ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 826/17448/16
адміністративне провадження № К/9901/23887/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Данилевич Н.А.,
суддів: Мацедонської В.Е., Шевцової Н.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України в особі відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби про визнання незаконною та скасування постанови, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 липня 2017 року (головуючий суддя - Літвінова А.В., судді - Аблов Є.В., Мазур А.С.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Аліменко В.О., судді - Безименна Н.В., Кучма А.Ю.) у справі №826/17448/16, -
у с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України в особі відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби про визнання незаконною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Єжова М.В. від 27.10.2016 про закінчення виконавчого провадження №36596636 щодо рішення Європейського суду з прав людини №12405/06, виданого 17.01.2013.
Позовні вимоги мотивовано тим, що висновки державного виконавця, покладені в основу оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження, а саме: фактичне виконання рішення у повному обсязі, не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки рішення національного суду у повному обсязі не виконано.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року, позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 27.10.2016 про закінчення виконавчого провадження №36596636.
Присуджено здійснені ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) документально підтверджені квитанцією від 21.11.2016 №0.0.656447979.1 судові витрати у розмірі 551,21 грн (п`ятисот п`ятдесяти однієї грн. 21 копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України в особі відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби.
Ухвалюючи судові рішення у справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що підставою для закінчення виконавчого провадження, відкритого на виконання рішення Європейського суду з прав людини, є одночасна наявність двох обставин: 1) підтвердження списання відшкодування; 2) підтвердження виконання всіх вимог, зазначених у резолютивній частині остаточного рішення Суду у справі проти України. Позивачем під час судового розгляду справи підтверджено, що останнім отримано суму відшкодування у розмірі 30616,39 грн, що еквівалентно 3000 євро. Проте на підтвердження факту неповного виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01.11.2004 у справі №2-4187/04 у матеріалах справи міститься копія рішення Печерського районного суду міста Києва від 12.04.2006 у справі №2-895/06, у мотивувальній частині якого вказано, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01.11.2004 було виконано державним підприємством "ТВЕЛ" в частині погашення заборгованості із заробітної плати при звільненні у розмірі 13596,43 грн., а також в частині відшкодування Міністерством палива та енергетики України моральної шкоди у розмірі 500,00 грн. Оскільки рішення національного суду - рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01.11.2004 у справі №2-4187/04 - не було виконано у повному обсязі, суди дійшли висновку, що у державного виконавця були відсутні законодавчо мотивовані підстави для закінчення виконавчого провадження №36596636 на підставі фактичного виконання в повному обсязі рішення Європейського суду з прав людини від 17.01.2013 №12405/06.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
06 листопада 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року, в якій відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.
На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує, що Мін`юстом сплачено на користь позивача суму справедливої сатисфакції у розмірі 30616,39грн, що еквівалентно 3000 євро, а відповідно до інформації, яка міститься в матеріалах виконавчого провадження, рішення національного суду щодо позивача виконано у повному обсязі. Вказує, що застосування заходів індивідуального характеру відповідно до чинного законодавства не покладено на відповідача. Відповідач зазначає, що ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 20.03.2008 у справі №22-1109/2008 встановлено, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01.11.2004 у справі №2-4187/04 виконано, що підтверджується рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12.04.2006.
Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Єжовим М.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 15.02.2013 (ВП №36596636), згідно з яким відкрито виконавче провадження з виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17.01.2013 №12405/06, згідно з яким (а) держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити протягом трьох місяців 3000 євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, зазначених у Додатку 1 та 1500 євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, зазначених у Додатку 2; ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацію судових витрат, і мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу; (b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
При цьому, слід зазначити, що ОСОБА_1 вказаний у Додатку 1 до Європейського суду з прав людини від 17.01.2013 №12405/06.
На виконання вказаного рішення Європейського суду з прав людини на рахунок позивача (стягувача у виконавчому провадженні) платіжним дорученням від 28.03.2013 №730 перераховано 30616,39 грн., тобто грошові кошти, еквівалентні 3000 євро. Факт отримання вказаних грошових коштів позивачем підтверджено.
Надалі, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Єжовим М.В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №36596636 від 27.10.2016. У мотивувальній частині даної постанови державним виконавцем зазначено, що рішення суду фактично виконано у повному обсязі, згідно з виконавчим документом. Грошові кошти перераховані стягувачу платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 28.03.2013 №730 у розмірі 30616,39 грн. (еквівалент 3000 євро), а відповідно до інформації, яка міститься у матеріалах виконавчого провадження, рішення національного суду, винесеного на користь стягувача, виконано у повному обсязі.
Вважаючи вказану постанову такою, що винесена передчасно та безпідставно, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
Суди також встановили, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 01.11.2004 у справі №2-4187/04 стягнуто з державного підприємства "ТВЕЛ" на користь ОСОБА_1 27846,40 грн без врахування податкових платежів, а також стягнуто з Міністерства палива та енергетики України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 500,00грн.
Відповідно до обставин, наведених у рішенні Печерського районного суду міста Києва від 12.04.2006 у справі №2-895/06, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13.06.2008, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01.11.2004 було виконано державним підприємством "ТВЕЛ" в частині погашення заборгованості із заробітної плати при звільненні у розмірі 13596,43 грн., а також в частині відшкодування Міністерством палива та енергетики України моральної шкоди у розмірі 500,00 грн.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до цього Закону примусовому виконанню підлягають, зокрема, рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України (пункт 8 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII).
У силу пункт 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII, виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Згідно з частиною першою статті 40 Закону №1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.