Постанова
Іменем України
30 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 454/4118/18
провадження № 61-14959св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області, у складі судді
Адамовича М. Я., від 24 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М., від 08 вересня 2020 року.
Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 03 січня 2005 року вона була прийнята на роботу на посаду бухгалтера у стоматологічний кабінет
ФОП ОСОБА_2 . Зазначала, що у вересні 2018 року вона звернулась зі скаргою до Головного управління інспекції Держпраці у Львівській області у зв`язку з несвоєчасною виплатою їй заробітної плати та невиплатою лікарняних. З відповіді Головного управління інспекції Держпраці у Львівській області від 24 жовтня 2018 року їй стало відомо, що відповідно до наказу від 04 липня 2018 року її було звільнено з роботи у зв`язку із скороченням штату працівників. Вважала наказ про її звільнення незаконним та необґрунтованим, оскільки її не було повідомлено про звільнення, не надано інформацію про наявність або відсутність вакантних посад на день звільнення, не враховано її переважне право на залишення на роботі. Крім того вказувала, що у період звільнення вона перебувала на стаціонарному лікуванні з 02 липня 2018 року по 06 липня 2018 року, тому не могла бути звільнена в цей період. Після завершення лікування вона перебувала у відпустці, надіславши про це заяву поштовим зв`язком. Наголошувала на тому, що з серпня 2018 року по час звернення до суду вона продовжує працювати, а відповідач не повідомляв її про звільнення. Вважала, що її звільнення пов`язане з тим, що вона звернулася до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя, оскільки сторони є колишнім подружжям.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач, уточнивши позовні вимоги, просила суд визнати незаконним та скасувати наказ від 04 липня 2018 року № 8-к про її звільнення з посади бухгалтера, визнати незаконним наказ № 9-к про внесення змін до наказу № 8-к від 04 липня 2018 року про внесення змін
від 31 жовтня 2018 року, яким її звільнено з 09 липня 2018 року; поновити її на посаді, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, 5 тис. грн в рахунок відшкодування моральної шкоди та витрати на правову допомогу в розмірі 5 тис. грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 24 жовтня 2019 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у ФОП ОСОБА_2 дійсно відбулося скорочення штату та чисельності працівників, про що позивача було належним чином повідомлено, а відсутність її підпису у відповідній графі попередження та наказу є наслідком її особистої поведінки та не свідчить про те, що її не було повідомлено про зміст цих документів. Районний суд зазначив, що у зв`язку з відсутністю вакантних посад, позивача звільнено з посади бухгалтера, яка підлягала скороченню. Про перебування позивача на лікарняному роботодавцю стало відомо вже після її звільнення, що підтверджується також тим, що у жовтні 2018 року їй було виплачено кошти за час тимчасової непрацездатності за цей період.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 24 жовтня 2019 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідач надав належні докази на підтвердження виконання обов`язку щодо персонального попередження позивача про наступне звільнення на підставі
пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Встановивши, що звільнення позивача проведено в період її тимчасової непрацездатності, суд апеляційної інстанції, врахувавши висновки, висловлені у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц (провадження
№ 61-17196св19), від 11 грудня 2019 року у справі № 522/3410/15-ц (провадження № 61-43676св18), дійшов висновку про те, що наслідком звільнення працівника у період його непрацездатності є зміна дати звільнення, а не поновлення на роботі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Сокальського районного суду Львівської області від 24 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення її позову у повному обсязі, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду
від 22 січня 2019 року у справі № 569/370/17, від 31 січня 2018 року у справі № 824/3229/14-а, у постанові Верховного Суду України від 21 травня
2014 року у справі № 6-33цс14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо права працівника на відпустку перед звільненням (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України) та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судом зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що роботодавець повинен був поновити на роботі працівника, а не змінювати дату його звільнення шляхом внесення змін до наказу після винесення інспекцією Держпраці припису про усунення порушень. На думку заявника, роботодавець безпідставно відмовив їй у наданні відпустки перед звільненням, а суди попередніх інстанцій відповіді на її доводи не надали. Наголошує на тому, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось те, що у відповідача не було змін в організації виробництва і праці. Вказує, що роботодавцем порушено процедуру звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та повідомлення працівника про скорочення посади з наступним звільненням. Судами взято до уваги докази, надані відповідачем з порушенням строків, передбачених ЦПК України.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обгрунтованість.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 03 січня 2005 року ОСОБА_1 працювала на посаді бухгалтера за трудовим договором в стоматологічному кабінету ФОП ОСОБА_2 .
Згідно із наказом ФОП ОСОБА_2 від 12 квітня 2018 року № 1-к у зв`язку зі зменшенням обсягів надання послуг вирішено з 18 червня 2018 року скоротити посаду бухгалтера і вивести її зі штатного розпису; не пізніше ніж за два місяці попередити в письмовій формі бухгалтера ОСОБА_1 про заплановане скорочення; скорочення провести у відповідності до вимог чинного законодавства; запропонувати працівнику, посада якого скорочується, переведення за його згодою на інші вакантні посади, у разі відмови від переведення або відсутності вільних посад - підготувати документи для звільнення.
