ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2020 року
м. Київ
справа №480/3105/19
провадження №К/9901/5696/20
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Білак М. В., Данилевич Н. А., Єресько Л. О., Жука А. В., Загороднюка А. Г., Калашнікової О. В., Кашпур О. В., Мартинюк Н. М., Мацедонської В. Е., Мельник-Томенко Ж. М., Радишевської О. Р., Соколова В. М., Уханенка С. А., Шевцової Н. В.
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до військової частини 2276 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової компенсації та середнього заробітку, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Бартош Н. С. (головуюча), Григорова А. М., Подобайло З. Г.,
І. Суть спору
1. У серпні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини 2276 Національної гвардії України (далі - ВЧ 2276, відповідач), у якому просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;
1.2. стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 57657,47 гривень;
1.3. стягнути з відповідача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за речове майно) на користь позивача за період з 11 липня 2019 року по день ухвалення судового рішення за цим адміністративним позовом.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що після його звільнення зі служби військовою частиною не проведено з ним остаточного розрахунку, а саме: не виплачено грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 57657,47 гривень. На думку позивача, бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації вартості за неотримане майно є протиправною, оскільки право позивача на неї передбачено чинним законодавством. Оскільки грошову компенсацію за неотримане речове майно позивачу не виплачено у день його виключення із списків особового складу, позивач уважав, що має право на виплату середнього заробітку за увесь період затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а саме: за період з 11 липня 2019 року по день ухвалення судового рішення.
3. Відповідач позов не визнав. У відзиві на позов наголошував на тому, що, ураховуючи відсутність коштів на виплату грошової компенсації та той факт, що бюджетні асигнування на компенсацію за речове майно установі виділені не були, здійснити зазначену виплату на час звільнення та на теперішній час немає підстав. З боку відповідача та командира ВЧ 2276 було вжито всі можливі заходи щодо організації дотримання прав позивача на отримання належних предметів форменого обмундирування чи реалізації права на отримання позивачем грошової компенсації за неотримане речове майно. При цьому ВЧ 2276 не має власних коштів на виплати компенсації за неотримане речове майно. У той же час позивач, знаючи порядок забезпечення військовослужбовців грошовими коштами компенсації за неотримане речове майно, не зазначив у позовній заяві у якості другого відповідача Головне управління Національної гвардії України.
Щодо вимог позивача про виплату йому середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, відповідач зазначив, що відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. До дати виключення зі списків ВЧ 2276 позивач рапортів з вимогою продовжити йому час проходження служби до повного розрахунку не подавав, наказ не оскаржував, тому вказані вимоги не підлягають задоволенню.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
4. ОСОБА_1 перебував на військовій службі у ВЧ 2276 і наказом командира військової частини від 10 липня 2019 року №140 з позивачем припинено (розірвано) контракт і звільнено з військової служби у запас, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
5. Відповідно до наказу від 10 липня 2019 року №140 грошова компенсація за неотримане речове майно, згідно з довідкою-розрахунком від 10 липня 2019 року №26, складає 57657,47 гривень.
6. Під час звільнення 10 липня 2019 року грошову компенсацію замість належних до видачі предметів речового майна за час проходження військової служби позивачеві не виплачено.
7. Стверджувана позивачем бездіяльність відповідача щодо виплати зазначеної компенсації зумовила звернення до суду з цим позовом.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
8. Сумський окружний адміністративний суд рішенням від 21 жовтня 2019 року задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 :
8.1. визнав протиправною бездіяльність ВЧ 2276 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;
8.2. стягнув з ВЧ 2276 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 57657,47 гривень;
8.3. стягнув з ВЧ 2276 на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за речове майно) за період з 11 липня 2019 року по день ухвалення судового рішення в сумі 59255,90 гривень.
9. Так, суд першої інстанції, констатувавши, що позивачу не сплачено компенсацію за неотримане речове майно, дійшов висновку про те, що відповідач не провів з позивачем повного розрахунку при звільненні, з огляду на що останній має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України.
10. Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 04 лютого 2020 року скасував рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ВЧ 2276 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за речове майно) за період з 11 липня 2019 року по день ухвалення судового рішення в сумі 59255,90 гривень й ухвалив у цій частині рішення, яким відмовив у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_1 . В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
11. Висновок суду апеляційної інстанції зводиться до того, що компенсація за неотримане речове майно не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги статей 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.
ІV. Провадження в суді касаційної інстанції
12. Позивач, уважаючи вказану постанову суду апеляційної інстанції прийнятою з неправильним застосуванням норм матеріального права, подав касаційну скаргу з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
13. У касаційній скарзі позивач, серед іншого, зауважує, що Другий апеляційний адміністративний суд під час ухвалення цього рішення застосував приписи статті 117 КЗпП України без урахування висновків щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року в справі №825/598/17, від 18 квітня 2019 року в справі №806/889/17, від 30 січня 2019 року в справі №806/2164/16.
