Постанова
Іменем України
26 листопада 2020 року
м. Київ
справа №263/11354/17
провадження № 61-9797св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 грудня 2019 року у складі судді Папаценко П. І. та постанову Донецького апеляційного суду від 02 червня 2020 року у складі колегії суддів Зайцевої С. А., Пономарьової О. М., Попової С. А.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду до ОСОБА_2 з позовом, вимоги якого уточнила під час розгляду справи, в якому просила визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Позов мотивовано тим, що 24 вересня 1999 року між сторонами зареєстровано шлюб, у якому народились двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 липня 2013 року вказаний шлюб розірвано.
У 2011 року ОСОБА_2 забрав з квартири накопичені спільно у шлюбі кошти, які збирались на придбання будинку та пішов жити до своїх батьків.
Сторони визнали, що сумісне життя змінилося в негативний бік, надалі стає неможливим та домовились про розподіл майна.
За спільною згодою відповідач виявив бажання мати в особистій власності автомобіль "МAZDA-5", а позивач - квартиру АДРЕСА_1, яка оформлена на її ім`я.
На підтвердження та виконання досягнутих домовленостей 23 жовтня 2015 року ОСОБА_2 знявся з реєстраційного обліку зі спірної квартири, а 25 жовтня 2015 року позивач переоформила право власності на автомобіль MAZDA-5 на ОСОБА_2 .
З липня 2011 року відповідач періодично не проживав у спірній квартирі, припинились шлюбні стосунки та ведення спільного господарства, як подружжя.
На придбання спірної квартири були витрачені грошові кошти орієнтовно у розмірі 20 000 доларів США, які надані позивачу особисто її батьками. У позивача збереглась розписка від продавця квартири про отримання від неї коштів у розмірі 23 500 доларів США.
Крім того, у шлюбі було продано автомобіль "Фіат" за 3000 доларів США, який придбано нею за кошти її батьків. Кошти від продажу цього автомобіля "Фіат" витрачені на придбання автомобіля MAZDA-5, реєстраційний номер НОМЕР_1, за 33 500 доларів США та у 2007 році оформлено кредит в Промінвестбанку, який вона сплачувала особисто.
Таким чином, під час перебування сторін у шлюбі ними набуто: спірну 3-х кімнатну квартиру та автомобіль MAZDA-5.
Той факт, що квартира не є предметом сумісної власності, підтверджується рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області
від 28 вересня 2011 року.
Кошти, які ОСОБА_2 забрав зі спірної квартири, були витрачені ним на купівлю квартири АДРЕСА_2, у якій останній зробив ремонт.
Посилаючись на наведене, позивач вважає, що спірна квартира АДРЕСА_1 є її особистою власністю.
У жовтні 2017 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_1, в якому просив: визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та здійснити її поділ між ними; поділити спільне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, залишивши Ѕ частину цієї квартири у власності ОСОБА_1 за рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донцької області від 28 вересня 2011 року; припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на спірну квартиру.
Зустрічний позов мотивовано тим, що з 24 вересня 1999 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 липня 2013 року.
Від даного шлюбу сторони мають двох дітей: донька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, які знаходяться на утриманні обох батьків і на даний час проживають разом з матір`ю за межами Донецької області.
В період шлюбу, відповідно до договору купівлі-продажу від 03 серпня 2005 року сторонами за рахунок спільних коштів придбана трьохкімнатна квартира АДРЕСА_3 .
За час проживання у зазначеній квартирі в період з 2010 року по 2011 рік з метою покращення умов проживання дане приміщення було реконструйоване зі зміною житлової і загальної площі. В результаті будівельних змін були витрачені грошові заощадження, будівельні матеріали та обладнання.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 вересня 2011 року за ОСОБА_1 визнано право власності на самовільно реконструйовану квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 54,1 кв. м, житловою площею 33,1 кв. м.
06 грудня 2011 року право власності ОСОБА_1 оформлено на підставі цього рішенням та зареєстровано в КП "Маріупольське БТІ".
Посилаючись на наведене, позивач вважає, що трьохкімнатна квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя і належить йому та ОСОБА_1 у рівних частинах та підлягає поділу.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 02 червня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено.
Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 та здійснено її поділ.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 ; залишено Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 у власності ОСОБА_1 .
Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вказану квартиру.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що спірне майно - квартира АДРЕСА_1, придбана сторонами у шлюбі, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, які мають рівні частки на нього. При цьому будь-яких достатніх та допустимих доказів щодо належності вказаного майна (квартири) лише ОСОБА_1, на яку це майно зареєстроване, суду не надано.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення з ухваленням нового рішення про задоволення первісних позовних вимог та відмову у задоволенні зустрічного позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні спору застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постанові від 12 червня 2019 року у справі №595/324/17, зокрема у якій вказано, що відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій наведених у цій постанові Верховного Суду висновків не врахували та залишили поза увагою ту обставину, що між сторонами була досягнута домовленість щодо поділу спільного майна. Той факт, що існувала домовленість між сторонами підтверджується тим, що ОСОБА_2 не оспорював рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області відносно виключення з мотивувальної частини, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить спірна квартира.
Судами не враховано висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі №266/6293/18, відповідно до якого презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Проте, суди попередніх інстанцій не врахували, що презумпція спільності не є безумовною, а у разі, якщо є докази, їм повинно бути надано судом оцінку та врахувати при вирішенні спору.
Судами не враховано вимоги статті 70 СК України при постановлені судових рішень відносно домовленості між подружжям.
Судами не надано оцінки факту, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить спірна квартира, що встановлено судовим рішенням.
Крім того суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а саме відносно строку позовної давності.
У постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі №203/304/17, суд касаційної інстанції вказав на необхідність визначення моменту виникнення спору між колишнім подружжям, що має вирішальне значення для застосування позовної давності.
Висновок апеляційного суду про те, що про порушення свого права позивач дізнався ще під час шлюбу, коли одразу після придбання спірного майна відповідач стала перешкоджати йому користуватися та володіти цим майном, не підтверджено належними доказами. Апеляційним судом належним чином не перевірено та не встановлено момент виникнення спору між колишнім подружжям щодо набутого під час шлюбу нерухомого майна.
Посилання у оскаржуваному рішенні на те, що строк позовної давності починає свій перебіг з часу звернення до суду з позовом, оскільки ОСОБА_2, у період шлюбу та після його розірвання мав безперешкодний доступ до спірної квартири, є недоведеними обставинами. У матеріалах справи є докази, які спростовують викладене в оспорюваному рішенні.
Судами не надано належної оцінки запису у паспорті громадянина України про зняття з реєстрації у спірній квартирі у 2015 році та реєстрацію за іншою адресою. Представник ОСОБА_2, підтвердив, що ОСОБА_2 не сплачував комунальні послуги по спірній квартирі. Висновок про безперешкодний доступ до спірної квартири не містить доказів у матеріалах справи та ґрунтується на припущеннях.
Даний спір підлягає розгляду саме з урахуванням норм матеріального права - статті 70 СК України у частині домовленості щодо поділу спільного майна та відносно застосування строку позовної давності - стаття 72 ЦК України.
В порушення норм процесуального права, зокрема статей 76-80, 82 ЦПК України суди мотивували рішення доказами, які не були надані сторонами та недоведеними обставинами, які суд вважав встановленими, що призвело до прийняття рішення у якому обставини справи не відповідають висновкам.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 заперечує проти доводів
ОСОБА_1 та просить залишити ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.