ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2020 року
м. Київ
справа №400/3203/18
касаційне провадження №К/9901/20454/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Тацій Л.В., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в м. Миколаєві на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2019 (головуючий суддя: Шеметенко Л.П., судді: Стас Л.В., Турецька І.О.) у справі №400/3203/18 за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в м. Миколаєві до Державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг при виконавчому комітеті Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області Свяченого Віктора Юрійовича, Виконавчого комітету Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування рішень,
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в м. Миколаєві (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг при виконавчому комітеті Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області Свяченого Віктора Юрійовича (далі державний реєстратор Свячений В.Ю.), Виконавчого комітету Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, треті особи: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), в якому просило:
визнати протиправним і скасувати рішення Державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг при виконавчому комітеті Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області Свяченого В.Ю. №37436858 від 06.10.2017 щодо іпотечного майна за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати протиправним і скасувати рішення Державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг при виконавчому комітеті Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області Свяченого В.Ю. №374536176 від 06.10.2017 щодо іпотечного майна за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав на те, що державний реєстратор, за відсутності законних підстав, прийняв рішення про припинення іпотеки та заборони відчуження за іпотечним договором. Ці рішення порушують права позивача як іпотекодержателя, оскільки він позбавлений можливості задовольнити свої кредиторські вимоги за рахунок предмета іпотеки, право на задоволення яких було встановлено рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24.05.2011 у справі № 2-1322/11.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.03.2019 позов задоволено.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції насамперед виходив з того, що даний спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що державний реєстратор не надав жодного документа, на підставі яких ним були прийняті оскаржувані рішення про припинення іпотеки та про припинення заборони відчуження нерухомого майна.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2019 скасовано рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.03.2019, а провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 239 КАС України у зв`язку з тим, що справу не належить розглядати за правилами адмінсудочинства. Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що даний спір пов`язаний із захистом майнових прав позивача на предмет іпотеки, а тому підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції із залишенням в силі рішення суду першої інстанції. Скаржник стверджує, що у цій справі відсутній спір про право, позаяк дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних відносин діє як суб`єкт владних повноважень. Відповідно, захист прав та інтересів особи від наслідків рішень, прийнятих суб`єктом владних повноважень з порушеннями, що полягають у перевищенні повноважень, порядку та процедури, умов та інших визначених законодавством особливостей вчинення реєстраційних дій, є завданням адміністративного судочинства та має розглядатися у встановленому КАС України порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 29.07.2019 відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 27.11.2020 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
На адресу Верховного Суду від третьої особи - ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому остання з посиланням на законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції просить суд залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Інші учасники справи правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалася.
Верховний Суд переглянув оскаржуване судове рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судом, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та встановив таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.07.2007 між ПП "Олімп-Агро" та ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України" було укладено кредитний договір №6207К13.
На забезпечення виконання умов цього договору між Банком та ОСОБА_1 (як майновим поручителем за ПП "Олімп-Агро" за кредитним договором) укладено іпотечний договір №6207Z24, предметом якого була нежитлова будівля, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Одночасно з посвідченням іпотечного договору нотаріусом було накладено заборону відчуження нежитлової будівлі.
В свою чергу, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна" вбачається, що відносно зазначеної вище нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в Державному реєстрі іпотек під реєстраційним номером 5351096 було зареєстровано іпотеку, а в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна під реєстраційним номером 5350890 було зареєстровано заборону на нерухоме майно.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24.05.2011 у справі №2-1322/11 задоволено позов ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки - нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
08.02.2012 за вказаним рішенням виданий виконавчий лист та 27.05.2016 відкрито виконавче провадження з примусового його виконання.
Крім того, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про обтяження щодо вказаного майна, 04.06.2013 до Реєстру було внесено запис про арешт нерухомого майна на підставі постанови старшого державного виконавця Центрального ВДВС Миколаївського міського управління юстиції від 29.05.2013 ВП №31308401 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Також 13.02.2015 до Реєстру було внесено запис про арешт нерухомого майна на підставі постанови старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції від 12.02.2015 ВП №44776981 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Разом з цим, згідно інформації, зазначеній у витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, на підставі рішень державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг при виконавчому комітеті Нечаянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області Свяченого В.Ю. від 06.10.2017 у були внесені відомості до цих Реєстрів про припинення іпотеки та про припинення обтяжень щодо зазначеного вище нерухомого майна.
Зокрема, на підставі рішення № 37436858 від 06.10.2017 було припинено іпотеку, а на підставі рішення № 37453617 від 06.10.2017 державним реєстратором припинено обтяження у вигляді арешту майна на підставі постанов старших державних виконавців, а також у вигляді заборони на нерухоме майно, накладеної 23.07.2007 на підставі іпотечного договору.
В подальшому, право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.11.2017 №38393039, прийнятого на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна, протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Оптима ЕвісГрупп".
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Верховний Суд виходить з такого.
Згідно статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.