14. Вимогами ОСОБА_1 до суду касаційної інстанції є скасування оскаржуваного судового рішення та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
15. Верховний Суд ухвалою від 08 квітня 2020 року відкрив касаційне провадження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, з метою здійснити касаційний перегляд постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року на предмет правильності застосування цим судом приписів статті 117 КЗпП України в аспекті її застосування до невиплати військовослужбовцю компенсації за речове майно з урахуванням висновків Верховного Суду, відображених у зазначених постановах.
16. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої та стверджуючи про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить залишити скаргу без задоволення, а постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року - без змін.
17. Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалою від 23 вересня 2020 року передав касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2020 року у справі №480/3105/19, відкриту на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, в частині аргументів щодо застосування статей 116, 117 КЗпП України без урахування висновку щодо їхнього застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі №825/598/17, на розгляд судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду; в іншій частині Верховний Суд закрив касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої, частини другої статті 339 КАС України.
18. У вказаній ухвалі колегія суддів погодилась з позицією Другого апеляційного адміністративного суду, висловленою в оскаржуваній постанові від 04 лютого 2020 року, про те, що компенсація за речове майно не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги статей 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.
19. Натомість у справі №825/598/17 Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2019 року дійшов висновку про те, що передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Указаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретних видів виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Тому посилання скаржника на те, що вказана допомога не є складовою грошового забезпечення, не впливає на правильність висновків суду апеляційної інстанції.
20. Так, у справі №825/598/17 суди встановили, що наказом командира військової частини позивача з 03 серпня 2016 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Указаним наказом, серед іншого, передбачено виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Однак на момент звільнення з військової служби та виключення позивача з особового складу частини та усіх видів забезпечення, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно позивачу не виплачена, а виплачена лише 07 березня 2017 року.
Суд апеляційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин положення статей 116, 117 КЗпП України, визнав протиправною бездіяльність військової частини А2622 щодо ненарахування та невиплати позивачеві середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку і зобов`язав військову частину нарахувати та виплатити позивачеві середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме: за період з 03 серпня 2016 року по 06 березня 2017 року в сумі 55493,56 гривень.
21. На підставі наведеного у справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відступити від висновку щодо застосування статей 116, 117 КЗпП України, висловлених у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі №825/598/17, і передати касаційну скаргу у відповідній частині на розгляд судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
V. Нормативне регулювання
22. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
23. За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
24. Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 6 липня 1999 року №8-рп/99, зауважив, що "служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов`язані з постійним ризиком для життя і здоров`я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п`ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов`язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо".
25. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ).
26. За приписами статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
27. Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
28. Абзацом першим частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
29. Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
30. Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
31. Згідно з пунктом 2 Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232 (далі - Інструкція №232) основним завданням речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців Збройних Сил України <...> в обмундируванні, взутті, натільній і теплій білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, спеціальному одязі та спорядженні для виконання спеціальних завдань, предметах індивідуального захисту, тканинах, нагрудних та нарукавних знаках і знаках розрізнення, санітарно-господарському майні, спортивному інвентарі та лазне-пральному обслуговуванні, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань, як у мирний час, так і в особливий період.
32. Відповідно до пункту 3 цієї Інструкції речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил включає:
1) забезпечення: обмундируванням, взуттям, натільною і теплою білизною, теплими і постільними речами, спорядженням, спеціальним одягом, засобами індивідуального захисту (окуляри-маска захисні балістичні, окуляри захисні балістичні, шоломи бойові балістичні та бронежилети модульні), спеціальним одягом та спорядженням для виконання спеціальних завдань, нагрудними знаками, знаками розрізнення і фурнітурою, ідентифікаційними жетонами, санітарно-господарським, спортивним та гірським спортивним майном, наметами, брезентами, м`якими контейнерами, декоративними тканинами і килимовими виробами; матеріалами для пошиття, ремонту та хімічного чищення речового майна (крім розчинників) <...>; папером, друкарськими машинками, бланками та книгами обліку і звітності по речовій службі, а також іншими бланками та книгами; духовими та ударними музичними інструментами для штатних військових оркестрів; бойовими прапорами; технічними засобами речової служби, а також обладнанням, інструментом, запасними частинами та інвентарним майном для речових ремонтних майстерень і лазне-пральних підприємств;
2) створення та утримання запасів речового майна;
3) лазне-пральне обслуговування військовослужбовців військових частин і забезпечення мийними засобами;
4) організацію та проведення ремонту речового майна, технічних засобів речової служби, хімічного чищення обмундирування та спеціального одягу;
5) фінансове планування та фінансування, складання та подання встановленої звітності за статтями кошторису (кодами економічної класифікації) Міністерства оборони України <...> на речове забезпечення;
6) організацію та ведення обліку і звітності з речової служби;
7) організацію контролю за витратами матеріальних засобів і бюджетних асигнувань, передбачених на речове забезпечення.
33. Речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно (абзац перший пункту 4 Інструкції №232).
34. Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 червня 2017 року №475, військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно".
35. Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 (далі - Порядок №178), виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
36. Згідно з пунктом 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі:
звільнення з військової служби;
загибелі (смерті) військовослужбовця.