Постанова
Іменем України
26 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 742/2200/19
провадження № 51-2565км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Яковлєвої С. В.,
суддів Марчука О. П., Наставного В. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Матвєєвої Н. В.,
прокурора Чабанюк Т. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника Денисенка С. В. на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 9 жовтня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 18 травня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201827010000756, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останнього разу - за вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 23 жовтня 2018 року за ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
За вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 9 жовтня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 71 цього Кодексу за сукупністю вироків до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком вказаного суду від 23 жовтня 2018 року і визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Відповідно до правил ч. 5 ст. 72 КК засудженому зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за обставин, установлених судом першої інстанції та детально наведених у вироку, 6 травня 2019 року близько 08:00, перебуваючи у м. Прилуках на території старого міського кладовища (розташованого між вул. Котляревського та вул. Гімназична), діючи повторно, відкрито викрав у ОСОБА_2 спортивну сумку з грошима в сумі 300 грн та її особистими документами, завдавши потерпілій матеріальної шкоди на вказану суму.
Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 18 травня 2020 року залишив без змін вирок місцевого суду, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній сказі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків у вироку фактичним обставинам справи, просить скасувати постановлені щодо нього судові рішення та закрити кримінальне провадження. Суть доводів скаржника зводиться до того, що його винуватості не доведено; судовий розгляд проведено неповно, з порушенням статей 2, 17, 22 КПК; вирок ґрунтується на недопустимих доказах, які не отримали належної правової оцінки. Зокрема, зазначає, що суд залишив поза увагою його показання про те, що під час слідчого експерименту з боку працівників поліції до нього застосовувався тиск. При цьому вказує, що допитана в ході судового розгляду потерпіла не могла точно підтвердити, що ОСОБА_1 вчинив щодо неї злочин. Також засуджений вважає, що призначене йому покарання за своїм розміром є явно несправедливим через суворість. Вказує, що апеляційний суд не зважив на допущені порушення, безпосередньо не допитав потерпілу ОСОБА_2, внаслідок чого постановив рішення, яке не відповідає ст. 370 вказаного Кодексу.
Крім того, у скарзі міститься прохання ОСОБА_1 про здійснення касаційного розгляду без його участі.
У касаційній скарзі захисник Денисенко С. В., не погоджуючись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх скасувати, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 закрити.
Свої вимоги захисник мотивує тим, що місцевий суд всупереч вимогам ст. 94 КПК належно не оцінив зібраних доказів, обґрунтував винуватість ОСОБА_1 недостовірними показаннями свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, свідчення яких не узгоджуються з іншими доказами. При цьому скаржник вказує на недопустимість протоколу пред`явлення для впізнання за участю свідка ОСОБА_4 та протоколу слідчого експерименту за участю ОСОБА_1, які отримано з порушенням вимог КПК. Вважає, що стороною обвинувачення не надано безсумнівних доказів причетності ОСОБА_1 до викрадення майна потерпілої. На переконання Денисенка С. В., апеляційний суд не усунув допущених порушень, не розглянув клопотання захисника про повторне дослідження доказів, не перевірив усіх його доводів, наведених в апеляційній скарзі, а тому ухвалене цим судом рішення не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Крім того, у скарзі захисник зазначив про здійснення касаційного розгляду без його участі.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції прокурор заперечив проти задоволення касаційних скарг, просив оскаржені судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положеннями ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. На будь-яких інших підставах, зокрема через невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, касаційний суд не вправі приймати рішення про скасування чи зміну оскаржуваних судових рішень, а при здійсненні перегляду виходитьіз фактичних обставин, установлених у вироку.
Засуджений та захисник у своїх касаційних скаргах, як вбачаються з їх змісту, посилаючись на недопустимість письмових доказів, а також на суперечливість показань окремих свідків, фактично не погоджуються з наданою судами першої та апеляційної інстанцій оцінкою доказів і, відповідно, встановленими судами фактичними обставинами, що, виходячи з наведених вище вимог, до повноважень касаційного суду законом не віднесено. Натомість ці обставини були предметом перевірки при перегляді вироку судом апеляційної інстанції в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, який не встановив порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів.
За результатами перевірки судових рішень у порядку касаційної процедури не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, зазначені висновки про винуватість ОСОБА_1 у відкритому викраденні чужого майна (грабежу), вчиненого повторно, ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу:
- показань допитаних у судовому засіданні потерпілої ОСОБА_2, яка детально розповіла про обставини вчинення щодо неї злочину, при цьому підтвердила, що ОСОБА_1 має достатньо схожих рис з невідомим їй чоловіком, котрий заволодів її майном (зокрема, за зростом, статурою, загальними рисами обличчя); свідка ОСОБА_4 (очевидця даної події), який повідомив, що перебував на незначній відстані від місця скоєння злочину та зазначив, що під час проведення слідчих дій він упізнав ОСОБА_1 за фотознімками, деталізувавши характерні особливості його зовнішнього вигляду; свідка ОСОБА_3 (понятого під час пред`явлення свідку ОСОБА_4 фотознімків для впізнання від 30 травня 2019 року), який детально описав перебіг вказаної слідчої дії, підтвердив вільний вибір свідком фотокартки з зображенням обвинуваченого у справі, пояснивши його мотиви вибору;
- фактичних даних, що містяться: у протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 30 травня 2019 року, відповідно до якого свідок ОСОБА_4 за сукупністю ознак обличчя та формою голови впізнав за фотографіями ОСОБА_1 як особу, котра заволоділа сумкою потерпілої біля стадіону "Юність";у протоколі слідчого експерименту від 12 червня 2019 року за участю обвинуваченого з фототаблицями до нього, згідно з яким ОСОБА_1 у присутності понятих підтвердив час, місце та спосіб викрадення ним майна у потерпілої по справі, а також його подальші дії після вчинення злочину.
Разом із тим, суд першої інстанції з`ясував також позицію обвинуваченого ОСОБА_1 щодо пред`явленого йому обвинувачення, котрий не визнав своєї вини в інкримінованому злочині та стверджував, що під час досудового розслідування до нього працівниками поліції здійснювався психологічний тиск. Такі твердження суд ретельно перевірив і переконливо спростував у вироку, навівши відповідні аргументи, які ґрунтуються на матеріалах справи.