Постанова
Іменем України
18 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 753/16825/14-ц
провадження № 61-22042св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В. Фаловської І. М.,
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 березня 2017 року у складі судді Комаревцевої Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та стягнення грошових коштів,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2014 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та стягнення заборгованості по квартирній платі та комунальним послугам.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що на підставі договору купівлі-продажу від 29 липня 2014 року він є власником квартири АДРЕСА_1 . Після придбання квартири, він дізнався про те, що в ній зареєстровані та проживають відповідачі.
Відповідно до довідки ЖБК "Шовковик-12" від 21 березня 2013 року за № 39 в квартирі зареєстровані та проживають: ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Будь-яких усних чи письмових домовленостей між ним та відповідачами стосовно їх проживання у його квартирі не існує. Жоден з них не є членом його сім`ї чи його родичем. Відповідачі в добровільному порядку відмовляються зніматися з реєстраційного обліку. 28 липня 2017 року ним в повному обсязі було сплачено заборгованість за житлово-комунальні послуги в сумі 35 690, 13 грн, яку позивач просив стягнути з відповідачів в порядку регресу, на підставі статті 1191 ЦК України.
Уточнивши свої вимоги, позивач просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 та солідарно стягнути з відповідачів на його користь 35 690,13 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 березня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та стягнення заборгованості по квартирній платі та комунальним послугам в порядку регресу задоволені.
Визнано ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_2 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 .
Солідарно стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму коштів 35 690,13 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 600,50 грн.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого частково погодився апеляційний суд, виходив із того, що оскільки права членів сім`ї колишнього власника житла є похідними від прав власника, то з припиненням для власника права власності на житлове приміщення члени його сім`ї також втрачають право користування цим приміщенням. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення сплаченої позивачем заборгованості за житлово-комунальні послуги, суд першої інстанції виходив із того, що така сума підлягає стягненню з відповідачів солідарно в порядку регресу на підставі статті 1191 ЦК України.
Постановою Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 березня 2017 року - в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_2, на користь ОСОБА_1 суми коштів в розмірі 35 690 грн та в частині судового збору в сумі 356,90 грн скасовано і в цій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено. Зменшено суму стягнутого судового збору з 600,50 грн до 243,60 грн. В іншій частині рішення залишене без змін.
Частково скасовуючи рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції вказував, що вартість житлово-комунальних послуг не є шкодою в розумінні статті 1166 ЦК України, а тому до спірних правовідносин не підлягає застосуванню положення статті 1191 ЦК України. Будь-яких домовленостей між позивачем та відповідачами щодо погашення позивачем заборгованості відповідачів за житлово-комунальні послуги не існувало. Крім того, до 28 липня 2014 року ЖБК "Шовковик-12" вимог до відповідачів щодо сплати заборгованості не пред`являв. Позивач до моменту набуття права власності на спірну квартиру здійснив оплату заборгованості за житлово- комунальні послуги і таким чином діяв на власний ризик, а тому підстави для стягнення з відповідачів сплаченої позивачем суми в рахунок погашення заборгованості відсутні.
В решті апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2019 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 березня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог та рішення місцевого суду скасувати, а справу направити для нового розгляду до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що заочне рішення ухвалене на підставі неналежних доказів, адже суддя місцевого суду не досліджував та не перевіряв у судовому засіданні документів, на підставі яких у позивача виникло право власності на спірну квартиру. Апеляційний суд перевірив лише договір купівлі-продажу, проте витребувати оригінал платіжного документу за яким здійснено оплату відмовився. Апеляційним судом також не було встановлено підстав переходу права власності на спірну квартиру від відповідачів до Кредитної спілки "Фінансова країна".
Заявник також вказувала, що судами попередніх інстанцій не було досліджено тієї обставини, що договір купівлі-продажу спірної квартири був вчинений за заниженою ціною, що призвело до порушення прав відповідачів.
Доводом касаційної скарги є також те, що судом апеляційної інстанції було неправильно встановлено факт обізнаності ОСОБА_3 про розгляд справи у суді першої інстанції. Висновки суду не відповідають дійсності, адже хоча в матеріалах справи і є дані про отримання нею повістки, проте на повідомленні стоїть не її підпис, так як особисто вона про розгляд справи повідомлена не була.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Дарницького районного суду м. Києва.
12 лютого 2020 року цивільна справа № 753/16825/14-ц надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 листопада 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 29 липня 2014 року за договором купівлі-продажу, укладеним між позивачем та Кредитною спілкою "Фінансова країна", позивач придбав квартиру АДРЕСА_1, яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Квартира АДРЕСА_1 належала Кредитній спілці "Фінансова країна" на підставі договору іпотеки, укладеного з ОСОБА_2 .
Право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру припинилося у зв`язку з переходом права власності до Кредитної спілки "Фінансова країна" на підставі договору іпотеки.
Відповідно до довідки ЖБК "Шовковик-12" в квартирі АДРЕСА_1 є зареєстрованими та проживають ОСОБА_2, 1961 року народження, ОСОБА_2 , 1982 року народження, та ОСОБА_3, 1989 року народження.
Між позивачем та відповідачами стосовно їх проживання в спірній квартирі не існує будь-яких письмових або усних домовленостей. Жоден із відповідачів не є членом сім`ї позивача чи його родичем.
Відповідачі під час проживання в спірній квартирі спожили комунальні послуги, які надавалися ЖБК "Шовковик - 12". Станом на липень 2014 року сума їх заборгованості склала 35 690,13 грн, яку позивач сплатив за рахунок власних коштів 28 липня 2014 року.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР.
Зокрема, частинами першою, другою статті 109 ЖК УРСР визначено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.
Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
За змістом частини другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.