ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 400/977/19
адміністративне провадження № К/9901/13870/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 400/977/19
за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Дмитра Олександровича, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова Артема Дмитровича про визнання неправомірними та скасування постанов
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 червня 2019 року, ухвалене суддею Лісовською Н.В.
та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Осіпова Ю.В., суддів Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У квітні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернуся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Дмитра Олександровича (далі - відповідач, приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Куліченко Д.О.), в якому, з урахуванням уточнень, просив:
1.1. визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д.О. від 22 січня 2019 року про стягнення основної винагороди приватного виконавця в розмірі 176 531,65 грн у виконавчому провадженні №58159712;
1.2. визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д.О. від 06 березня 2019 року про закінчення виконавчого провадження №58159712 в частині підстав її прийняття.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення суду в межах виконавчого провадження виконано не було, приватним виконавцем Куліченком Д.О. з моменту відкриття виконавчого провадження не було здійснено жодних виконавчих дій, майно боржника не реалізовувалося, заборгованість в межах виконавчого провадження примусово не стягувалася. Позивач пояснював, що за домовленістю з банком позивач сплатив значно меншу суму заборгованості, оскільки основна сума кредиту ("тіло кредиту") фактично була "прощена" банком. Тому вважав стягнення основної винагороди приватного виконавця в розмірі 176531,65 грн незаконним. Крім того, оскільки частина кредиту була прощена банком, то, на думку позивача, приватний виконавець не повинен був виносити постанову про закінчення виконавчого провадження за пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", тобто у зв`язку з повним фактичним виконанням виконавчого документа, а повинен був посилатися на пункт 1 частини п`ятої статті 27 цього Закону, що виключає можливість приватного виконавця стягувати основну винагороду.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року заяву ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду задоволено. Визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновлено пропущений строк.
4. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 червня 2019 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.
5. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, виходив з того, що за заявою стягувача про повне фактичне виконання виконавчого документа, відповідачем 06 березня 2019 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України „Про виконавче провадження". При цьому, до повноважень приватного виконавця не входять повноваження надавати оцінку угодам (договорам) та діям стягувача, що вчиненні ним самостійно поза межами процесу примусового виконання з метою повернення боргу.
5.1. Оскільки виконавче провадження закінчене саме на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", то застосовуються наслідки, передбачені частиною 3 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", а тому прийнята відповідачем 22 січня 2019 року постанова про стягнення основної винагороди приватного виконавця в розмірі 176 531,65 грн є правомірною.
6. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 червня 2019 року в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог щодо визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д.О. від 22 січня 2019 року про стягнення основної винагороди приватного виконавця в розмірі 176 531,65 грн у виконавчому провадженні № 58159712 - скасовано та залишено цю позовну вимогу без розгляду.
6.1. В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 червня 2019 року - залишено без змін.
7. Залишаючи позовні вимоги без розгляду, в частині визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д.О. від 22 січня 2019 року, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач, ознайомившись зі спірною постановою відповідача від 22 січня 2019 року про стягнення з нього основної винагороди приватного виконавця - 27 лютого 2019 року, фактично без поважних причин звернувся до суду про її оскарження лише 02 квітня 2019 року (тобто більше ніж через 1 місяць), що є суттєвим пропуском встановленого законом 10-денного строку на її оскарження.
