ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 820/2884/16
адміністративне провадження № К/9901/25687/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Панченко О.В., суддів Зінченка А.В., Тітова О.М. від 04 серпня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Рєзнікової С.С., суддів Бегунца А.О., Старостіна В.В. від 24 жовтня 2016 року у справі за позовом Акціонерної компанії "Харківобленерго" до Державної фіскальної служби України та Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
У травні 2016 року Акціонерна компанія "Харківобленерго" (далі - позивач, Компанія) звернулася до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач 1, ДФС) та Державної казначейської служби України (далі - відповідач 2, ДКС), в якому просила: 1) визнати протиправною бездіяльність ДФС щодо нездійснення збільшення суми поповнення електронного рахунку Компанії у системі електронного адміністрування податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 61929110,13 грн.; 2) визнати протиправною бездіяльність ДКС щодо нездійснення зменшення залишку податкових зобов`язань Компанії, що обліковується Казначейством у системі електронного адміністрування ПДВ, у сумі 61929110,13 грн.; 3) зобов`язати ДФС збільшити суму поповнення електронного рахунку позивача в системі електронного адміністрування ПДВ на 61929110,13 грн.; 4) зобов`язати ДКС зменшити залишок податкових зобов`язань Компанії, що обліковується Казначейством у системі електронного адміністрування ПДВ, на суму 61929110,13 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначала, що позивачем у 2015 році отримано з державного бюджету субвенцію у загальній сумі 61929110,13 грн., яка направлена на погашення заборгованості з ПДВ, однак відповідачами в порушення вимог пункту 9 "Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №569 (далі - Порядок №569), вказана сума не була зарахована на електронний рахунок у системі електронного адміністрування ПДВ, що спричинило неможливість реєструвати податкові накладні, видані споживачам за надані послуги водопостачання та водовідведення.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року, позов Компанії задоволено у повному обсязі.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідачі допустили протиправну бездіяльність, оскільки не вчинили дій, передбачених пунктом 9 Порядку №569, унаслідок чого отримані позивачем бюджетні асигнування у вигляді субвенції не знайшли свого відображення на електронному рахунку позивача в системі електронного адміністрування ПДВ; така протиправна бездіяльність відповідачів призвела до порушення прав Компанії на автоматичне збільшення її реєстраційної суми у системі електронного адміністрування ПДВ, при цьому позивач намагався вирішити спір шляхом звернень до відповідних органів державної влади, однак його вимоги не були задоволені.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ДКС подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, вказуючи на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Як вбачається зі змісту касаційної скарги, відповідач 2 не погоджується із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій саме в частині задоволених позовних вимог, які заявлені до ДКС.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилається на помилковість висновків судів попередніх інстанцій, оскільки ДКС виконала всі залежні від неї дії, передбачені законодавством та угодою про інформаційне співробітництво, укладеною між ДФС та Казначейством, й не допустила протиправної бездіяльності як в частині надання субвенцій, так і в частині зарахування ПДВ до бюджету. Зазначає, що здійснення зменшення залишку податкових зобов`язань, що обліковується Казначейством у системі електронного адміністрування ПДВ, можливе лише на підставі надісланих ДФС коригуючих реєстрів з ознакою коригування типу 9 "оновлення документу в картотеці за реєстром", сформованих ДФС згідно з пунктом 9 Порядку №569, однак до Казначейства таких реєстрів від відповідача 1 не надходило.
Компанія у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечила, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Компанія є платником ПДВ, якому у системі електронного адміністрування податку відкрито рахунок №37519000230028.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року №375 позивач отримав у 2015 році субвенцію з державного бюджету у розмірі 61929110,13 грн. на погашення різниці у тарифах з цільовим призначенням на погашення заборгованості з ПДВ.
10 грудня 2015 року укладено договір №623/21 про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови КМ України від 04 червня 2015 року №375, згідно з положеннями якої 16 грудня 2015 року проведені розрахунки з погашення заборгованості з різниці в тарифах з подальшим спрямуванням коштів відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України" в рахунок погашення заборгованості Компанії з ПДВ у сумі 61929110,13 грн за договорами розстрочення грошових зобов`язань. 16 грудня 2015 року позивачем сплачено ПДВ до бюджету у сумі 61929110,00 грн.
Кошти не були зараховані на електронний рахунок позивача та не відображені в системі електронного адміністрування ПДВ.
Позивач звертався до ДКС та до ДФС з листами з проханням здійснити поповнення електронного рахунку компанії, однак суб`єктами владних повноважень так і не було забезпечено збільшення у системі електронного адміністрування ПДВ суми, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в ЄРПН.
Зокрема, у своїх відповідях, оформлених листами, ДФС зазначала, що у разі зарахування вказаних коштів ДКС на електронний рахунок платника, вони автоматично будуть враховані у збільшення реєстраційної суми. Повідомляла, що за результатом численних зустрічей представників МФУ, ДФС та ДКС прийнято рішення, що єдиним можливим шляхом врегулювання порушеного питання є внесення змін до пункту 9 Порядку №569; на сьогодні ДФС, ДКС та Мінфіном провадиться робота у напрямі забезпечення безумовного виконання вимог Податкового кодексу України (далі - ПК України) та врахування таких сум у системі адміністративного адміністрування ПДВ.
Натомість ДКС у відповідях, адресованих позивачу, зазначала, що усі операції щодо відкриття/закриття рахунків в системі електронного адміністрування ПДВ, перерахування сум податку з них, а також повернення помилково або надміру сплачених коштів здійснюється Казначейством виключно на підставі реєстрів ДФС; повну інформацію про стан свого рахунку, його реквізити, суму податку, на яку платник має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Реєстрі, платник податку може отримати тільки в ДФС.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів, яка призвела до нездійснення збільшення суми поповнення електронного рахунку у системі електронного адміністрування ПДВ, позивач звернувся до суду з даним позовом.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд вказує на таке.
Так, відповідно до пункту 200-1.1 статті 200-1 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) система електронного адміністрування ПДВ забезпечує автоматичний облік в розрізі платників податку: суми податку, що містяться у виданих та отриманих податкових накладних та розрахунках коригування, зареєстрованих в ЄРПН; суми податку, сплачені платниками при ввезенні товару на митну територію України; суми поповнення та залишку коштів на рахунках в системі електронного адміністрування ПДВ; суми податку, на яку платники мають право зареєструвати податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних в ЄРПН; інші показники, які згідно з вимогами пункту 34 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" цього Кодексу враховуються під час обрахунку суми податку, обчисленої за формулою, визначеною пунктом 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу.
Підпунктом "в" пункту 200-1.4 статті 200-1 ПК України встановлено, що на рахунок у системі електронного адміністрування ПДВ платника зараховуються кошти з рахунків платників, відкритих у відповідних органах казначейства для проведення розрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, яка виникла у зв`язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання, водовідведення, опалення та постачання гарячої води тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам з подальшим спрямуванням коштів відповідно до Закону України про Державний бюджет України.