ПОСТАНОВА
Іменем України
27 листопада 2020 року
Київ
справа №815/3952/16
адміністративне провадження №К/9901/40693/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Липецької сільської ради
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року (головуючий суддя - Бжассо Н.В.)
та на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Запорожан Д.В., судд і- Романішин В.Л., Шляхтицький О.І.)
у справі №815/3952/16
за позовом Липецької сільської ради
до Котовської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області
про скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2016 року Липецька сільська рада (далі - позивач, платник, сільська рада) звернулася до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Котовської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області (далі - відповідач, контролюючий орган, Котовська ОДПІ) в якому просила:
- скасувати податкові повідомлення - рішення Котовської ОДПІ від 02.03.2016 №0000012200 та від 06.06.2016 №0000101400 про застосування до Липецької сільської ради суму штрафних санкцій - 646451,50 грн у повному обсязі, як винесенні незаконно;
- застосувати до податкових повідомлень - рішень Котовської ОДПІ від 02.03.2016 №0000012200 та від 06.06.2016 №0000101400 вимоги пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України та скасувати застосовані штрафні санкції;
- стягнути з Котовської ОДПІ на користь Липецької сільської ради судовий збір, кошти за явку представника до суду та кошти, сплачені представнику за надання правової допомоги.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень відповідача. Вказує, що сільська рада не має на своєму балансі артскважини і договори оренди артскважин ні з ким не укладала. Наголошує на тому, що водокористувачі не уповноважували позивача на здійснення збору коштів за водокористування, а також оплати за електропостачання та водокористування. За таких обставин вважає безпідставними висновки контролюючого органу про неоприбуткування позивачем готівки у касі та наявність правових підстав для застосування до сільської ради штрафних санкцій на підставі абзацу 3 пункту 1 Указу Президента України від 12.06.1996 №436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки".
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили того, що згідно з квитанціями, що наявні в матеріалах справи, Липецька сільська рада через різних фізичних осіб розраховувалася з Котовським РЕМ ПАТ "Одесаобленерго" за спожиті послуги у період з 2012 по 2015 рік, проте зазначені кошти не були оприбутковані позивачем згідно вимог чинного законодавства. З огляду на вищевикладене, суди дійшли висновку про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень контролюючого органу.
Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає про безпідставність висновків контролюючого органу про не оприбуткування позивачем готівки у касі та протиправність оскаржуваних податкових повідомлень- рішень контролюючого органу.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
22 травня 2017 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому контролюючий орган зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.
19 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Підпунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами, посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх податків та зборів, за результатами якої складено акт № 000004/15-04-22/04379841 від 09.02.2016 (далі - Акт перевірки).
За результатами перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення сільською радою, зокрема, пункту 2.6 глави 2, пунктів 4.2, 4.3 глави 4 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637.
На підставі Акта перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 03.03.2016 за № 0000012200, яким до позивача за порушення пункту 2.6 глави 2, пунктів 4.2, 4.3 глави 4 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, на підставі абзацу 3 пункту 1 Указу Президента України від 12.06.1996 №436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" (далі - Указ № 436/95) застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 663661,25 грн.
Позивач оскаржив зазначене податкове повідомлення - рішення до Головного управління ДФС в Одеській області.
За результатами розгляду скарги ГУ ДФС в Одеській області прийнято рішення № 519/К/15-32-10-01-08 від 18.05.2016, яким скасовано податкове-повідомлення рішення Котовської ОДПІ від 02.03.2016 № 0000012200 у частині застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 17209,75 грн.
У подальшому, Котовською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.06.2016 № 0000101400, яким з урахуванням рішення № 519/К/15-32-10-01-08 від 18.05.2016 до позивача застосовано зменшену суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 646451,50 грн.
21.07.2016 відповідач сформував податкову вимогу № 1833-17 та прийняв рішення № 24/17-00 про опис майна позивача у податкову заставу.
Вважаючи зазначені податкові повідомлення - рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Відповідно до статті 159 КАС України (у редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (у редакції, що діє з 15.12.2015), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають в зв`язку з наступним.
Надаючи правову оцінку правомірності прийняття оскаржуваного акта індивідуальної дії, слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 1340/3510/18.
Відповідно до статті 25 Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України" від 08 червня 1995 року № 1к/95-ВР (далі - Конституційний Договір) Президент України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження, які є обов`язковими для виконання на всій території України, дає їх тлумачення. Президент України видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів.
Пунктом 3 статті 18 цього Договору також передбачено, що виключно законами визначаються, зокрема, діяння, які є злочинними, адміністративними і дисциплінарними порушеннями, відповідальність за них.
Положеннями абзацу третього статті 1 Указу № 436/95 (який втратив чинність згідно з Указом Президента України від 20 червня 2019 року № 418/2019) визначено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб`єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу: за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п`ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.
06 липня 1995 року Верховною Радою України прийнятий Закон України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", у преамбулі якого вказано, що він визначає правові засади застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на всіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі. Встановлення норм щодо незастосування РРО у інших законах, крім Податкового кодексу, не допускається.
Пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" визначено, що до приведення чинного законодавства у відповідність із цим Законом чинні закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з пунктом 13 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті РРО, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість.
Згідно з п. 1.2 Положення № 637 касові операції - операції підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами, що пов`язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку.
Книга обліку - касова книга, книга обліку доходів і витрат, книга обліку виданих та прийнятих старшим касиром грошей або книга обліку розрахункових операцій.
Підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів.
Підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку (пункт 2.2 Положення № 637).
Пунктом 2.6 Положення № 637 установлено, що вся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.
Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.
У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням розрахункової книжки (РК) оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК) (абзаци перший - третій цього пункту).
Відповідно до пункту 4.2 Положення № 637 усі надходження і видачу готівки в національній валюті підприємства відображають у касовій книзі
Кожне підприємство (юридична особа), що має касу, веде одну касову книгу для обліку операцій з готівкою в національній валюті (без урахування кас відокремлених підрозділів).