Постанова
Іменем України
18 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 344/5487/17
провадження № 61-7260св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області, Державна казначейська служба України,
третя особа- ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 22 грудня 2018 року у складі судді Хоминець М. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Фединяка В. Д., Матківського Р. Й.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, Державної казначейської служби України, третя особа - ОСОБА_2, про відшкодування майнової та моральної шкоди, зобов`язання вчинити дії.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з 1997 року по березень
2009 року перебувала на роботі у Польщі. Після повернення в Україну вона дізналася, що рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 березня 2005 року у справі № 2-2034/05 за заявою ОСОБА_3 (сестри позивача) її оголошено померлою. Рішенням цього ж суду від 29 березня 2006 року у справі № 2-1894/2006 за ОСОБА_3 визнано право власності на спадкове майно, зокрема квартиру АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_1 .
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 03 липня 2009 року у справі № 2о-150/2009 скасовано вищевказане рішення цього ж суду від 10 березня 2005 року.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 09 листопада 2009 року у справі № 2-4922/2009 визнано недійсним актовий запис про смерть ОСОБА_1 від 09 червня 2005 року.
Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 січня
2013 року у справі № 0907/2-1894/2006 скасовано рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 березня 2006 року, яким за ОСОБА_3 визнано право власності на спірну квартиру в порядку спадкування, та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно.
Проте, суд не вжив заходів щодо охорони спадкового майна особи, оголошеної померлою, а також інших дій, передбачених Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України).
ОСОБА_1 зазначила, що вона позбавлена можливості витребувати квартиру, яка їй належала на праві власності, оскільки ОСОБА_3 продала її ОСОБА_2 .
Вказані обставини підтверджено судовим рішенням у справі № 344/382/15-ц, яке набрало законної сили.
На підставі викладеного, ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила за рахунок Державного бюджету України відшкодувати: майнову шкоду у розмірі 386 591 грн та будь-який податок й оплату адміністративних послуг при оформленні договору купівлі-продажу квартири (житла); моральну шкоду у розмірі 562 173 грн; зобов`язати Державну казначейську службу України звернути до негайного виконання рішення суду з моменту набуття ним законної сили, попередивши, що в іншому випадку цьому органу нараховуватимуться санкції відповідно до
статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); а також стягнути понесені судові витрати у розмірі 3 500 грн, сплачених суб`єкту оціночної діяльності за встановлення дійсного розміру спричиненого майнового збитку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області
від 22 грудня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів на підтвердження наявності всіх умов, визначених статтею 1166 ЦК України, що
є обов`язковим для ухвалення судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Позивачем обрано неналежний спосіб захисту її майнових прав. Вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від основної вимоги про стягнення матеріальної шкоди, тому підстави для її задоволення відсутні.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову.
Закрито провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, третя особа - ОСОБА_2, про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок процесуальної бездіяльності Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області під час прийняття та звернення до виконання судового рішення про визнання позивача померлою особою та внаслідок умисного порушення судом дискреційних повноважень з питань оформлення спадщини на майно позивача під час оголошення позивача померлою особою.
Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову в частині вимог до Державної казначейської служби України, третя особа - ОСОБА_2, про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок процесуальної бездіяльності Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду, а також дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних
з розглядом конкретної справи, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальним законодавством, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності суддів і заборону втручання у вирішення справи належним судом. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що належним відповідачем
у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач в якості відповідача не зазначив належного відповідача державу Україна, яка бере участь
у розгляді справи через відповідний орган, а саме Міністерство юстиції України. Отже, належним відповідачем у цій справі має бути держава Україна в особі уповноваженого органу - Міністерства юстиції України, а не Державної казначейської служби України.
Короткий зміст вимог касаційних скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області порушив свої повноваження з питань оформлення спадщини на майно, яке належало на праві власності
ОСОБА_1 , під час оголошення її померлою особою, оскільки здійснив процесуальне оформлення спадкового права без участі належного відповідача, а також неправомірно застосував свої повноваження
у судовому провадженні.
ОСОБА_1 не може відновити попереднє становище, оскільки квартира була відчужена добросовісному набувачу, тому вона (позивач) має право на відшкодування шкоди за рахунок держави.
Позивач довела належними та допустимими доказами заявлені у цій справі вимоги, проте суди безпідставно відмовили у задоволенні позову та не правильно застосували статтю 1176 ЦК України.
Апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що належним відповідачем у цій справі є Міністерство юстиції України. Разом з тим, саме Державна казначейська служба України виконує функції держави щодо відшкодування особі шкоди, яка визначена у грошовому виразі.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
02 серпня 2019 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 листопада 2020 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 березня 2005 року у справі № 2-2034/05 задоволено заяву ОСОБА_3 та оголошено ОСОБА_1 померлою.
На підставі вказаного судового рішення Відділом реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції
09 червня 2005 року вчинено актовий запис про смерть
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (у день набрання законної сили судовим рішенням про оголошення її померлою) та видано свідоцтво про її смерть. 13 липня 2005 року заведена спадкова справа, спадкоємцем майна
ОСОБА_1 була її сестра ОСОБА_3 .
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 29 березня 2006 року у справі № 2-1894/2006 визнано за ОСОБА_3 право власності на спадкове майно - квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 26 липня 2006 року ОСОБА_3 продала квартиру АДРЕСА_1
ОСОБА_2 . Право власності на цю квартиру за ОСОБА_2 зареєстровано
у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 26 липня 2006 року.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 03 липня 2009 року у справі № 2о-150/2009 заяву ОСОБА_1 про появу фізичної особи задоволено. Скасовано рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 березня 2005 року у справі № 2-2034/05.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 09 листопада 2009 року у справі № 2-4922/2009 визнано недійсними актовий запис про смерть ОСОБА_1, а також видане на підставі зазначеного актового запису свідоцтво про смерть останньої.
Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 січня
2013 року у справі № 0907/2-1894/2006 скасовано рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 29 березня 2006 року, яким було визнано за ОСОБА_3 право власності на спадкове майно, та ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_3
у позові про визнання права власності на спадкове майно.
Суди також встановили, що ОСОБА_1 зверталась до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26 липня 2006 року, відновлення становища, яке існувало до укладення договору, визнання за нею права власності на квартиру, визнання незаконними дій нотаріуса щодо посвідчення вказаного договору купівлі-продажу та скасування акта про посвідчення договору в державному реєстрі правочинів та реєстрі вчинення нотаріальних дій.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 10 жовтня 2016 року у справі № 344/382/15-ц, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 грудня
2016 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Басай Р. М., ОСОБА_2, ОСОБА_4, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Укрсиббанк", про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, відновлення становища, яке існувало до укладення договору, визнання права власності на квартиру, визнання незаконними дій нотаріуса щодо посвідчення договору купівлі-продажу, скасування акта про посвідчення договору в державному реєстрі правочинів та реєстрі вчинення нотаріальних дій.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною одинадцятою статті 49 Закону України "Про судоустрій
і статус суддів" за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.
Тлумачення цієї норми права свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.
Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (рішення у справі "Плахтєєв та Плахтєєва проти України" від 12 березня 2009 року).
Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174 і 1176 ЦК України. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду, покладається на державу, а не на суд.
Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України. Зокрема,
у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі
№ 6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (частини перша та третя