Постанова
Іменем України
26 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 539/692/17
провадження № 61-3ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
відповідач - виконавчий комітет Лубенської міської ради,
відповідач - ОСОБА_3,
третя особа - комунальне підприємство "Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації",
третя особа - приватний нотаріус Лубенського міського нотаріального округу Стромко Ірина Вадимівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 05 липня 2019 року у складі судді Алтухової О. С., додаткове рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 16 липня 2019 року ОСОБА_4 та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року у складі колегії суддів Пилипчук Л. І., Дряниця Ю. В., Чумак О. В.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, виконавчого комітету Лубенської міської ради,
ОСОБА_3 , треті особи: комунальне підприємство "Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації", приватний нотаріус Лубенського міського нотаріального округу Стромко І. В., у якому просила:
- визнати недійсними дублікат свідоцтва про право власності на нерухоме майно - житловий будинок по АДРЕСА_1, виданий 27 травня 2016 року виконавчим комітетом Лубенської міської ради на ім`я ОСОБА_2 та договір дарування вказаного житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки площею 0,06 га, укладений 05 червня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Лубенського міського нотаріального округу Полтавської області Стромко І. В;
- визнати неправомірним і скасувати рішення Лубенської міської ради Полтавської області від 28 грудня 2005 року в частині реєстрації права власності на нерухоме майно - житловий будинок по АДРЕСА_1 на ОСОБА_2 ;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 21/50 частки домоволодіння по АДРЕСА_1, що складається із житлового будинку А-2, гаража Б, погрібу б, літньої кухні В, вбиральні Г, огорожі №1.
Позов мотивовано тим, що позивач є матір`ю відповідача ОСОБА_2, на якого оформлено свідоцтво про право власності на будинок
по АДРЕСА_1 . Цей будинок вона та її чоловік ОСОБА_5 будували на земельній ділянці, виділеній останньому під забудову рішенням Лубенської міської ради Полтавської області від 18 листопада 1992 року. Будівництво велось з 1993 року за спільні кошти і власними силами.
10 березня 1999 року ОСОБА_5 подарував незакінчений будівництвом будинок, 58% готовності, сину ОСОБА_2 та усі обов`язки по закінченню будівництва і здачі його в експлуатацію покладались на ОСОБА_2 . Останній обов`язки по договору дарування не виконав, оскільки завершували будівництво (42%) позивач з чоловіком. У 2005 році позивач та її чоловік перейшли на постійне місце проживання до вказаного будинку, зайняли частину, яка була відведена для батьків.
У 2007 році ОСОБА_5 помер, а позивач залишилась проживати у спірному будинку, який добудувала, утримувала та сплачувала комунальні послуги.
ОСОБА_2 проживав зі своєю сім`єю за іншою адресою: АДРЕСА_2 .
У 2013 році, після розірвання шлюбу, ОСОБА_2 повернувся проживати у будинок по АДРЕСА_1 разом зі своїм сином.
У жовтні 2014 року позивач дізналася, що у 2006 році відповідач оформив на себе право власності на будинок в цілому.
З травня 2015 року у будинку почала проживати ОСОБА_6, а 17 липня 2015 року позивачу перекрито доступ у будинок, чим порушено її право на житло.
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 27 жовтня 2015 року за ОСОБА_1 визнано право користування житловим приміщенням в будинку АДРЕСА_1 та вселено її у спірний будинок.
27 травня 2016 року відповідач отримав дублікат свідоцтва про право власності на будинок, а 05 червня 2016 року подарував цей будинок сторонній особі - ОСОБА_3, в той час, коли існувала ухвала суду від 01 червня 2016 року про заборону відчуження вказаного нерухомого майна.
Позивач вважає, що договір дарування укладено з метою невиконання судового рішення про її вселення до спірного будинку і тому цей договір слід розцінювати як уявну угоду, оскільки умови цього договору не виконані й у будинку проживає ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції
Суди розглядали справу неодноразово.
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18 липня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано дублікат свідоцтва про право власності на нерухоме майно - житловий будинок по АДРЕСА_1, виданий 27 травня 2016 року у виконавчим комітетом Лубенської міської ради на ім`я ОСОБА_2 - недійсним.
Визнано неправомірним та скасовано рішення Лубенської міської ради №331 від 28 грудня 2005 року в частині реєстрації права власності на нерухоме майно - житловий будинок по АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2 .