У відповідності до попередження від 12 квітня 2018 року ОСОБА_1 повідомлено про скорочення штату чисельності працівників. Попередження засвідчено підписами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Підпис ОСОБА_1 на повідомленні відсутній. У попереджені також зазначено, що вакантні посади у ФОП ОСОБА_2 відсутні.
У зв`язку з відмовою ОСОБА_1 отримати витяг з наказу від 12 квітня
2018 року № 1-к та поставити свій підпис на попередженні про скорочення штату, ФОП ОСОБА_2 прийнято рішення скликати збори колективу та озвучити ОСОБА_1 зміст зазначеного наказу, зміст попередження про скорочення штату. Наказом від 04 травня 2018 року № 2-к відтерміновано скорочення посади бухгалтера та внесення змін до штатного розпису та вирішено скоротити посаду бухгалтера з 04 липня 2018 року; не пізніше ніж за два місяці попередити в письмовій формі бухгалтера про скорочення чисельності працівників; скорочення чисельності здійснити з наданням пільг та компенсацій; запропонувати переведення на вакантні посади, а у разі відмови від переведення або відсутності таких посад - підготувати документи для звільнення працівника.
Згідно із протоколом зборів трудового колективу № 1 від 04 травня
2018 року у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 неодноразово відмовлялася отримувати попередження про скорочення штату працівників в присутності останньої їй озвучено зміст наказу від 04 травня 2018 року № 2-к.
Наказом ФОП ОСОБА_2 від 04 липня 2018 року № 8-к ОСОБА_1 звільнено з посади бухгалтера на підставі пункту 1 частини першої
статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату.
Листом від 04 липня 2018 року № 06/18 ФОП ОСОБА_2 запросив ОСОБА_1 на 08 серпня 2018 року до Червоноградської міської філії Львівського обласного центру зайнятості у зв`язку з її неявкою 04 липня
2018 року для розірвання трудового договору. Попереджено, що у випадку неявки трудовий договір буде знято з реєстрації.
З довідки про нарахування заробітної плати за липень 2018 року та платіжного доручення встановлено, що 04 липня 2018 року ОСОБА_1 виплачено заробітну плату у розмірі 6 832,26 грн.
ФОП ОСОБА_2 звертався до Червоноградського відділення фонду соціального страхування України у Львівській області для здійснення фінансування для надання матеріального забезпечення по тимчасовій непрацездатності ОСОБА_1 в сумі 1 516,41 грн.
Згідно розрахунків, наказу № 8-к від 04 липня 2018 року про припинення трудового договору, платіжних доручень, відомостей на виплату грошей та листків непрацездатності, ОСОБА_1 виплачено заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку, виплати за період тимчасової непрацездатності.
Згідно листка непрацездатності серії АДП № 154107 ОСОБА_1 перебувала на лікуванні у період з 02 липня 2018 року по 06 липня 2018 року включно у зв`язку із загальним захворюванням.
07 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернулася зі скаргою до Головного управління Держпраці у Львівській області з приводу невиплати їй лікарняних та заробітної плати за серпень 2018 року.
Відповідно до листа Головного управління Держпраці у Львівській області від 24 жовтня 2018 року № 10352/4/14-04 за наслідками інспекційного відвідування встановлено, що грошові кошти за період тимчасової непрацездатності з 02 по 06 липня 2018 року виплачено ОСОБА_1
11 жовтня 2018 року у зв`язку з тим, що листок непрацездатності подано нею роботодавцю у вересні 2018 року.
Приписом від 18 жовтня 2018 року № ЛВ2101/472/АВ-П Головне управління Держпраці у Львівській області зобов`язало ФОП ОСОБА_2
до 01 листопада 2018 року усунути порушення частини третьої статті 40 КЗпП України, а саме: звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у період її тимчасової непрацездатності.
Наказом ФОП ОСОБА_2 від 31 жовтня 2018 року № 9-к внесено зміни до наказу від 04 липня 2018 року № 8-к, а саме змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади бухгалтера на підставі пункту 1 частини першої
статті 40 КЗпП України на 09 липня 2018 року.
Згідно листів Червоноградської міської філії Львівського обласного центру зайнятості від 26 березня 2019 року № 378/2019 та від 17 вересня 2018 року № 1335/2018 трудовий договір від 04 січня 2005 року № 5 знято з реєстрації 13 вересня 2018 року без присутності працівника ОСОБА_1, про що останню проінформовано листом. Однак лист повернуто з відміткою "за закінченням терміну зберігання".
Листом КП "Центральна міська лікарня Червоноградської міської ради"
від 07 травня 2019 року № 2691 повідомлено про те, що ОСОБА_1
з 03 квітня 2018 року по 15 травня 2018 року лікувалася в кардіологічному відділенні (листок непрацездатності серії АДП № 077574 з 04 травня
2018 року по 15 травня 2018 року). З 02 липня 2018 року по 06 липня
2018 року ОСОБА_1 також перебувала на лікуванні (листок непрацездатності серії АДП № 154107).
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.