ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2020 року
м. Київ
Справа № 910/13071/19
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду Катеринчук Л.Й. - головуючої, Баранця О.М., Дроботової Т.Б., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Ткача І.В.
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Кременчуцький сталеливарний завод",
відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця"
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод"
на постанову Північного апеляційного господарського суду
від 29.04.2020
у складі колегії суддів: Тищенко О.В. (головуючий), Дикунська С.Я., Тарасенко К.В.
у справі № 910/13071/19
за позовом Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 174 889, 02 грн.
ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Короткий зміст позовних вимог
1. 20.09.2019 поштовим відправленням Публічне акціонерне товариство "Кременчуцький сталеливарний завод" (далі - ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод", позивач) звернулося до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця", відповідач) з позовом про стягнення 174 889, 02 грн., з яких 89 838, 15 грн. пені, 70 078, 08 грн. інфляційних втрат, 14 972, 79 грн. - 3% річних за весь час користування коштами, 34 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу, а також 2 623, 34 грн. судового збору.
1.1. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати вартості поставленого позивачем товару (продукції) в строк, визначений у договорі, а саме не пізніше 14.12.2018 по податковій накладній №117 від 22.11.2018, тоді як фактично оплату було здійснено 31.01.2019 та прострочено строк виконання зобов`язання на 47 днів; зазначені обставини стали підставою для нарахування позивачем відповідачу 89 838, 15 грн. пені в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, а також 14 972, 79 грн. - 3% річних на суму основного боргу та 70 078, 08 грн. інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
2. 02.12.2019 рішенням Господарського суду міста Києва позовні вимоги задоволено, стягнено з відповідача на користь позивача 174 889, 02 грн. грошових коштів, 34 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 2 623, 34 грн. судового збору.
2.1. Розглядаючи позовні вимоги, місцевий суд встановив, що 31.10.2018 між позивачем - ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод", як постачальником, та відповідачем - АТ "Укрзалізниця", як покупцем, укладено договір поставки №ПВРЗ(ВМТП-18.707)ю (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язався поставити і передати у передбачені договором строки у власність покупцю певну продукцію (далі - товар), відповідно до Специфікації №1 (Додаток №1), яка є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного договору.
2.2. Судом встановлено, що пунктом 5.1. Договору сторони передбачили умови поставки товару, відповідно до яких поставка товару здійснюється на умовах FСА (згідно з Інкотермс 2010) - (ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод"); товар повинен бути підготовлений постачальником до вивозу не пізніше 10 календарних днів з дня направлення письмового повідомлення; в разі постачання товару залізничним транспортом постачальник зобов`язується використовувати лише вагони ПАТ "Укрзалізниця"; необхідною умовою поставки товару є тільки письмове повідомлення покупця постачальнику на відвантаження товару в кількості та вартості постачання; представник покупця при прийнятті товару зобов`язаний звірити відповідність кількості й асортименту товару, зазначеному в накладній, та видати представнику постачальника довіреність на отримання даної партії товару; датою поставки товару вважається день підписання покупцем або його уповноваженим представником видаткової накладної при поставці автотранспортом або дата штампу залізничної станції на залізничній накладній про приймання до перевезення; товар за Договором може постачатися партіями; товар повинен бути затарений і спакований постачальником таким чином, щоб не допустити псування або знищення його під час транспортування.
2.3. Суд також встановив, що згідно з пунктом 4.2. Договору сторони домовились, що покупець оплачує постачальнику кожну прийняту партію товару не пізніше 10 банківських днів з дати поставки товару покупцю, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної або залізничної накладної, акта прийому-передачі товару (із зазначенням номерів кожної одиниці товару), документів якості на поставлений товар та податкової накладної, в якій зазначено код товару згідно УКТ ЗЕД.
2.4. Судом встановлено, що після одержання повідомлення №01-06/8488 від 16.11.2019 позивач на виконання вимог підпунктів 5.1.2, 5.1.4 пункту 5.1. Договору здійснив поставку товару, що підтверджується накладною №КСЗ-0001173 від 22.11.2018 на загальну суму 3 876 000 грн.; відповідач взятих на себе зобов`язань щодо оплати вартості поставленого товару за Договором своєчасно не виконав, розрахувавшись з позивачем за поставлений товар лише 31.01.2019, тоді як оплата поставки товару мала бути здійснена не пізніше 14.12.2018 за податковою накладною №117 від 22.11.2018.