Визнано недійсними договори дарування від 05 червня 2016 року житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки, площею 0,06 га, розташованими по АДРЕСА_1, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчені приватним нотаріусом Лубенського міського нотаріального округу Полтавської області Стромко І. В.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 21/100 частину домоволодіння по АДРЕСА_1, що складається з житлового будинку А-2, гаражу Б; погребу б; літньої кухні В; вбиральні Г; огорожі №1.
Вирішено питання судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Постановою Верховного Суду від 14 листопада 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення судів попередніх інстанцій скасовано з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
За результатами нового розгляду, рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 05 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 березня 2017 року щодо накладення арешту на домоволодіння, що належить ОСОБА_3, який розташований в АДРЕСА_1, та заборони ОСОБА_3 укладати будь-які угоди по відчуженню вищевказаного домоволодіння.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що 10 березня 1999 року власник ОСОБА_7 подарував ОСОБА_2 будинок готовністю 58%, а не частку від цього будинку, при цьому всі обов`язки по закінченню будівництва і введення його в експлуатацію згідно договору покладені на відповідача ОСОБА_2 . Тобто, дарувальник мав волевиявлення на набуття права власності своїм сином на будинок у цілому, за життя ОСОБА_7 указаний правочин жодною із сторін не оспорювався та є чинним. Доказів існування між сторонами письмових домовленостей про створення спільної сумісної власності матеріали справи не містять. Не доведеними є твердження позивача, що будівництво спірного будинку завершували вона та її покійний чоловік, тоді як наявні в матеріалах справи витяги з ЄРДР та актів вуличного комітету не стосуються предмета доказування, яким є факт будівництва 42% спірного домоволодіння. Показання допитаних у суді свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 районним судом оцінено критично, оскільки вони стосуються періоду будівництва будинку до укладення договору,а факт замовлення і оплати дверей не може бути підтвердженням добудови позивачем 42% будинку.
Оскільки ОСОБА_2 мав законне право провести реєстрацію права власності на все домоволодіння за собою та отримувати дублікати правовстановлюючих документів, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що інша частина заявлених позивачем вимог задоволенню не підлягають.
В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що між ОСОБА_1, ОСОБА_5 та їх сином ОСОБА_2 існувала письмова домовленість про створення спільної власності та що будівництво спірного будинку завершила позивач з покійним чоловіком.
Позивач не спростувала презумпцію правомірності набуття відповідачем у січні 2006 року права власності на новостворений об`єкт нерухомості, яким він розпорядився на власний розсуд, подарувавши його ОСОБА_3 згідно нотаріально посвідченого договору дарування від 05 червня 2016 року.
Додатковим рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 16 липня 2019 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 2816 грн, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 2816 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2, не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та задовольнити позов.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано мотиви, викладені у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у даній справі, згідно із якими, єдиною підставою скасування рішення суду першої інстанції від 18 липня 2017 року стало визнання договору дарування недійсним повністю, а не частково, а в іншій частині позовних вимог Верховний Суд фактично підтримав висновки районного суду про наявність підстав для їх задоволення.
Суди допустили однобічність у дослідженні доказів, упереджено здійснено оцінку наданих позивачем доказів, а покази свідків перекручені і спотворені судом на користь відповідача. Судами не враховано, що заявлені позивачем позовні вимоги підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_12, а доводи відповідача спростовані в письмових поясненнях від 04 червня 2019 року, які районний суд протиправно не прийняв, а у задоволенні клопотання про з`ясування цих обставин відмовив.
Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою наявні у матеріалах справи письмові докази, та як наслідок - неправильно встановлено фактичні обставини справи, які мають значення для її належного розгляду. Судами не враховано письмові докази, які мають суттєве значення для справи та відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України не потребують доказування, а саме: рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 27 жовтня 2015 року, від 25 січня 2016 року та від 12 серпня 2016 року, якими встановлено, що спірний будинок збудовано ОСОБА_5 і ОСОБА_1 ; акти вуличного комітету від 23 липня 2015 року, від 29 липня 2015 року, від 12 червня 2017 року, акт будинкового комітету від 19 липня 2015 року, якими підтверджено, що будинок збудовано силами і коштами батьків з 1993 року, в той час, коли проживали сім`єю з ОСОБА_2 до 2000 року.
