ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 грудня 2020 року
м. Київ
справа №804/2725/16
адміністративне провадження №К/9901/39655/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2017 (суддя Круговий О.О.) у справі №804/2725/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгтехніка" до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгтехніка" звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.04.2016 №0001172201.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 30.06.2016 адміністративний позов задовольнив.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 25.11.2016 подану відповідачем апеляційну скаргу залишив без руху, з огляду на те, що така скарга подана без додержання вимог статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали), а саме - до апеляційної скарги не додано документ про сплату судового збору.
Внаслідок неусунення недоліків апеляційної скарги Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23.12.2016 повернув її заявнику.
27.04.2017, тобто з пропуском строку апеляційного оскарження, відповідач повторно звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій заявив клопотання про поновлення строку, що обґрунтоване відсутністю коштів для сплати судового збору при первинному поданні апеляційної скарги.
Визнаючи наведену підставу для поновлення строку неповажною, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 15.05.2017 запропонував заявнику вказати інші підстави для поновлення строку, в зв`язку з чим залишив подану апеляційну скаргу без руху в порядку частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали).
На виконання вимог ухвали від 15.05.2017 Головне управління ДФС у Дніпропетровській області подало клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження з тих підстав, що на час подання відповідної скарги вперше в нього були відсутні кошти для сплати судового збору.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 01.08.2017 відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, оскільки наведені ним підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2017 та направити справу на розгляд до суду апеляційної інстанції.
При цьому наголошує на об`єктивності причин пропуску строку на апеляційне оскарження постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.06.2016.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13.09.2017 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Позивач письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу суду не подав.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали) особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов`язки, забезпечується право на апеляційне та касаційне оскарження рішень адміністративного суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали) встановлено порядок і строки апеляційного оскарження судових рішень.
Враховуючи викладене, особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями суду першої інстанції, можуть скористатися правом їх оскарження в апеляційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений процесуальним законом строк та у визначеному порядку.
Статтею 187 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали) однією з вимог апеляційної скарги визначено надання документа про сплату судового збору.
Зі змісту положень Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI, Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали) надання документа про сплату судового збору у встановленому законом порядку та розмірі є одним із процесуальних обов`язків для реалізації права на звернення до суду, зокрема з апеляційною скаргою, та не є обмеженням гарантованого права на доступ до суду.