Постанова
Іменем України
24 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 539/580/19
провадження № 61-15751св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації,
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, витребування земельної ділянки
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Батієнка Ярослава Івановича на постанову Полтавського апеляційного суду від 22 липня 2019 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Бондаревської С. М., Кривчун Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації (далі - Полтавська ОДА) звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 05 січня 2018 року № 98-СГ в частині надання в приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,00 га, кадастровий номер 5322881100:01:004:0033, із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Вовчицької сільської ради Лубенського району Полтавської області за межами населених пунктів; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Полтавської ОДА зазначену земельну ділянку; вирішити питання про розподіл судових витрат.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області посилався на те, що Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області безпідставно передало у власність спірну земельну ділянку, оскільки ця земельна ділянка була сформована за рахунок земель водного фонду, тобто наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 05 січня 2018 року № 98-СГ в частині надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,00 га прийнятий з порушенням вимог закону, а тому він підлягає скасуванню, а виділена земельна ділянка - витребуванню на користь держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Лубенський міськрайонний суд Полтавської області ухвалою від 10 травня 2019 рокупозовну заяву залишив без розгляду.
Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що прокурор не обґрунтував належним чином та не надав належних і допустимих доказів того, що Полтавська обласна державна адміністрація не виконує або неналежним чином виконує свої повноваження.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Полтавський апеляційний суд постановою від 22 липня 2019 року ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 10 травня 2019 року скасував, справу направив до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що Полтавська ОДА категорично висловила свою думку з приводу того, що немає підстав для її звернення з позовом з метою захисту інтересів держави. Це свідчить про свідоме зволікання уповноваженого органу щодо захисту прав та інтересів та є обґрунтованою підставою для звернення прокурора з ним з метою захисту інтересів держави.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У серпні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Батієнко Я. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 22 липня 2019 рокуі залишити в силі ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 10 травня 2019 року.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що у позовній заяві прокурор вказував, що Полтавська ОДА як орган уповноважений розпоряджатися спірною земельною ділянкою з 2017 року, не вжила жодних заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави у сфері земельних відносин та повернення незаконно переданих земельних ділянок. При цьому листом від 05 лютого 2019 року перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області повідомив Полтавську ОДА про наявність підстав для представництва нею інтересів держави в особі Полтавської ОДА, а вже 11 лютого 2019 звернувся до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області із цим позовом, не надавши Полтавській ОДА навіть можливості відреагувати на лист від 05 лютого 2019 року. Матеріали цієї справи не містять будь-яких доказів щодо звернення Полтавської ОДА до прокурора, ні з проханнями звернення до суду в їх інтересах, ні їх ухилення від особистого звернення до суду у своїх інтересах у справі не встановлено обставин, які давали б підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання Полтавською ОДА, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів територіальної громади.
У вересні 2019 року Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило постанову Полтавського апеляційного суду від 22 липня 2019 рокускасувати і залишити без змін ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 10 травня 2019 року, а апеляційну скаргу заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області на ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 10 травня 2019 року залишити без задоволення.
У вересні 2019 року заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області також подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, а оскаржувану постанову залишити без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
12 вересня 2019 року справа № 539/580/19 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Апеляційний суд встановив, що, звертаючись до суду, прокурор зазначив, що позов пред`являється як захід прокурорського реагування та спрямований насамперед на захист економічних інтересів держави, оскільки відповідачу незаконно передано у власність земельну ділянку, яка згідно з нормами Конституції, є національним багатством. Крім того, внаслідок незаконного відчуження майна держави спричиняється суттєва шкода державним інтересам та підриваються основи фінансово-економічної діяльності держави.
Серед іншого прокурор зазначив, що позов подається в інтересах Полтавської ОДА, яка згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 122 ЗК України є органом виконавчої влади, який наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення на території Полтавської області.
Полтавська ОДА категорично висловила свою думку з приводу того, що немає підстав для її звернення з позовом з метою захисту інтересів держави. Ця позиція підтверджується листами від 02 травня 2019 року № 7062/1/01-52, від 02 травня 2019 року № 6501/3/01-52, від 23 квітня 2019 року № 6301/2/01-52, а також поясненнями представника Полтавської обласної державної адміністрації - заступника начальника юридичного відділу апарату облдержадміністрації Сипіти О. В., наданих на апеляційну скаргу прокуратури.
Відсутність звернення суб`єкта владних повноважень з позовом до суду свідчить про свідоме зволікання уповноваженого органу щодо захисту своїх прав та інтересів та є обґрунтованою підставою для звернення з ним прокурора з метою захисту інтересів держави.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційна скарга подана до 08 лютого 2020 року, її розгляд Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Згідно з частиною першою статті 56 ЦПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах.
Якщо держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.
У судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі "Менчинська проти Росії" (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35)).
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.