Висновки судів про те, що ОСОБА_2 завершив будівництво спірного будинку є необґрунтованим та не підтверджуються доказами, а також спростовуються поясненнями ОСОБА_2 у судовому засіданні 22 травня 2019 року, який не зміг пояснити, які роботи по добудові будинку він виконав. З пояснень останнього вбачається, що він не має уявлення ні про будівництво, ні про добудову.
Відсутність документів про будівництво і добудову позивач обґрунтовує тим, що вони залишилися у спірному будинку, доступу до якого вона не має.
Посилаючись на положення статті 331 ЦК України заявник вважає, що судами порушено права ОСОБА_5 і ОСОБА_1, як осіб які збудували і добудували будинок. Висновки судів про відсутність підстав для визнання права власності ОСОБА_1 на часину будинку є необґрунтованими та упередженими. Договором дарування від 10 березня 1999 року за ОСОБА_13 було закріплено 58% будинку, а 42% має належати тим, хто його збудував, тобто створив це майно - ОСОБА_5, і ОСОБА_1 . Вказані доводи залишено поза увагою судів.
Судами не враховано, що на час виникнення спірних правовідносин Закон не визначав наявність угоди між членами однієї сім`ї, як підставу для виникнення спільної сумісної власності, навпаки, відсутність такої угоди, призводила до того, що власність вважалася спільною сумісною. Тобто, суди, встановивши відсутність письмової угоди (домовленості ) між ОСОБА_1, ОСОБА_5 та їх сином ОСОБА_2, мали б в силу приписів частини першої статті 331 ЦК України визнати право спільної сумісної власності на новостворений будинок за ОСОБА_5 і ОСОБА_1 , а не відмовляти у задоволенні позову з підстав відсутності такої угоди.
Суди дійшли помилкових висновків про відсутність правових підстав для визнання оспорюваних договорів дарування недійсними, оскільки вказані правочини укладено і посвідчено з порушенням Закону. Крім того, вказані договори є фіктивними, уявними, не спрямовані на настання реальних правових наслідків та укладені з метою невиконання судового рішення про вселення позивача.
Заявник посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно ухвалив додаткове рішення та не мав права стягувати з позивача судові витрати, понесені відповідачами при подачі апеляційної скарги у 2017 році.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив приватного нотаріусаЛубенського міського нотаріального округу Стромко І. В. на касаційну скаргу ОСОБА_1 .
Вказаний відзив колегія суддів не бере до уваги, оскільки він не відповідає вимогам частини четвертої статті 395 ЦПК України, оскільки не містить доказів надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
Відзиви на касаційну скаргу іншими учасниками справи суду не подано
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 1970 року.
Рішенням виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області від 18 листопада 1992 року ОСОБА_5 виділено земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_1 .
01 грудня 1992 року надано дозвіл на індивідуальне житлове будівництво за вказаною адресою.
Рішенням виконавчого комітету Лубенської міської ради від 24 грудня 1997 року ОСОБА_5 дозволено продовжити строк будівництва до 24 грудня 1998 року.
Рішенням виконавчого комітету Лубенської міської ради від 24 грудня 1998 року дозволено незакінчений будівництвом житловий будинок, що становить 58% готовності, у АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_5, подарувати сину ОСОБА_2 ; всі обов`язки по закінченню будівництва та здачі його в експлуатацію покладаються на ОСОБА_2
10 березня 1999 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Першої Лубенської державної нотаріальної контори Афанасієвською І. В., відповідно до умов якого ОСОБА_7 подарував ОСОБА_2 незакінчений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_3 . При цьому всі обов`язки по закінченню будівництва житлового будинку та здачі його в експлуатацію договором покладено виключно на ОСОБА_2 .
Рішенням виконавчого комітету Лубенської міської ради від 22 грудня 1999 року за ОСОБА_2 закріплена і залишена в приватній власності земельна ділянка, що розташована в АДРЕСА_1 .
28 грудня 2005 року рішенням виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області затверджено акт про закінчення будівництва та введення його в експлуатацію ОСОБА_2
16 січня 2006 року ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на спірний будинок.
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 27 жовтня 2015 року, яке набрало законної сили 18 лютого 2016 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виселення із будинку, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на проживання, вселення в спірний будинок, визнано за ОСОБА_1 право користування житловим приміщенням, розташованим у житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та вселено її у вказаний житловий будинок. У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
05 червня 2016 року ОСОБА_2 подарував житловий будинок та земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташовані у АДРЕСА_1, ОСОБА_3 .