|
| |
|
|
|
Постанова
іменем України
25 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 627/927/19
провадження № 51-3752км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Анісімова Г.М.,
суддів Ковтуновича М.І., Луганського Ю.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Рудюк В.Л.,
прокурора Гошовської Ю.М.,
захисника Лісового О.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12019220220000101, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки
с. Кусторівки Краснокутського району Харківської області, жительки АДРЕСА_1, раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою з доповненнями засудженоїОСОБА_1 на вирок Краснокутського районного суду Харківської області від 02 грудня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 23 червня 2020 року і касаційною скаргою з доповненнями прокурора на ухвалу Харківського апеляційного суду від 23 червня 2020 року.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Краснокутського районного суду Харківської області від 02 грудня
2019 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік із позбавленням права обіймати посади, пов`язані
з розпорядчо-господарськими функціями на строк 2 роки.
За вироком суду ОСОБА_1, працюючи на посаді начальника відділення поштового зв`язку Городнє Харківської дирекції АТ "Укрпошта", будучи службовою особою, виконуючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, здійснила привласнення чужого майна шляхом зловживання своїм службовим становищем за таких обставин.
У період з 01 липня по 20 листопада 2018 року ОСОБА_1, використовуючи своє службове становище всупереч інтересам служби, порушуючи свої посадові обов`язки, діючи умисно, з корисливих мотивів, перебуваючи в приміщенні вказаного відділення поштового зв`язку за адресою: вул. Шевченко, 100, с. Городнє, Краснокутський район, Харківська область, маючи доступ до грошових коштів, що містяться в касі відділення, та будучи відповідальною за їх збереження й облік, зловживаючи своїм службовим становищем, привласнила частину грошових коштів у сумі 23 018,21 грн, що надходили до відділення під час проведення операцій з готівковими коштами. Здійснюючи облік
та формування щоденних касових звітів, ОСОБА_1 вказала про наявність вказаних грошей у касі відділення, достовірно знаючи про їх відсутність. У результаті цього виникла нестача за вищезазначений період у розмірі 23 018,21 грн, що підтверджується актом від 20 листопада 2018 року № 1 про результати інвентаризації наявних коштів та висновком судово-економічної експертизи від 16 липня 2019 року № 7660.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 23 червня 2020 року апеляційні скарги прокурора та засудженої ОСОБА_1 залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_1 наводить доводи про те, що на момент вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення вона не перебувала
на посаді начальника відділення поштового зв`язку, з якої була звільнена у березні
2018 року та переведена на посаду листоноші, а тому безпідставно притягнута до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 191 КК.
Вказує, що їй було повідомлено про підозру за ч. 1 ст. 191 КК, а тому висновок суду першої інстанції про доведеність її винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК, є необґрунтованим. Також зазначає, що надані стороною обвинувачення докази не доводять поза розумним сумнівом наявності в її діях прямого умислу, корисливого мотиву та корисливої мети на розтрату або заволодіння чужим майном саме шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.
Засуджена в касаційній скарзі зазначає про те, що визнає свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК, та не заперечує привласнення нею грошей через тяжку хворобу батька і скрутне матеріальне становище, однак акцентує увагу на тому, що хоча ці грошові кошти перебували в її безпосередньому віданні, їх привласнення було пов`язане з використанням нею тих повноважень, які не є службовими.
Також наводить доводи про порушення положень ст. 419 КПК апеляційним судом, який не перевірив доводів сторони захисту про неконкретність викладених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження та не надав на них мотивованих відповідей.
У доповненнях до касаційної скарги засуджена зазначає, що з 2015 року вона
є депутатом Козіївської сільської ради Краснокутського району Харківської області,
а тому, враховуючи положення п. 15 ч. 1 ст. 3, ст. 36, ч. 1 ст. 276, абз. 1 ч. 1 ст. 277,
ч. 1 ст. 278, п. 1 ч. 1 ст. 481 КПК, їй як депутату місцевої ради повідомити про підозру може лише Генеральний прокурор, його заступник, керівник регіональної прокуратури в межах його повноважень. Обґрунтовуючи ці доводи, засуджена посилається
на практику Верховного Суду, зокрема на постанову від 19 лютого 2019 року у справі № 349/1487/14-к. Усупереч вказаним вимогам закону повідомлення їй про підозру підписано заступником начальника СВ Краснокутського ВП Богодухівського ВП ГУНП в Харківській області та погоджене прокурором Краснокутського відділу Дергачівської місцевої прокуратури. Зазначені порушення, на думку засудженої, свідчать про недопустимість доказів сторони обвинувачення та відповідно про їх недостатність для доведення у визначений процесуальним законом спосіб і поза будь-яким розумним сумнівом її винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК.
Просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і закрити провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) на підставі не встановлення достатніх доказів для доведення її винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК, і вичерпання можливостей їх отримати.
Прокурор у касаційній скарзі та доповненнях до неї просить скасувати ухвалу апеляційного суду з підстав, передбачених пунктами 1, 3 ч. 1 ст. 438 КПК, та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор зазначає, що під час ухвалення вироку суд
не врахував особу засудженої, її поведінку після вчинення кримінального правопорушення, яке згідно з приміткою до ст. 45 КК є корупційним, а також позицію потерпілої сторони. Посилання у вироку суду лише на щире каяття і відшкодування шкоди, на думку прокурора, не можуть бути підставою для призначення покарання мінімального в межах, встановлених санкцією ч. 2 ст. 191 КК.
Крім того прокурор вказує, що апеляційний суд порушив вимоги ст. 419 КПК, оскільки не навів достатні та переконливі мотиви на обґрунтування постановленого рішення, де відхилив доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі та доповненнях до неї, просив її задовольнити.
