, та, посилаючись на положення статей 207,626, 628, 638, 626, 1054, 1055, 633, 634, 1056-1, 1048, 1049, 1050, 549, 551 ЦК України, дійшла наступних висновків:
- визначальним для укладення договору приєднання є не безпосередньо вид чи характеристика умов, щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору та стверджувати про узгодженість дій та волевиявлення учасників цивільних правовідносин й відповідність певним стандартам поведінки;
- умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений;
- умови та правила надання банківських послуг, розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), належним доказом бути не можуть, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування;
- ураховуючи, що позивач вимоги про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, установлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України не заявляв, позовні вимоги аргументовані умовами кредитного договору з посиланням на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення заборгованості за процентами за користування чужими коштами та пені за порушення умов кредитного договору, та відмовила у цій частині у задоволенні позову;
- при цьому, щодо стягнення тіла кредиту Велика Палата Верховного Суду зауважила, що враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погодилася із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Водночас колегія суддів переглядаючи у касаційному порядку рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2020, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 у справі № 910/9908/19, встановила, що з аналізу змісту оскаржуваних рішень не убачається застосування судами попередніх інстанцій правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17-ц. У текстах спірних рішень суди попередніх інстанцій не посилалися на зазначену постанову, як і не убачається застосування зазначеної правової позиції під час розгляду справи № 910/9908/19.
За таких обставин, у колегії суддів відсутні підстави з урахуванням приписів пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
5.4. Предметом позовних вимог в оскаржуваній частині є стягнення грошових коштів внаслідок невиконання умов кредитного договору у формі анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання послуги "КУБ" від 16.05.2017.
Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або у письмовій (електронній) формі.
У відповідності до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Як вбачається з матеріалів справи та встановили суди попередніх інстанцій, позивач за первісним позовом стверджував, що анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання послуги "КУБ" від 16.05.2017 підписана сторонами правочину шляхом накладення їх електронно-цифрових підписів, натомість відповідач за первісним позовом вказану обставину заперечував.
На момент складення анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання послуги "КУБ" від 16.05.2017 і виникнення спірних правовідносин відносини, що виникають при використанні електронного цифрового підпису були врегульовані Законом України "Про електронний цифровий підпис", який втратив чинність 07.11.2018.
Статтями 1, 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис" було визначено, що електронний цифровий підпис - це вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.
Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 4 Закону України "Про електронний цифровий підпис" електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про електронний цифровий підпис" сертифікат ключа містить такі обов`язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов`язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.