Судом встановлено, що відповідач заперечив проти доводів позивача, зауваживши на тому, що позивачем не було своєчасно надано належно оформлених документів, які є підставою для проведення відповідачем оплати за поставлений товар.
2.5. Застосувавши положення частин першої, другої статті 193, частин першої, шостої статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України), пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509, частин першої, третьої статті 549, статей 610, 611, частини першої 612, частини другої статті 712 ЦК України та оцінивши подані сторонами докази, місцевий суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору поставки щодо своєчасної оплати поставленого позивачем товару, а заперечення відповідача спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.
Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені на суму 89 838, 15 грн., 3% річних на суму 14 972, 79 грн. та інфляційних втрат на суму 70 078, 08 грн., встановлено його обґрунтованість та з огляду на відсутність контррозрахунку відповідача зроблено висновок про відсутність підстав для відмови у позові.
Застосувавши до спірних правовідносин положення статей 126, 129 ГПК України, місцевий суд дійшов висновку про стягнення з відповідача 34 500 грн. витрат позивача на правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом спору в суді першої інстанції, з огляду на задоволення позовних вимог у повному обсязі та підтвердження таких витрат належними та допустимими доказами у справі.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
3. 29.04.2020 постановою Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 у справі №910/13071/19 скасовано в частині стягнення інфляційних втрат, викладено резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 у цій справі у новій редакції:
"1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, будинок 5, ідентифікаційний код: 40075815) на користь Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" (39621, Полтавська область, м. Кременчук, вул. І. Приходька, 141, ідентифікаційний код 05756783) 98 938 (дев`яносто вісім тисяч дев`ятсот тридцять вісім) грн. 15 коп. пені, 14 972 (чотирнадцять тисяч дев`ятсот сімдесят дві) грн. 79 коп. 3% річних, 1 708 (одну тисячу сімсот вісім) грн. 67 коп. судового збору, 22 470 (двадцять дві тисячі чотириста сімдесят) грн. 98 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.".
Стягнено з позивача на користь відповідача 1 372, 01 грн. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції, стягнено з відповідача на користь позивача 1 954 грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
3.1. Апеляційним судом встановлено, що у листопаді 2018 року позивач поставив відповідачу продукцію (товар) за накладною №КСЗ-0001173 від 22.11.2018 на загальну суму 3 876 000 грн.; зазначена накладна та акт №27 приймання-передачі від 22.11.2018 підписані уповноваженими представниками сторін; доказів наявності спорів щодо якості або кількості поставленого позивачем товару матеріали справи не містять; водночас, акт містить відмітку про відсутність претензій до постачальника відносно кількості та якості переданого товару.
3.2. Суд звернув увагу на те, що з урахуванням приписів пункту 14 Інструкції П-7 від 25.04.1966 "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості", пункту 12 Інструкції П-6 від 15.06.1965 "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості", положень пунктів 4.2, 5.1.1, 6.2.4 Договору, належними та допустимими доказами надання позивачем неповного комплекту документів відповідачу для проведення оплати товару мають бути акт приймання-передавання із зазначенням переліку відсутніх документів, а також докази повернення відповідачем рахунку без оплати з підстав неналежного оформлення позивачем документів, зазначених у пункті 4.2. Договору.
Апеляційним судом встановлено, що акт приймання-передавання №27 від 22.11.2018 не містить будь-яких даних щодо відсутності документів по якості товару та позивачем не надано доказів повернення відповідачем на адресу позивача рахунку без оплати в порядку пункту 6.2.4 Договору.
3.3. Проаналізувавши пункт 4.2. Договору, апеляційний суд дійшов висновку, що сторони погодили, що оплата має бути здійснена протягом 10 банківських днів з дати поставки та не раніше дати реєстрації податкової накладної; суд зауважив, що саме дата реєстрації податкової накладної є кінцевим терміном оплати за отриманий товар, а наступний день є початком відліку для нарахування відповідачу штрафних санкцій.
Судом встановлено, що податкова накладна №117 від 22.11.2018 (за накладною №КСЗ-0001173 від 22.11.2018) зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 14.12.2018, тоді як фактичну оплату за поставлений товар було здійснено відповідачем 31.01.2019.
З огляду на таке, суд погодився з висновками місцевого суду про те, що відповідачем порушено умови договору поставки №ПВРЗ(ВМТП-18.707)ю від 31.10.2018 щодо своєчасної оплати поставленого позивачем товару до 14.12.2018.
3.4. Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків пені, 3% річних та інфляційних втрат, апеляційний суд дійшов висновку, що такий розрахунок арифметично правильний та обґрунтований, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 89 838, 15 грн. пені та 14 972, 79 грн. - 3% річних.
