ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 813/3293/15
адміністративне провадження № К/9901/19889/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Червоноградської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Судова - Хомюк Н.М, судді - Гуляк В.В., Коваль Р.Й.)
у справі №813/3293/15
за позовом Державного підприємства "Львіввугілля" в особі відокремленого підрозділу "Червоноградське управління виробничо-технологічного зв`язку"
до Державної податкової інспекції у м. Червонограді Головного управління ДФС у Львівській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2015 року Державне підприємство "Львіввугілля" в особі відокремленого підрозділу "Червоноградське управління виробничо-технологічного зв`язку" (далі - позивач, платник, Підприємство) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Червонограді Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ДПІ у м. Червонограді), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у м. Червонограді від 08.04.2015 за №0002941702 в частині штрафних санкцій в сумі 59489,47 грн.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення відповідача з огляду на те, що статтею 127 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено відповідальність у вигляді штрафу за ненарахування, неутримання та/або несплату (неперерахування) податків платником, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків. Вказує, що у даному випадку має місце не несплата (неперерахування, неутримання), а несвоєчасна сплата платником податків, відповідальність за що встановлена статтею 126 ПК України. За таких обставин позивач вважає, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення та нарахування Підприємству штрафу на підставі статті 127 ПК України.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено та стягнуто з Підприємства судовий збір у сумі 1644,30 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив про правомірність застосування до платника штрафу у розмірі 25, 50 та 75 відсотків (за перше, друге, третє і подальші порушення) з огляду на те, що факт несвоєчасної сплати податку з доходів фізичних осіб Підприємством мав місце два і більше рази за період з березня 2012 року по вересень 2014 року.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року апеляційну скаргу позивача задоволено частково, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою адміністративний позов задоволено повністю:
- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ у м. Червонограді №0002941702 від 08 квітня 2015 року в частині накладення штрафних санкцій на суму 58979,47 грн;
Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції зазначив, що у разі якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов`язання протягом строків, передбачених ПК України, такий платник несе відповідальність відповідно до статті 126 ПК України. За таких обставин контролюючим органом протиправно застосовано до спірних правовідносин положення статті 127 ПК України.
Не погодившись із вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2015 року. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає про правомірність нарахування Підприємству штрафу на підставі статті 127 ПК України.
Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.
Підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
19 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень КАС України (в редакції від 03.10.2017).
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами відповідача проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 30.09.2014, за результатами якої складено акт від 26.03.2015 за № 159/2301/26307859.
За результатами перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог п. 54.2 ст. 54, п. 57.1 ст. 57, п.п. 168.1.2, п.п. 168.1.5, п. 168.1 ст. 168, абз. "а" п. 171.2 ст. 171, абз. "а" п. 176.2 ст. 176 ПК України, в частині несвоєчасної сплати податку на доходи фізичних осіб в сумі 207516,37 грн та заборгованості по податку на доходи фізичних осіб в сумі 181,56 грн.
За результатами перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 18.04.2015 №0002941702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 59671,03 грн, в тому числі за основним платежем - 181,56 грн та штрафними (фінансовими) санкціями - 59489,47 грн.
Вважаючи зазначене податкове повідомлення - рішення протиправним в частині нарахування штрафних санкцій в сумі 58979,47 грн, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Відповідно до статті 159 КАС України (у редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (у редакції, що діє з 15.12.2015), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають в зв`язку з наступним.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (ст. 67 Конституції України).
Відповідно до підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Пунктами 18.1, 18.2 статті 18 ПК України встановлено, що податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.
Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.
Згідно з пунктом 54.2 статті 54 ПК України грошове зобов`язання щодо суми податкових зобов`язань з податку, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету в разі нарахування/виплати доходу на користь платника податку - фізичної особи, вважається узгодженим податковим агентом або платником податку, який отримує доходи не від податкового агента, в момент виникнення податкового зобов`язання, який визначається за календарною датою, встановленою розділом IV цього Кодексу для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету.