У Х В А Л А
24 листопада 2020 року
м. Київ
Справа № 826/16464/13-а
Провадження № 11-389апп20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року у справі № 826/16464/13-а за позовом ОСОБА_1 до Конституційного Суду України (далі - КСУ), треті особи: Кабінет Міністрів України, Державна казначейська служба України, про стягнення недоотриманих коштів та
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КСУ, у якому з урахуванням неодноразових змін і уточнень позовних вимог просив стягнути відповідача:
- заробітну плату в розмірі 120 тис. 581 грн 55 коп.;
- компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 1 тис. 153 грн 68 коп.;
- допомогу до відпустки у розмірі посадового окладу в сумі 2 тис. 680 грн;
- матеріальну допомогу в розмірі 44 тис. 972 грн 25 коп.;
- компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 100 тис. 05 грн 30 коп.;
- щомісячне довічне грошове утримання без стягнення податку з доходів фізичних осіб в розмірі 173 тис. 736 грн 06 коп.;
- вихідну допомогу в розмірі 881 тис. 898 грн 60 коп.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 16 травня 2018 року позов задовольнив.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 вересня 2018 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив.
Не погодившись з указаним рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01 листопада 2018 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 11 листопада 2020 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі підпункту 8 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 03 листопада 2015 року у справі № 21-527а15, від 04 листопада 2015 року у справах № 2-а-9288/10/2270, 822/505/13-а, від 11 листопада 2015 року у справі № 2а/0270/3001/12, від 15 грудня 2015 року у справі № 822/2527/13-а, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для прийняття цієї справи до розгляду.
З огляду на те, що характер спірних правовідносин не вимагає участі сторін у судовому засіданні, незважаючи на клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за його участю, Велика Палата Верховного Суду призначає розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами без виклику учасників справи.
При цьому Велика Палата Верховного Суду враховує практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), яка свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Аксен проти Німеччини", заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі "Варела Ассаліно проти Португалії", заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.