3.5. Водночас, апеляційний суд не погодився з висновками місцевого суду в частині розгляду позовних вимог про стягнення інфляційних втрат на суму 70 078, 08 грн., нарахованих за період з 15.12.2018 по 30.01.2019, та зауважив, що місцевий суд не здійснив належного перерахунку інфляційних втрат, нарахованих позивачем, а обмежився посиланням на розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, та обставини відсутності контррозрахунку відповідача.
3.5.1. Апеляційний суд прийняв до уваги, що прострочення відповідача з оплати товару за договором розпочалося з 15.12.2018, тобто становить менше місяця, та врахувавши те, що інфляційні втрати визначаються за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, дійшов висновку, що нарахування індексу інфляції за прострочення відповідача в оплаті за поставлений товар у грудні 2018 року є неправомірним.
3.5.2. Апеляційним судом прийнято до уваги обставини здійснення відповідачем оплати основного боргу за Договором 31.01.2019 (в останній день місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж) та зроблено висновок про те, що нарахування відповідачу суми інфляційних втрат за прострочення в оплаті товару за січень 2019 року є неправомірним.
Суд звернув увагу на те, що у січні місяці 2019 року 31 календарний день, день оплати заборгованості не враховується при розрахунку інфляційних втрат, прострочення відповідача з оплати товару за Договором за січень 2019 року становить менше місяця, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. Індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць, який (січень 2019 року) у даному випадку є неповним.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат на суму 70 078, 08 грн., які нараховано за період з 15.12.2018 по 30.01.2019 у цій справі не підлягають задоволенню.
На підтвердження своїх висновків у цій частині апеляційний суд зіслався на правові позиції Верховного Суду у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18 та у постановах Касаційного господарського суду від 24.04.2019 у справі №910/5625/18 та від 13.02.2019 у справі №924/312/18.
3.5.3. Суд визнав необґрунтованими доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу про необхідність застосування рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997, оскільки відповідно до приписів частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме у постановах Верховного Суду. Водночас, суд зауважив, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду згідно з постановою 30.01.2019 у справі №755/10947/17, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (застосовану судом апеляційної інстанції у даній справі).
3.6. Апеляційним судом спростовано, як необґрунтовані, доводи відповідача про те, що за умовами пункту 4.2. Договору обов`язок оплатити за товар наступає лише за умови своєчасного надання позивачем відповідачу належним чином оформлених документів, оскільки ненадання таких документів не є відкладальною умовою в розумінні положень статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора відповідно до статті 613 ЦК України. Тому наявність або відсутність таких документів, ураховуючи наявність підписаних відповідачем накладних на поставку та актів приймання-передачі товару, не звільняє відповідача від обов`язку з оплати за отриманий товар.
3.7. Апеляційний суд, взявши до уваги підтверджений належними та достатніми доказами факт надання адвокатом позивача професійної правничої допомоги у цій справі на суму 34 500 грн., з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг, погодився з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість таких витрат.
Водночас, зважаючи на прийняття апеляційним судом рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на правову допомогу в суді першої інстанції пропорційно до розміру задоволених апеляційним судом позовних вимог на суму 22 470, 98 грн.
Процедура касаційного провадження у Верховному Суді
4. 19.05.2020 поштовим відправленням позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2020 у справі №910/13071/19 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат за грудень 2018 року та січень 2019 року на суму 70 078, 08 грн. та зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення у цих частинах та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог на спірну суму, в іншій частині постанову апеляційного суду від 29.04.2020 залишити без змін.
5. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/13071/19 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Сухового В.Г. - головуючого, Міщенка І.С., Берднік І.С., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.05.2020.
5.1. Ухвалою 10.06.2020 Верховний Суд у складі судді Сухового В.Г. касаційну скаргу ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" у справі №910/13071/19 залишив без руху. Визначені ухвалою Суду недоліки поданої 19.05.2020 касаційної скарги усунуто скаржником 25.06.2020 та надано Суду уточнену касаційну скаргу від 23.06.2020 із зазначенням підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України.