7.1. Стосовно інших позовних вимог в частині визнання неправомірною та скасування постанову приватного виконавця Куліченка Д.О. від 06 березня 2019 року про закінчення виконавчого провадження №58159712, суд апеляційної інстанції, погодився з висновком суду першої інстанції щодо їх необґрунтованості та безпідставності.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
8. 01 червня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій скаржник з урахуванням уточненої касаційної скарги просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 червня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
9. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що насправді ознайомився з матеріалами виконавчого провадження 27 лютого 2019 року, у тому числі з постановою про відкриття виконавчого провадження від 22 січня 2019 року № 58159712, де в пункті 3 зазначена сума винагороди приватного виконавця в розмірі не більше 10% від суми, що підлягає стягненню, а також указано, що остаточний розмір грошової винагороди буде визначено під час розподілу стягнутих з боржника грошових коштів пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми. Крім того, скаржник указує, що ознайомився також і з постановою про стягнення основної винагороди приватного виконавця в сумі 176531,65 грн. Однак, приймаючи до уваги, що зазначена сума винагороди підлягала стягненню лише після виконання приватним виконавцем рішення суду у повному обсязі і тому, на момент ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження не вважав, що його права були порушені цією постановою, на виконання спірна постанова не направлялася, а тому позивач і не став звертатися до суду з приводу оскарження останньої.
9.1. В подальшому, 28 лютого 2019 року між АТ "Райфайзен Банк Аваль" та позивачем було укладено договір про припинення зобов`язань за кредитним договором та зменшено суму непогашеної заборгованості. Відповідно до зазначеного договору розмір непогашеної заборгованості станом на 28 лютого 2019 рокусклав 1156049,87. Також банк і позивач домовилися про припинення зобов`язань у зв`язку із виконанням умов кредитора банку за кредитним договором з 28 лютого 2019 року, а боргові зобов`язання припинилися внаслідок звільнення кредитором позичальника від сплати боргових зобов`язань, а кредитний та іпотечний договори вважаються розірваними.
9.2. 06 березня 2019 року приватний виконавець, отримавши листа банку про повне фактичне виконання виконавчого документа, керуючись пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", без перевірки зазначеного у листі, витребування додаткових документів від банку, відповідного повідомлення позивача, ухвалив постанову про закінчення виконавчого провадження № 58159712. Пунктом 2 цієї постанови передбачено звернення до виконання постанови про стягнення з позивача як боржника основної винагороди приватного виконавця у сумі 176531,65 грн.
9.3. Скаржник пояснював, що про закінчення виконавчого провадження № 58159712 та звернення до виконання постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця йому стало відомо від його представника лише 28 березня 2019 року після ознайомлення останнього з матеріалами виконавчого провадження. А тому не погоджуючись із такими рішеннями приватного виконавця, 02 квітня 2019 року в межах передбаченого законом 10 денного строку позивач звернувся до суду із цим позовом, у зв`язку з чим вважає, що строк звернення до суду ним не пропущений.
9.4. На думку скаржника, не обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій, що основна винагорода приватного виконавця встановлюється у вигляді відсотка суми, що підлягає стягненню, а не суми, яка фактично стягнута у виконавчому провадженні. Позивач погоджується, що відповідно до частини третьої статті 45 Закону України "Про виконавче провадження" основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору, який згідно частин першої та другої статті 27 цього Закону повинен справлятися у розмірі 10% суми, що підлягає стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, однак ця винагорода повинна справлятися саме за примусове виконання рішення. В свою чергу, відповідно до пункту 19 постанови КМУ від 08.09.2016 № 643 (в редакції постанови КМУ від 31.10.2018) "Про затвердження порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміру основної винагороди приватного виконавця" приватний виконавець одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми. Дані доводи суди попередніх інстанцій не прийняли та оцінки їм не надали.
9.5. Скаржник наголошує, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 808/3791/16, від 15 лютого 2018 року у справі № 910/1587/13, від 18 квітня 2018 року у справі № 761/11524/15-ц, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18. Зазначає, що у даних правовідносинах витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення приватному виконавцю Куліченко Д.О. було відшкодовано, а тому у останнього не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону України „Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII.
10. 01 червня 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
11. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
12. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 27 листопада 2020 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог пункту 5 частини 1 статті 340 та статті 345 КАС України.
