ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 816/1561/16
адміністративне провадження № К/9901/23738/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Данилевич Н.А.,
суддів: Мацедонської В.Е., Шевцової Н.В.,
розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Управління Державної міграційної служби України у Полтавській області, про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року (головуючий суддя - Удовіченко С.О., судді - Канигіна Т.С., Ясиновський І.Г.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року (головуючий суддя - Зеленський В.В., судді: П`янова Я.В., Чалий І.С.) .
І. Суть спору
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
У вересні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач), третя особа - Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (далі - третя особа, УДМС України в Полтавській області), в якому просив:
-скасувати рішення Державної міграційної служби України №431-16 від 22 серпня 2016 року;
-зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій зазначили, що, в обґрунтування заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та в подальшому в ході проведення співбесід позивач зазначив про те, що він змінив віру з мусульманства на християнство, а тому в країні його громадянської належності його життю та свободі загрожує небезпека, його можуть заарештувати, піддавати тортурам та вбити як зрадника віри. Наголошував, що приймає актину участь в церковному житті. Систематично відвідує церкву та допомагає у проведенні служби як іподиякон. Судовим розглядом встановлено, що фахівцями міграційної служби під час розгляду заяви позивача проводилися співбесіди, а також об`єктивно та всебічно досліджувалася повідомлена позивачем інформація по країні походження, у тому числі, щодо фактів приниження та дискримінації по відношенню до християн та осіб, які свідомо відмовилися від ісламської релігії в Ірані. Суди звернули увагу, що позивач не тікав із Ісламської Республіки Іран від небезпеки рятуючи своє життя, а добровільно покинув країну. Під час розгляду справи позивачем не надано доказів наявності ризику загрози життю та свободі через релігійну належність, не наведено достатньої аргументації своїм побоюванням, а також не обґрунтовано неможливість повернення до країни громадської належності через серйозну загрозу життю, фізичній недоторканості чи свободі внаслідок відмови від ісламської релігії та прийняття християнства, у зв`язку з чим, відсутні підстави, передбачені п.п. 1, 13 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", для визнання позивача біженцем чи особою, що потребує додаткового захисту.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
15 лютого 2017 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року, в якій позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування поданої касаційної скарги ОСОБА_1 вказує на те, що суди дали невірну оцінку обставинам справи, вказавши, що позивач не тікав від небезпеки, рятуючи своє життя, а добровільно покинув країну. Скаржник звертає увагу, що згідно п. 94,95,9 Керівництва щодо процедур та критеріїв встановлення статусу біженців, наявний такий термін, як "біженець на місці", тобто особа може попросити статус біженця, перебуваючи деякий час за кордоном. Позивач підкреслює, що аналогічна ситуація наявна у його випадку. Так, прийняття скаржником християнства під час перебування в Україні, стало обґрунтованою підставою для побоювання позивача стати жертвою переслідувань за релігійною ознакою в Ірані. Стосовно висновків суду щодо ненадання позивачем доказів можливості переслідування в Ірані, то скаржник зауважує, що ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими. Скаржник також стверджує, що про систематичні порушення прав людини та переслідування релігійних меншин, зокрема новонавернених християн, вказується в інформації по країні походження, на яку позивач посилався у своїх доводах під час судового розгляду справи. Так, вказаними джерелами є Доповіді Міжнародної Амністії 2013 та 2016 років, Доповіді Генерального секретаря Генеральної Асамблеї ООН 2014 та 2016 років, Записка Генерального секретаря Генеральної Асамблеї 2013 року, а також рішення ЄСПЛ у справі "Ф. Г. проти Швеції" від 23.03.2016 та доповіді Бюро з питань демократії, прав людини і праці Державного департаменту США за 2015 рік. Інформація з даних джерел, за твердженням скаржника, а також факти щодо його послідової участі у діяльності церкви у м.Полтава, не були досліджені відповідачем і судами.
13 березня 2017 року на адресу суду касаційної інстанції надійшло заперечення відповідача на подану касаційну скаргу, в якому він вказує на обґрунтованість та законність судових рішень і просить залишити дану касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 лютого 2017 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 призначено до касаційного розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Ісламської Республіки Іран, за національністю іранець, віросповідання - мусульманин за народженням. За доводами позивача, він змінив віру на християнську.
16.09.2014 позивач звернувся до УДМС України в Полтавській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту .
Наказом УДМС України в Полтавській області від 16.09.2014 №106 відмовлено в прийнятті заяви щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Ірану ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв`язку з відмовою рішенням ДМС України від 05.11.2012 №602-12 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні.
Позивач 19.09.2014 звернувся до ДМС Україні зі скаргою на вказане рішення УДМС України в Полтавській області, у якій просив скасувати спірне рішення та зобов`язати УДМС України в Полтавській області прийняти стосовно громадянина Ірану ОСОБА_1 рішення про прийняття його заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішенням ДМС Україні від 04.11.2014 №42-14 скаргу громадянина Ірану ОСОБА_1 відхилено.
Не погоджуючись із рішенням ДМС України від 04.11.2014 №42-14 та наказом УДМС України в Полтавській області від 16.09.2014 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся до суду.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.02.2015, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2015 у справі №816/4880/14, визнано протиправним та скасовано рішення ДМС України від 04.11.2014 №42-14 та наказ УДМС України в Полтавській області від 16.09.2014 №106.
У подальшому на виконання вимог статті 12 Закону Україні "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та виконання ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду 27.04.2015 УДМС України в Полтавській області прийнято рішення від 21.05.2015 про прийняття до розгляду заяви громадянина Ірану ОСОБА_1 щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту.
За результатом розгляду заяви від 16.09.2014 рішенням ДМС України від 26.10.2015 № 739-15 відмовлено громадянину Ірану ОСОБА_1 у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки відсутні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Згідно висновку щодо відмови у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянин Ірану ОСОБА_1 побоюється за своє життя у разі повернення до Ірану у зв`язку зі зміною релігії з мусульманської на християнську.
Про прийняття рішення про відмову у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 26.10.2015 № 739-15 позивач дізнався 18.11.2015, отримавши повідомлення про відмову у визнані визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 18.11.2015 №13.
Не погоджуючись із рішенням ДМС України від 26.10.2015 № 739-15, позивач звернувся до суду.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.01.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2016 у справі №816/4635/15, скасовано рішення ДМС України від 26.10.2015 № 739-15; зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Ірану ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до ч. 10 ст. 12 Закону Україні "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та виконання постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 20.01.2016 та з урахуванням ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду 11.05.2016, ДМС України прийнято рішення від 24.05.2016, яким зобов`язано УДМС України в Полтавській області повторно розглянути заяву громадянина Ірану ОСОБА_1 щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту.
09.08.2016 Управління ДМС у Полтавській області затверджено висновок щодо відмови громадянину Ірану ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якому зважаючи на надані ОСОБА_1 пояснення, отриману інформацію по країні походження зроблено висновок про те, що у заявника, у разі повернення до країни своєї громадської належності, не існує об`єктивних підстав побоюватися стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
За результатом розгляду заяви громадянина Ірану ОСОБА_1 рішенням ДМС України від 22.08.2016 року № 431-16 громадянину Ірану ОСОБА_1 у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відмовлено, оскільки відсутні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Із даним рішенням позивач не погодився та оскаржив рішенням ДМС України від 22.08.2016 року № 431-16 до суду.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI): біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пункт 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI: особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Пункт 4 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI: додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.