5.2. Ухвалою 27.07.2020 Верховний Суд у складі колегії суддів: Суховий В.Г. - головуючий, Берднік І.С., Міщенко І.С. відкрив касаційне провадження у справі №910/13071/19 за касаційною скаргою ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" та ухвалив здійснити перегляд постанови Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2020 без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
5.3. Ухвалою 17.09.2020 Верховний Суд у зазначеному складі передав справу №910/13071/19 за позовом ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" до АТ "Укрзалізниця" про стягнення 174 889, 02 грн. на розгляд Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
6. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/13071/19 визначено колегію суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у складі Катеринчук Л.Й. - головуючої, Баранця О.М., Булгакової І.В., Дроботової Т.Б., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Селіваненка В.П., Ткача І.В., Ткаченко Н.Г., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2020.
6.1. Ухвалою 06.10.2020 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у складі Катеринчук Л.Й. - головуючої, Баранця О.М., Булгакової І.В., Дроботової Т.Б., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Селіваненка В.П., Ткаченко Н.Г. прийняла до розгляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу №910/13071/19 разом із касаційною скаргою ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2020 та ухвалила здійснити перегляд постанови Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2020 у справі №910/13071/19 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
6.2. У зв`язку з відпусткою суддів Булгакової І.В., Селіваненка В.П., Ткаченко Н.Г. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/13071/19 визначено колегію суддів у складі Катеринчук Л.Й. - головуючої, Баранця О.М., Дроботової Т.Б., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Ткача І.В., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2020.
7. 06.10.2020 позивачем подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду заяву про розподіл судових витрат під час розгляду справи №910/13071/19 касаційним судом та покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката на суму 4 000 грн.
Підстави для передання справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
8. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду під час розгляду касаційної скарги позивача у справі №910/13071/19 дійшла висновку про необхідність відступу від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18 та від 17.10.2018 у справі №916/1883/16, про те, що у разі якщо прострочення виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то у такому випадку виключається застосування відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, а тому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг.
8.1. Колегія суддів Верховного Суду зауважила, що у справі №924/312/18 (постанова Верховного Суду від 13.02.2019), предметом розгляду якої було стягнення, зокрема, інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.04.2015 по 30.03.2018, колегія суддів дійшла висновку, що невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
8.2. У постанові Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №910/5625/18 викладено таку правову позицію: "якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць".
8.3. Також, колегія суддів під час розгляду касаційної скарги у справі №910/13071/19 зазначила про правову позицію Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 у справі №916/1883/16 про розрахунок індексу інфляції не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, що здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.
8.4. При розгляді справи №910/13071/19 колегія суддів Верховного Суду зауважила, що відповідно до рекомендацій Верховного Суду України (лист "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" №62-97р від 03.04.1997), які застосовуються у судовій практиці і викладена у них позиція має сталий характер, вважається, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа, то розрахунок починається з наступного місяця. І за аналогією: якщо погашення заборгованості відбулося з 1 до 15 числа відповідного місяця - інфляційна зміна розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна зміна розраховується з урахуванням цього місяця.
За висновком колегії суддів у справі №910/13071/19, методика розрахунку інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України, з урахуванням листа Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" №62-97р від 03.04.1997, передбачає такий математичний підхід округлення: якщо час прострочення у неповному місяці більше півмісяця, це дорівнює 1 (одному) місяцю, якщо менше - дорівнює 0, та індекс інфляції за такий неповний місяць не враховується у розрахунках інфляційних втрат.
Зважаючи на роз`яснення Верховного Суду України у рекомендаціях (лист №62-97р від 03.04.1997) про те, що якщо час прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати становить неповний місяць, то інфляційна зміна нараховується в залежності від математичного округлення часу прострочення у неповному місяці, тобто за час прострочення відповідача у справі №910/13071/19 у першому неповному місяці з 15 по 31 грудня (з урахуванням індексу інфляції за грудень 2018 року (100,8%)) та у другому неповному місяці з 01 по 30 січня включно (з урахуванням індексу інфляції за січень 2019 року (101,0%)), колегія суддів Верховного Суду вбачала підстави для відступу від висновку, викладеного у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у справах №910/5625/18, №924/312/18, №916/1883/16, щодо нарахування інфляційної складової боргу за періоди, у яких прострочення тривало повний місяць до моменту повного погашення боргу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги позивача
9. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив, що апеляційним судом помилково відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення 70 078, 08 грн. інфляційних втрат у зв`язку із простроченням відповідача у грудні 2018 року - січні 2019 року в оплаті вартості поставленої позивачем продукції, так як інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Такий порядок обчислення інфляційних втрат відповідає пункту 6 наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", згідно з яким розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних) індексів.
Також, скаржник зазначив, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції, повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був у певний період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
10. Скаржник аргументував, що прострочення відповідача у виконанні зобов`язання з оплати у період, що становить менше місяця, виключає застосування до нього передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України відповідальності у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
На підтвердження своїх доводів у цій частині скаржник зіслався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 10.07.2019 у справі №910/21564/16.
