ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2020 року
м. Київ
Справа № 2а-0770/791/12
Провадження № 11-1184зва19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Біляр Л. В.,
представників:
відповідача - Наталич А. А.,
третьої особи - Пуленця А. С.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 липня 2013 року (судді Скраль Т. В., Андрійцьо В. Д., Гебеш С. А.), ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року (судді Судова-Хомюк Н. М., Гуляк В. В., Коваль Р. Й.), ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2016 року (суддя Маслій В. І.) у справі № 2а-0770/791/12 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Міністерства фінансів України, третя особа - Кабінет Міністрів України, про визнання протиправним та скасування наказу і
ВСТАНОВИЛА:
1. У червні 2010 року фізична особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_1 звернулася до суду з позовними вимогами визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства фінансів України (далі - Мінфін) від 08 травня 2009 року № 650 "Про зупинення дії ліцензій Міністерства фінансів України на провадження організації діяльності з проведення азартних ігор" (далі - Наказ № 650).
Вимоги позову мотивувала тим, що 26 червня 2006 року вона оплатила й отримала ліцензію Мінфіну на організацію діяльності з проведення азартних ігор (діяльність з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах) серії НОМЕР_1 зі строком її дії з 17 травня 2006 року по 16 травня 2011 року. 07 травня 2009 року Кабінет Міністрів України (далі - КМУ) видав розпорядження № 494-р "Про заходи щодо підвищення рівня безпеки громадян", підпунктом 2 пункту 3 якого доручив Мінфіну, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським держадміністраціям зупинити строком на один місяць дію ліцензій, виданих суб`єктам господарювання, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу (крім лотерей), для забезпечення їх перевірки Міністерством надзвичайних ситуацій України, Держгірпромнаглядом, іншими контролюючими та наглядовими органами з питань забезпечення їх безпечного використання. На виконання цього розпорядження Мінфін видав Наказ № 650. Цим Наказом Мінфін до 07 червня 2009 року зупинив дію ліцензій Мінфіну на провадження організації діяльності з проведення азартних ігор, виданих суб`єктам господарювання, згідно з переліком, що додається до наказу.
Позивачка вважає, що Наказ № 650 є протиправним та таким, що порушує її законні права, оскільки ні Конституція України, ні закони України, а також укази Президента України, чи постанови Верховної Ради України, чи акти КМУ, ані Мінфін не передбачають підстав щодо зупинення дії ліцензій на провадження організації діяльності з проведення азартних ігор, які насправді фактично до неї були застосовані. Додає, що особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами, зокрема Законом України від 01 червня 2000 року № 1775-ІІІ "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (далі - Закон № 1775-ІІІ), який, однак, не передбачає зупинення ліцензій, виданих суб`єкту господарювання у той спосіб, до якого вдався відповідач.
Стверджує, що оскільки оспорюване рішення суперечить акту вищої сили, воно є необґрунтованим та незаконним.
2. Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 02 липня 2013 року у задоволенні позову відмовив.
Суд виходив з того, що реалізацію державної політики у сфері ліцензування здійснює КМУ, спеціально уповноважені органи виконавчої влади, визначені Урядом України, спеціально уповноважені виконавчі органи рад, уповноважені проводити ліцензування певних видів господарської діяльності.
На цій підставі узагальнив, що оспорюване рішення Мінфіну видане у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
3. Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 02 грудня 2015 року постанову суду першої інстанції залишив без змін.
4. Вищий адміністративний суд ухвалою від 20 січня 2016 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1 . У цьому рішенні суд касаційної інстанції вказав, що рішення судів попередніх інстанцій не викликають необхідності перевіряти матеріали адміністративної справи.
5. 30 жовтня 2019 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява адвоката Шкорки І. М. в інтересах ФОП ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 липня 2013 року, ухвал Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2016 року на підставі пункту 3 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з установленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.
Підставами для перегляду називає рішення Європейського суду з прав людини (далі -ЄСПЛ, Суд відповідно) від 27 червня 2019 року у справі "ТОВ "Світ розваг" та інші проти України" (заява № 13290/11 та 2 інші), яке набуло статусу остаточного 27 вересня 2019 року (далі - Рішення). У цьому Рішенні ЄСПЛ констатував порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) у зв`язку із анулюванням ліцензій заявників.
В аспекті цієї підстави автор заяви просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 липня 2013 року, ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2016 року й постановити нове рішення - про задоволення позову, яким визнати протиправним та скасувати Наказ № 650.
6. 14 листопада 2019 року Міністерство юстиції України листом № 42071/17028-22-19/5.2.2.5494 на виконання ухвали судді Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі № 2а-7273/10/2670 (провадження № 11-1183зва19) надало копію автентичного перекладу Рішення, яке набуло статусу остаточного 27 вересня цього ж року.
7. Мінфін у своєму відзиві на заяву про перегляд повідомив, що оскільки рішення Уряду України про зупинення ліцензій здійснювалося саме на підставі розпорядження КМУ від 07 травня 2009 року № 494-р "Про заходи щодо підвищення рівня безпеки громадян", яке є (було) обов`язковим до виконання, Мінфін відповідно до вимог законодавства виконав його, тому в правовому відношенні, що склалося, діяв законно й правомірно.
Вважає, що в розумінні частини третьої статті 13 та частини сьомої статті 41 Конституції України в аспекті трактування цих конституційних положень Конституційним Судом України у Рішенні від 10 жовтня 2001 року № 13-рп/2001 у справі № 1-23/2001 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" та за конституційним зверненням ОСОБА_2, ОСОБА_3 та інших громадян щодо офіційного тлумачення положень статей 22, 41, 64 Конституції України - право власності може бути обмежено державою шляхом введення в дію таких законів, які, на його думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів. З цього та інших подібних міркувань за наслідками аналізу положень статей 19, 129 Конституції України, виходячи з мети та передумов прийняття Закону України від 15 травня 2009 року № 1334-VІ "Про заборону грального бізнесу в Україні" (далі - Закон № 1334-VІ), підсумовує, що тимчасове встановлення певних меж здійснення господарської діяльності є однією з форм дискреційних повноважень держави на підставі згаданих та пов`язаних з ними інших нормативно-правових актів.