Прокурор висловила думку про передачу кримінального провадження згідно з положеннями ч. 5 ст. 434-1 КПК на розгляд Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС), оскільки розв`язанню підлягають правові проблеми, які мають значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Відзначивши відсутність правових позицій з питань, що є предметом розгляду в цьому провадженні, пропонувала поставити на вирішення ВП ВС питання про те чи уповноважений Верховний Суд в кримінальному провадженні, розглянутому судом в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, з урахуванням доводів та вимог апеляційних скарг та меж апеляційного перегляду, доводи касаційної скарги про порушення стороною обвинувачення п.1 ч. 1 ст. 481 КПК, чи набула особа статусу підозрюваної через порушення цієї норми процесуального закону, чи може касаційний суд закрити провадження через недотримання вимог зазначеної норми, якщо це прямо не передбачене ст. 284 КПК
Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, про причини неявки не повідомили, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах та доповненнях до них, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга з доповненнями засудженої підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга з доповненнями прокурора залишенню без задоволення.
Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої
та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
З цих підстав доводи, викладені у касаційній скарзі засудженої, що стосуються незгоди зі встановленими судом фактичними обставинами, колегія суддів не розглядає, оскільки вони перебувають поза межами повноважень суду касаційної інстанції, встановленими ст. 433 КПК.
У суді першої інстанції засуджена ОСОБА_1 визнала свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення за обставин, встановлених у ході судового розгляду, у повному обсязі, де прокурор також не оспорював фактичних обставин провадження, у зв`язку з чим суд першої інстанції розглянув кримінальне провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким
не оспорюються, роз`яснив при цьому учасникам судового провадження те, що вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини провадження
в апеляційному порядку. Під час ухвалення такого рішення суд встановив,
що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин
та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції. Оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, серед яких немає таких, які засвідчують те, що ОСОБА_1
є депутатом Козіївської сільської ради Краснокутського району Харківської області, суд першої інстанції дійшов висновку, що вину ОСОБА_1 в обсязі обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті, повністю доведено, а її дії необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 191 КК як привласнення чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.
В той же час суд першої інстанції належним чином не виконав покладений на нього обов`язок щодо встановлення особи обвинуваченої, не з`ясував питання про те, чи є вона депутатом місцевої ради - особою щодо якої здійснюється особливий порядок повідомлення про підозру.
Неналежне виконання судом першої інстанції вимог закону щодо встановлення особи ОСОБА_1 унеможливило для суду встановлення під час судового розгляду факту порушення стороною обвинувачення особливого порядку повідомлення про підозру депутату місцевої ради через недотримання на етапі досудового розслідування встановленої законом правової процедури (порядку).
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, засуджена ОСОБА_1
та прокурор подали апеляційні скарги, які апеляційний суд залишив без задоволення. Під час апеляційного переглядусторона захисту не наводила доводів щодо порушення спеціального порядку повідомлення про підозру ОСОБА_1 як депутату місцевої ради та не стверджувала про такі порушення. Проте стороною захисту в судовому засіданні апеляційного суду надано письмовий акт депутата Козіївської сільської ради Овчаренко Л.М. з інформацією про особу ОСОБА_1, де зокрема йдеться і про те, що засуджена є депутатом цієї місцевої ради.
Отримавши в процесуально встановлений спосіб під час апеляційного перегляду відомості про те, що обвинувачена є депутатом місцевої ради, апеляційний суд не усунув порушень, допущених судом першої інстанції, та не перевірив оскаржене судове рішення з урахуванням особливостей та у межах, встановлених ст. 404 КПК, з дотриманням визначеного ст. 405 цього Кодексу порядку, та постановив за наслідками апеляційного перегляду рішення, що не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
З огляду на встановлені судом фактичні обставини кримінального правопорушення та відомості про особу ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції, враховуючи, що кримінальне провадження здійснюється на засадах змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК, та диспозитивності, де сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, хоча суд і вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом, мав вийти за межі доводів касаційної скарги, встановивши порушення спеціального порядку здійснення повідомлення про підозру мав надати їм належну правову оцінку.
Згідно з доводами засудженої, наведеними у доповненнях до касаційної скарги, під час повідомлення їй про підозру в інкримінованому злочині не було враховано, що вона є депутатом Козіївської сільської ради Краснокутського району Харківської області, та було порушено вимоги п. 1 ч. 1 ст. 481 КПК. Тобто, з урахуванням вимог зазначеної норми, її повідомлено про підозру некомпетентними (неповноважними) суб`єктами процесуальної діяльності поза встановленим кримінальним процесуальним законом порядком та всупереч приписам цього закону, що завадило досягненню цілей правового регулювання кримінальних процесуальних відносин як у сфері досудового розслідування, так і судового розгляду.
Ці доводи колегія суддів вважає обґрунтованими, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для скасування судових рішень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вина не буде доведена у законному порядку і встановлена обвинувальним вироком суду, де сполучаються в бінарному нерозривному зв`язку матеріальна (склад злочину) і процесуальна підстави кримінальної відповідальності. У межах єдиної підстави кримінальної відповідальності вирок суду з`єднує її фактичну та юридичну сторони, встановлює повну відповідність фактичної та юридичної сторін вчиненого.
Водночас ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину згідно з ч. 2 ст. 62 Конституції України. Вирішення питання про те, чи має місце підстава кримінальної відповідальності є правом і обов`язком виключно суду. Згідно з Основним Законом України лише суд повноважний покладати кримінальну відповідальність на кримінального правопорушника. Остання настає лише з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду, який розглядається у цьому аспекті як процесуальна правова підстава кримінальної відповідальності.