Позиція інших учасників справи
13. 28 серпня 2020 року від приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д.О. надійшов відзив на касаційну скаргу, де відповідач посилається на не обґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить її відхилити, а рішення прийняті судами попередніх інстанцій залишити без змін. Вказують на те, що в частині 4 статті 27 Закону України „Про виконавче провадження" в редакції чинній на 28 серпня 2018 року зазначено, що постанова про стягнення винагороди виконавця виноситься одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, що й було зроблено виконавцем. Сума винагороди в постанові розраховується як 10 % від суми стягнення за виконавчим документом. Так, у виконавчому написі нотаріуса, який перебував на виконанні, загальна сума боргу зазначена 1 765 316,53 грн, а відтак, сума основної винагороди виконавця складає 10 %, що становить 176 531,65 грн. А відтак, відповідач зазначає, що під час винесення постанови про стягнення основної винагороди виконавця діяв виключно законно та в межах своїх повноважень.
13.1. Щодо підстав закінчення виконавчого провадження відповідач зазначив, що 06 березня 2019 року на його адресу надійшла заява АТ "Райффайзен Банк Аваль", де було зазначено, що стягувач по ВП № 58159712 просить закінчити виконавче провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України „Про виконавче провадження", тобто у зв`язку з фактичним виконанням. До цієї заяви була надана лише довіреність представника стягувача, ані договору, ані угоди про списання та/або прощення кредиторської заборгованості стягувачем не надавалося. Окрім того, відповідач зауважує, що у виконавця відсутні повноваження надавати оцінку угодам (договорам) та діям стягувача, що вчиненні ним самостійно поза межами процесу примусового виконання з метою повернення боргу.
13.2. Також вказує на, що суд апеляційної інстанцій правомірно виходив з того, що позивачем пропущений строк на звернення до суду в частині позовних вимог визнання неправомірною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д.О. від 22 січня 2019 року, оскільки вперше з матеріалами виконавчого провадження позивач ознайомився 27 лютого 2019 року, про що ним особисто написано відповідну заяву, яка міститься у матеріалах виконавчого провадження. Однак з даним позов останній звернувся лише 02 квітня 2019 року (тобто більше ніж через 1 місяць).
14. Від третіх осіб відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Установлені судами фактичні обставини справи
15. Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бадаховим Ю.Н. 29 грудня 2018 року вчинено виконавчий напис № 4407 про звернення стягнення на нерухоме майно - комплекс бази відпочинку „ ІНФОРМАЦІЯ_1 " площею 568,5 м2, АДРЕСА_1, що належить позивачу ОСОБА_1, на користь АТ "Райффайзен Банк Аваль" для задоволення вимог банку щодо погашення заборгованості по договору іпотеки від 24 січня 2007 року (кредитний договір від 23 січня 2007 року на суму 112 000 доларів США під 13% на 10 років, т.б. до 23 січня 2017 року) в сумі 62 655,61 доларів США, що еквівалентно 1 755 316,53 грн, а також 10 000 грн плати за вчинення виконавчого напису.
16. 22 січня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Куліченко Д.О., на підставі заяви стягувача - АТ "Райффайзен Банк Аваль" від 22 січня 2019 року (вх. №189), винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 58159712 з примусового виконання вказаного вище виконавчого напису №4407 від 29 грудня 2018 року. У пункту 3 постанови відповідач постановив стягнути з боржника основну винагороду приватного виконавця в розмірі не більше 10% від суми, що підлягає стягненню. Остаточний розмір грошової винагороди буде визначено під час розподілу стягнутих з боржника грошових коштів, відповідно до статті 45 Закону України "Про виконавче провадження", пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми за формулою А х 10% = W.
17. 22 січня 2019 року, приватним виконавцем Куліченко Д.О., з посиланням на приписи статті 31 Закону України „Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" № 1403-VIII від 02 червня 2016 року та частини 3 статті 45 Закону України „Про виконавче провадження" №1404-VІІІ від 02 червня 2016 року, було винесено ще дві постанови - про стягнення з позивача основної винагороди в сумі 176 531,65 грн та про накладення арешту на майно боржника (т.1 а.с.144,146,147).
18. 22 січня 2019 року, копії вказаних вище постанов від 22 січня 2019 року відповідачем були направлені на поштову адресу боржника ОСОБА_1 рекомендованим листом (т.1 а.с.141-145).
