Постанова
Іменем України
30 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 334/9638/18
провадження № 61-15763св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - приватне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (після зміни назви - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк"),
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя, у складі судді Турбіної Т. Ф., від 06 лютого 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Кримської О. М., Подліянової Г. С., від 10 вересня 2020 року.
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до приватного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про визнання відповідача таким, що втратив право вимоги за договором іпотеки, та скасування заборони на нерухоме майно.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що в забезпечення виконання боргових зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором № 14.9253, укладеним 26 жовтня 2006 року між нею та ЗАТ КБ "ПриватБанк", між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк" в особі Філії "Запорізьке регіональне управління ПАТ КБ "ПриватБанк", 26 жовтня 2006 року було укладено договір іпотеки № 14.9253, посвідчений приватним нотаріусом Морозовою В. М., за умовами якого іпотекодавець ОСОБА_3 передав ПАТ КБ "ПриватБанк" в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Згідно зі складеним останнім 06 березня 2009 року заповітом позивач отримав у спадщину вищезазначену квартиру, яка є предметом іпотеки, що стало відомо після того, як він 31 травня 2013 року звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадкового майна.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_1 знаходиться під забороною відчуження на підставі договору іпотеки № 14.9253, через що позивач позбавлений можливості вільно нею розпоряджатись.
ОСОБА_1 вважав, що кредитор мав право пред`явити свою вимогу до спадкоємців протягом шести місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги. Наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємця є позбавлення кредитора права вимоги, а оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281, 1282 ЦК України, які визначають преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, а тому застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою.
Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити, визнати АТ КБ "ПриватБанк" таким, що втратив право вимоги за вказаним договором іпотеки, та скасувати заборону на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання відповідача таким, що втратив право вимоги за договором іпотеки, та скасування заборони на нерухоме майно відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги про визнання ПАТ КБ "ПриватБанк" таким, що втратив право вимоги за договором іпотеки у зв`язку з пропуском строків, встановлених частиною четвертою статті 1281 ЦК України, є безпідставними і задоволенню не підлягають, оскільки рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2010 року у справі № 2-472/2010 та додатковим рішенням по вказаній справі від 29 березня 2012 року з ОСОБА_2 було стягнуто кредитну заборгованість у розмірі 86 286, 19 грн, звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_3 знято з реєстраційного обліку та виселено з вищевказаної квартири. Рішення набрали законної сили. Зобов`язання за кредитним договором № 14.9253 від 26 жовтня 2006 року у повному обсязі не виконані, що підтверджується розрахунком заборгованості.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 10 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2020 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що районний суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог. Апеляційний суд зазначив, що рішення суду щодо звернення стягнення на предмет іпотеки не виконано, а зміст обставин, які ним встановлено, та факт набрання цим рішенням законної сили виключає можливість застосування наслідків спливу строків, передбачених частиною четвертою статті 1281 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
26 жовтня 2020 року до Верховного Суду ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду
м. Запоріжжя від 06 лютого 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 вересня 2020 рокуі ухвалити судове нове рішення
про задоволення його позову.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму
права без урахування висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду
(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої
статті 389 ЦПК України).
Заявник стверджує, що кредитор мав право пред`явити вимогу до спадкоємців протягом шести місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги.
Оскільки зі смертю боржника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців, а також порядок задоволення цих вимог регламентується положеннями статей 1281, 1282 ЦК України. Тобто стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою. Вказаний висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 552/407/15-ц, і суди, на думку заявника, не врахували його при вирішенні спору. Отже, заявник наполягає на наявності правових підстав для припинення іпотеки.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відзив на касаційну не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26 жовтня 2006 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", яке згідно наказу Міністерства фінансів України № 519 від 21 травня 2018 року змінило зазву на АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 14.9253, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 15 тис. доларів США з кінцевим терміном повернення до 25 жовтня 2011 року.
В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 26 жовтня 2006 року між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ "ПриватБанк" було укладено договір іпотеки № 14.9253, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Морозовою В. М., за умовами якого іпотекодавець ОСОБА_3 передав банку в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .
У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 умов кредитного договору, банк звернувся до суду з позовом до неї та ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2010 року у справі № 2-472/2010 та додатковим рішенням по вказаній справі від 29 березня 2012 року позов було задоволено. З ОСОБА_2 стягнуто кредитну заборгованість у розмірі 86 286, 19 грн, звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_3 знято з реєстраційного обліку та виселено з вищевказаної квартири. Рішення набрало законної сили.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
За життя 06 березня 2009 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Лучко Н. Г., згідно якого належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 він заповідав ОСОБА_1, 1988 року народження.
31 травня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Сілюкова О. С. із заявою про прийняття спадщини.
Вищезазначена спадкова квартира зареєстрована на праві власності за ОСОБА_3, перебуває в Реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна як іпотечне майно. Вказане підтверджується копіями заповіту, Інформаційної довідки № 142942029 від 26 жовтня 2018 року, витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 9727330 від 26 жовтня 2006 року та витягу про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек № 9737566 від 27 жовтня 2006 року.
Згідно умов договору іпотеки № 14-9253 від 26 жовтня 2006 року, термін дії договору визначено до повного виконання позичальником та іпотекодержателем зобов`язань за кредитним договором та всіма додатковими угодами до нього.
ОСОБА_1 04 травня 2017 року звернувся до ПАТ КБ "ПриватБанк" з заявою-вимогою про подання до органу державної реєстрації права власності на нерухоме майно заяви про припинення договору іпотеки від 26 жовтня 2006 року та вилучення записів про обтяження спільного майна з реєстру іпотек та єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, у зв`язку з тим, що іпотекодавець ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і банк до теперішнього часу з будь-якими вимогами до нього як до спадкоємця не звертався, а тому пропустив строки, встановлені статтею 1281 ЦК України.
02 жовтня 2017 року банк на адресу ОСОБА_1 направив лист № 20.1.0.0.0/7-20170802/4573, в якому повідомив про те, що про смерть ОСОБА_4 стало відомо лише після отримання вищезазначеної заяви, а згідно статті 23 Закону України "Про іпотеку" особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки, а тому такий спадкоємець у разі порушення основного зобов`язання позичальником, відповідає за задоволення вимоги іпотекожержателя в межах вартості предмета іпотеки.
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.