Постанова
Іменем України
28 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 490/1536/18
провадження № 61-28341св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Управління комунального майна Миколаївської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 31 січня 2019 року у складі колегії суддів: Прокопчук Л. М., Самчишиної Н. В., Царюк Л. М.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст скарги та рішень судів
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Управління комунального майна Миколаївської міської ради (далі - Управління комунального майна) про визнання приватизації недійсною.
На обґрунтування позовних вимог посилався на таке. 12 липня 2000 року на підставі розпорядження Управління комунальної власності Миколаївської міської ради (далі - Управління комунальної власності) від 10 липня 2000 року № 6213-р видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із визначенням часток співвласників - по 1/2 за кожною. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 01 липня 2016 року у справі № 490/2488/16 у задоволенні його позову про встановлення факту постійного проживання у спірній квартирі на день її приватизації, скасування розпорядження Управління комунальної власності від 10 липня 2000 року № 6213-р про приватизацію квартири АДРЕСА_1, визнання недійсним свідоцтва про право спільної часткової власності ОСОБА_2, ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1, виданого Управлінням комунальної власності 12 липня 2000 року, відмовлено за недоведеністю факту проживання у спірній квартирі на день приватизації. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, залишивши рішення апеляційного суду без змін, на правову підставу для відмови у позові послався на частину п`яту статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", оскільки право на приватизацію, передбачене Законом, вже було використано позивачем за іншою адресою на АДРЕСА_2 .
Після апеляційного перегляду 20 вересня 2016 року набрало законної сили рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради (далі - Управління з використання та розвитку комунальної власності), Державного комунального підприємства "Житло" (далі - ДКП "Житло"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло" (далі - ТОВ "Житло"), ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Центральний-1" (далі - ТОВ "Центральний-1"), про визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації, свідоцтва на право власності на нерухоме майно, яким скасоване розпорядження Управління комунальної власності від 28 лютого 2000 року № 3830-р про приватизацію позивачем квартири АДРЕСА_3, визнано недійсним видане 28 лютого 2000 року на підставі вказаного розпорядження свідоцтво про право власності на нерухоме майно про право спільної часткової власності позивача та ОСОБА_5 на цю квартиру, яким на його думку, було встановлено факт його постійного проживання у квартирі АДРЕСА_1 з 1979 року по теперішній час. Отже, з`явились нові обставини, які стали відомі позивачу лише 20 вересня 2016 року, а тому в нього з`явилось право на звернення до суду з новим позовом.
Посилаючись на те, що приватизація спірної квартири є недійсною з підстав недодержання під час її здійснення положень частини другої статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", статей 44, 46, 48 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК Української РСР), позивач просив суд скасувати розпорядження Управління комунальної власності від 10 липня 2000 року № 6213-р про приватизацію квартири АДРЕСА_1 , визнати недійсним свідоцтво про право спільної часткової власності ОСОБА_2, ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 , видане Управлінням комунальної власності 12 липня 2000 року, та встановити факт постійного проживання його у спірній квартирі на день її приватизації.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 грудня 2018 року позов задоволено частково. Скасовано розпорядження Управління комунальної власності від 10 липня 2000 року № 6213-р про приватизацію квартири АДРЕСА_1 . Визнано недійсним свідоцтво про право спільної часткової власності ОСОБА_2, ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1, видане Управлінням комунальної власності 12 липня 2000 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 31 січня 2019 рокурішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 грудня 2018 року в частині задоволення позовних вимог скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, Управління комунального майна про скасування розпорядження Управління комунальної власності від 10 липня 2000 року № 6213-р про приватизацію квартири АДРЕСА_1 , визнання недійсним свідоцтва про право спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1, видане Управлінням комунального майна 12 липня 2000 року, закрито.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що існує рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а саме рішення апеляційного суду Миколаївської області від 01 липня 2016 року, залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління з використання та розвитку комунальної власності, ДКП "Житло", ТОВ "Житло", ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ТОВ "Центральний-1", Управління державної міграційної служби України в Миколаївській області, ОСОБА_5, про встановлення факту постійного проживання у квартирі АДРЕСА_1, визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації від 10 липня 2000 року № 6213-р, свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 12 липня 2000 року відмовлено.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права,просив постанову Миколаївського апеляційного суду від 31 січня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновок апеляційного суду про тотожність спорів у спірному випадку є помилковим та таким, що не відповідає нормам процесуального права, який призвів до ухвалення незаконної постанови, позбавивши позивача реалізації його конституційного права на житло.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.
Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2020 рокусправу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у лютому 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що всуді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.