19. 24 січня 20 року, приватним виконавцем Куліченко Д.О. проведено опис та арешт майна боржника, про що винесено відповідні акт та постанову, копію якої 25 січня 2019 року було направлено на поштову адресу боржника (т.1 а.с.153,154,158).
20. 01 лютого 2009 року відповідачем, на виконання цього виконавчого провадження, було направлено письмові запити до Департаменту надання адміністративних послуг Миколаївської міськради та ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області про надання додаткової інформації щодо належних боржнику об`єктів нерухомості, а в подальшому, 12 лютого 2019 року до Березанської райради та Рибаківської сільради, а 21 лютого 2019 року - Березанської філії Миколаївського МБТІ (т.1 а.с.155,156,163,165,204).
21. 04 лютого 2019 року приватним виконавцем Куліченко Д.О. винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - ПП "Ажіо", для участі у виконавчому провадженні з метою визначення вартості арештованого майна боржника, копія якої в той же день, 04 лютого 2019 року, була направлена на адресу боржника рекомендованим листом (т.1 а.с.160,162).
22. 14 лютого 2019 року суб`єктом оціночної діяльності - ПП "Ажіо", на виконання вищевказаної постанови приватного виконавця від 04 лютого 2019 року, було виготовлено відповідний Звіт про визначення вартості майна боржника, копія якого, в той же день була направлена на адреси стягувача та боржника рекомендованими листами (т.1 а.с.167,210).
23. 15 лютого 2019 року відповідачем на адресу Миколаївської філії ДП "Сетам" направлено заявку на реалізацію арештованого майна боржника на електронному майданчику в процедурі торгів (т.1 а.с.211).
24. 15 лютого 2019 року, приватним виконавцем Куліченком Д.О. направлено подання про розшук боржника до Центрального районного суду м. Миколаєва, який, в свою чергу, своєю ухвалою від 22 лютого 2019 року (справа № 490/1524/19) залишив без руху (т.1 а.с.205, 212).
25. 28 лютого 2019 року, між позивачем (боржником) та АТ "Райффайзен Банк Аваль" (стягувачем), у зв`язку з частковим погашенням позичальником частини кредитної заборгованості та прощенням Банком іншої частини боргових зобов`язань, було підписано договір про припинення зобов`язань за кредитним договором від 23 січня 2007 року (т.1 а.с.15).
26. 06 березня 2019 року стягувач - АТ "Райффайзен Банк Аваль" звернувся до приватного виконавця Куліченка Д.О. із заявою (вх.№704), в якій, посилаючись на вимоги пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" та самостійну сплату боржником заборгованості, просив закінчити виконавче провадження № 58159712 (т.1 а.с.221).
27. 06 березня 2019 року, приватний виконавець Куліченко Д.О., на підставі вказаної вище заяви стягувача та у зв`язку з повним фактичним виконанням виконавчого документа, керуючись пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону України „Про виконавче провадження" № 1404-VІІІ від 02 червня 2016 року, ухвалив постанову про закінчення даного виконавчого провадження № 58159712 (т.1 а.с.229).
28. Крім того, в пункту 2 вказаної постанови про закінчення виконавчого провадження відповідач, окрім іншого, також зазначив і про реєстрацію в автоматизованій систем виконавчого провадження постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 22 січня 2019 року.
29. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова А.О. від 06 березня 2019 року відкрито виконавче провадження №58566908 з примусового виконання постанови приватного виконавця Куліченка Д.О. від 22 січня 2019 року №58159712 про стягнення з позивача основної винагороди приватного виконавця в сумі 176531,65 грн.
30. Не погоджуючись з такими діями та постановами приватного виконавця Куліченка Д.О., позивач звернувся до суду із даним позовом.
Нормативне регулювання
31. Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент винесення спірних правовідносин, далі - Закон № 1404-VIII).
32. Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
33. Згідно статті 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.