Постанова
Іменем України
24 листопада 2020 року
м. Київ
Справа № 541/690/19
Провадження № 51-3672 км 20
Верховний Суд колегією суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Могильного О. П.,
суддів: Марчука О. П., Слинька С. С.,
секретаря
судового засідання Волевач О. В.,
за участю:
прокурора Матолич М. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Великобагачанського районного суду Полтавської області від 11 грудня 2019 року та вирок Полтавського апеляційного суду від 16 червня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018170260000759 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Велика Багачка, Полтавської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, в силу ст. 89 КК України не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Великобагачанського районного суду Полтавської області від 11 грудня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст.76 КК України.
Вирішено питання щодо цивільних позовів, процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.
Полтавським апеляційним судом вирок місцевого суду скасовано в частині призначеного покарання і постановлено свій вирок від 16 червня 2020 року, яким засуджено ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді арешту на строк 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Вирок Великобагачанського районного суду Полтавської області від 11 грудня 2019 року в частині вирішення цивільних позовів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
Відповідно до вироку суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
28 вересня 2018 року приблизно о 20 год. ОСОБА_1, керуючи технічно справним автомобілем марки Nissan Sanny, державний номерний знак НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4, знаходячись на перехресті вулиць Гоголя та Озерна в м. Миргород Полтавської області, порушив вимоги п. 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху, перед виконанням повороту ліворуч не переконався в безпечності виконуваного ним маневру, змінив напрямок свого руху, не надавши перевагу в русі належному ОСОБА_3 автомобілю УАЗ-469, державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2, який рухався назустріч по своїй смузі руху та перевозив пасажира ОСОБА_5 . В результаті цього відбулося зіткнення указаних автомобілів. Унаслідок ДТП ОСОБА_2 заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження, що спричинили тривалий розлад здоров`я та не є небезпечними для життя в момент його отримання.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 зазначає про суворість призначеного йому покарання та просить вироки щодо нього змінити, призначивши покарання за ч. 1 ст. 286 КК України у виді штрафу. На обґрунтування своїх вимог стверджує, що він повністю ніколи не заперечував свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні, пропонував першу матеріальну допомогу потерпілому, а відсутність згоди з потерпілим і цивільним позивачем щодо розміру та порядку відшкодування шкоди, на його думку, не свідчить про відсутність розкаяння та байдужого ставлення до наслідків ДТП. Вказує, що місцевий суд при призначенні йому покарання не зважив на наявність на утриманні сім`ї, зокрема і неповнолітньої дитини, відсутність судимості, дані, які позитивно його характеризують, а також на те, що в момент вчинення ДТП він був тверезий, у минулому не допускав порушення Правил дорожнього руху, а керування транспортним засобом є його життєвою необхідністю. Також, як зазначає засуджений, при призначенні йому покарання судами не було враховано відсутності обтяжуючих покарання обставин, висновку органу пробації щодо недоцільності ізоляції від суспільства та інших обставин, зокрема і тих, що автомобіль, яким керував потерпілий, був переобладнаний, а ОСОБА_2 не застосував паски безпеки, що значною мірою сприяло отриманню потерпілим тілесних ушкоджень. Посилається на те, що при призначенні покарання у виді арешту строком на 6 місяців апеляційний суд не мотивував свого рішення про неможливість призначення покарання у виді штрафу та необхідності збільшення строку додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, а також безпідставно врахував, що він раніше притягувався до кримінальної відповідальності за аналогічний злочин, оскільки ця судимість відповідно до ст. 89 КК України погашена. Вказує на необ`єктивність досудового розслідування та судового розгляду, а також на упередженість суду апеляційної інстанції.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Матолич М. Р. вважала за необхідне відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Засуджений ОСОБА_1 у касаційній скарзі вказав на можливість розгляду касаційної скарги за його відсутності та без участі захисника.
Інші учасники в судове засідання не з`явились, про причини неявки не повідомили, проте це не перешкоджає розгляду скарги по суті, оскільки вони належно ознайомлені про місце та час розгляду даного провадження.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.
Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
За таких обставин, судом касаційної інстанції не перевіряються твердження засудженого про необ`єктивність досудового розслідування та судового розгляду, а також про упередженість суду апеляційної інстанції.
Правильність встановлення фактичних обставин, доведеність винуватості та застосування закону України при кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 286 КК України, а також та обставина, що при призначенні покарання місцевим судом було неправильно застосовано ст. 75 КК України, у касаційній скарзі не заперечується та не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.
Також у касаційній скарзі не вказано на такі істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які у будь якому разі тягнуть скасування судових рішень.
Згідно зі статтею 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційними повноваженнями суду, оскільки при визначенні виду, розміру покарання потребує врахування та оцінки конкретних обставин провадження, суспільної небезпечності і характеру кримінального правопорушення, ступеня його тяжкості, даних про особу винного, обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо.
Разом із тим, такі дискреційні повноваження суду мають межі, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення на підставі ст. 414 КПК України у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною санкцією статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, проте, за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду чи розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру та вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_1 апеляційний суд встановив, що місцевий суд при призначенні найсуворішого виду покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 286 КК України, у виді обмеження волі свого рішення належним чином не мотивував, а тому дійшов висновку, що основне покарання має бути пом`якшене, з тим, щоб з урахуванням даних про особу ОСОБА_1 забезпечити виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.