Постанова
Іменем України
30 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 357/3988/18
провадження № 61-3547св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Дерев`янчука Володимира Анатолійовича на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня 2018 року у складі судді Кошель Б. І. та постанову Київського апеляційного суду від 15 січня 2019 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, посилаючись на те, що з 16 травня 1987 року він перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2013 року. В період перебування у шлюбі сторонами було придбано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Добровільної згоди про поділ спільно нажитого майна сторони не досягли. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати за ним та відповідачем право власності по 1/2 частині згаданої квартири.
У липні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю нерухомого майна, набутого під час шлюбу, посилаючись на те, що грошові кошти, за які було придбано спірну квартиру, не є спільним майном подружжя, а належать їй.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня 2018 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що сам по собі факт придбання майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що спірна квартира була придбана ОСОБА_2 за рахунок коштів, отриманих від продажу земельної ділянки, яка належала їй особисто. Таким чином, спірне майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
Постановою Київського апеляційного суду від 15 січня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дерев`янчука В. А. залишено без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня 2018 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У лютому 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дерев`янчук В. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 січня 2019 року, а справу передати на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Спірне майно було придбане сторонами під час перебування у шлюбі, а тому є їх спільною сумісною власністю. ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів того, що квартира була придбана за грошові кошти, які належали їй особисто.
У травні 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Мєстєчкіна О. І. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками. Ці доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.
12 квітня 2019 року справа № 357/3988/18 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Судами встановлено, що з 16 травня 1987 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2013 року.
Згідно з нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 23 червня 2008 року ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 за 509 702 грн належну їй на праві особистої приватної власності земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_2 .
Наступного дня ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_4 за 11 085 грн двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим державним нотаріусом Першої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Кравець А. В.
Станом на 25 січня 2018 року ринкова вартість вказаної квартири становила 178 214 грн, про що свідчить звіт про оцінку майна, складений суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_5 .
Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_2 посилалася на те, що вона придбала спірну квартиру за особисті грошові кошти, отримані нею від продажу вищевказаної земельної ділянки.
Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.