8. Представник відповідача Наталич А. А. та представник третьої особи Пуленець А. С. під час перегляду справи висловилися проти задоволення заяви про перегляд, вважають, що рішення міжнародної судової установи не містить приводів для відновлення судового провадження у цій справі. Своє ставлення до вимог заяви мотивували в основному доводами, відображеними у відзиві відповідача.
9. Велика Палата Верховного Суду розглянула в судовому засіданні заяву ФОП ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами, перевірила викладені її представником доводи і вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
27 червня 2019 року ЄСПЛ ухвалив Рішення, в якому визнав прийнятною скаргу позивачки та встановив порушення національними судами статті 1 Першого протоколу до Конвенції в частині втручання в майнові права заявниці ОСОБА_1 .
Зокрема, у заяві до ЄСПЛ ФОП ОСОБА_1, серед іншого, стверджувала, що заборона Законом № 1334-VІ операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу, у тому числі скасування отриманою нею раніше довгострокової ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор, становила втручання в її право на мирне володіння своїм майном усупереч статті 1 Першого протоколу до Конвенції; що, зупинивши дію та анулювавши її ліцензію, держава Україна за відсутності будь-яких належних підстав позбавила її майна, а саме: права користуватися ліцензією протягом сплаченого за неї періоду. Щодо зупинення дії ліцензії, заявниця стверджувала, що її право власності було обмежено не законом, а підзаконними актами, які суперечили чинному на момент подій Закону № 1775-III. Отже, розпорядження КМУ та наказ Мінфіну, якими була зупинена дія ліцензії заявниці, були видані поза межами повноважень (ultra vires).
ЄСПЛ у пункті 154 свого Рішення встановив, що припинення дії дійсної ліцензії на бізнес становить втручання у право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, і воно має розглядатися за другим абзацом цієї статті як захід з контролю за користуванням майном.
Суд зазначив також, що відсутність достатнього перехідного періоду та будь-якого відшкодування були факторами, що призвели до встановлення Судом порушень статті 1 Першого протоколу до Конвенції у попередніх справах, які стосувалися анулювання ліцензій за відсутності будь-якого порушення законодавства власниками ліцензій.
У Рішенні ЄСПЛ надав значення тому, що попереднє законодавство з питань ліцензування передбачало, що ліцензії діятимуть упродовж певного часу, не можуть бути анульовані довільно, а лише за обмежених обставин, жодної з яких у справі заявниці не було. При цьому заявниця мала право очікувати, що вона зможе продовжити свою господарську діяльність принаймні до кінця дії її ліцензії, а якщо законодавство зміниться упродовж цього періоду - отримати певну форму відшкодування за будь-який невикористаний період дії ліцензії, що залишиться. Навіть якщо спочатку формулювання Закону № 1334-VІ могло давати підстави вважати, що повна заборона буде тимчасовою, фактично вона виявилася невизначеною.
У пункті 178 Рішення ЄСПЛ зазначив, що, не поінформувавши заявницю про те, що невдовзі вона повинна буде припинити свою діяльність, попередня законодавча пропозиція Уряду у сфері грального бізнесу могла підштовхнути її до думки, що їй потрібно більше інвестувати у свій бізнес, щоб мати можливість продовжувати діяльність відповідно до нового режиму регулювання.
Жодної грошової компенсації або будь-яких інших компенсаційних заходів також не передбачалося. Відсутність відшкодування поширилася навіть на прямі витрати, встановлені самою державою за право упродовж певного періоду часу здійснювати діяльність, яку пізніше держава вирішила заборонити, зокрема плату за ліцензію.
У вимірі таких обставин у пункті 180 Рішення ЄСПЛ зауважив, що застосований до заявниці захід був непропорційним насамперед через якість процесу прийняття рішень, який призвів до його застосування, відсутність будь-яких компенсаційних заходів, навіть щодо прямих витрат, встановлених самою державою, та відсутність належного перехідного періоду.
Підсумовуючи, ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв`язку з тим, що ліцензія заявниці була анульована, тому задовольнив вимоги останньої щодо відшкодування pro rata частини плати за ліцензію, яка охопила би період, протягом якого вона не могли вести свою діяльність у сфері грального бізнесу через Закон № 1334-VІ.
Відтак з огляду на встановлені порушення Конвенції Суд постановив, що Україна повинна сплатити ФОП ОСОБА_1 упродовж трьох місяців - з дати, коли рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, 58 500 (п`ятдесят вісім тисяч п`ятсот) євро як відшкодування матеріальної шкоди, яка складається з 2 464,50 євро як відшкодування за зупинення дії ліцензії, з розрахунку 82,15 євро за день зупинення ліцензії, та 56 765,65 євро як відшкодування за анулювання ліцензії.
10. За статтею 8 Основного Закону Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
У статті 55 Конституції України зазначено, що кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції).
Для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї було створено ЄСПЛ, що передбачено статтею 19 Конвенції.
У статті 32 Конвенції зазначено, що юрисдикція ЄСПЛ поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд відповідно до статей 33, 34, 46 і 47.
За статтею 41 Конвенції, якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.
Згідно зі статтею 46 Конвенції Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, у якій вона є стороною. Остаточне рішення Суду передається Комітетові Міністрів Ради Європи, який здійснює нагляд за його виконанням.