Скаржник зауважив, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Водночас, скаржник зазначив, що у цій справі прострочення відповідача у виконанні зобов`язання з оплати становить більше місяця, а саме у період з 15.12.2018 по 31.01.2019, тому є обґрунтованим нарахування позивачем інфляційних втрат на суму основного боргу відповідача за період з грудня 2018 року по січень 2019 року.
11. Скаржник доводив, що відмова апеляційного суду у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат зумовила зменшення розміру стягнених місцевим судом з відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу і задоволення таких витрат апеляційним судом пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що також є незаконним.
12. Скаржник визначив підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду від 29.04.2020 у цій справі пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України та зазначив, що апеляційний суд у питанні застосування частини другої статті 625 ЦК України керувався висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.07.2019 у справі №905/600/18, від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18. Разом з тим, на думку скаржника, застосування правових позицій, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, мало наслідком обмеження права кредитора на стягнення суми інфляційних втрат за 47 календарних днів прострочення, що не відповідає змісту частини другої статті 625 ЦК України, яка встановлює право на відшкодування інфляційних втрат за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання боржником без будь-яких додаткових умов щодо обчислення індексів інфляції чи інших умов його розрахунку. Зазначені обставини, за твердженнями скаржника, є підставою для відступу Верховним Судом від раніше викладених висновків щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України.
Доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу
13. У відзиві на касаційну скаргу АТ "Укрзалізниця" зауважило, що індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; якщо прострочення у виконанні зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається нарахування відповідачу інфляційних втрат за цей місяць як відповідальності за невиконання грошового зобов`язання в порядку частини другої статті 625 ЦК України. З урахуванням встановлених апеляційним судом обставин прострочення відповідача в оплаті товару за Договором з 15.12.2018, що становить менше місяця, та зважаючи на те, що інфляційні втрати визначаються за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, то нарахування індексу інфляції за грудень 2018 року є неправомірним.
14. Відповідач погодився з висновком апеляційного суду про безпідставність нарахування позивачем інфляційних втрат за несвоєчасну оплату товару у січні 2019 року, оскільки прострочення відповідача у цьому місяці тривало неповний місяць (30 календарних днів); основну суму боргу за Договором було сплачено 31.01.2019, тоді як день оплати заборгованості не враховується у період прострочення відповідача.
15. Щодо вимог позивача про розподіл його витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції на суму 9 000 грн. відповідач зазначив, що згідно з пунктом 1 ухвали Касаційного господарського суду від 27.07.2020 у цій справі визначено здійснити перегляд постанови апеляційного суду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження; відтак, вимоги позивача про стягнення 5 000 грн. за участь його представника у судовому засіданні є безпідставними. Відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат від 19.05.2020, підтверджуючим документом витрат на професійну правничу допомогу є договір, розрахункові, інші фінансові документи, які скаржником не надано. Отже, спірні витрати позивача не підтверджені належними та допустимими доказами у справі.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
16. З огляду на повноваження суду касаційної інстанції при перегляді судових рішень в касаційному порядку відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу позивача щодо доводів, викладених у пунктах 9-12 описової частини цієї постанови.
А.2. Юридична оцінка доводів касаційної скарги і висновків судів попередніх інстанцій
17. Верховний Суд зауважує, що в силу приписів статті 300 ГПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, касаційний суд переглядає зазначені судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.
Предметом касаційного оскарження у справі №910/13071/19 позивачем визначено постанову апеляційного суду від 29.04.2020 в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 70 078, 08 грн. інфляційних втрат за період з 15.12.2018 по 30.01.2019 та в частині зменшення до 22 470, 98 грн. заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.
18. З огляду на таке, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення в частині розгляду позовних вимог про стягнення інфляційних втрат за період з грудня 2018 року по січень 2019 року у зв`язку із простроченням відповідача щодо оплати вартості поставленої продукції та в частині розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.
19. Розглядаючи доводи позивача про незаконність відмови апеляційного суду у стягненні з відповідача на користь позивача 70 078, 08 грн. інфляційних втрат, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду приймає до уваги таке.
За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема, сплатити гроші, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Отже, цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку. Таке зобов`язання в силу частини третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі акта цивільного законодавства.
20. Частиною другою статті 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 ЦК України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
21. Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.
Водночас, частиною першою статті 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п`ятою статті 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.