Постанова
Іменем України
18 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 638/20102/16-ц
провадження № 61-2115св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.
суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Козирєвим Андрієм Вікторовичем, на постанову Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Яцини В. Б., Кіся П. В., Хорошевського О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина.
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення суми боргу, просив визнати борг у розмір: 815 000,00 доларів США, що складає 21 329 470,14 грн за офіційним курсом Національного банку України станом на 13 грудня 2016 року, що виник у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за розпискою від 11 вересня 2011 року, спільним боргом подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стягнути з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 1/2 зазначеної суми боргу у розмірі 407 500,00 доларів США, що складає 10 664 735,07 грн за офіційним курсом Національного банку України станом на 13 грудня 2016 року.
Позов мотивований тим, що згідно із розпискою від 11 вересня 2011 року ОСОБА_2 позичив 815 000,00 доларів США у ОСОБА_1 на будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, та зобов`язався їх повернути до 11 вересня 2016 року.
Про отримання грошей ОСОБА_2 видав власноруч написану розписку 11 вересня 2011 року, проте зазначену суму боргу не повернув, жодних виплат не здійснював.
ОСОБА_2 побудував зазначений будинок і зареєстрував право власності на своє ім`я.
З 19 лютого 1993 року ОСОБА_2 перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 .
Посилаючись на те, що зазначений жилий будинок з господарськими будівлями збудований у період перебування відповідачів у шлюбних відносинах та використовується в інтересах сім`ї, а тому є спільним майном подружжя; власних доходів у відповідачів було недостатньо для будівництва власного житла, тому вважав, що боргове зобов`язання ОСОБА_2 з наведених підстав має бути визнане спільним боргом подружжя.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2018 року позов задоволено. Визнано борг у розмірі 815 000,00 доларів США, що складає 21 329 470,14 грн за офіційним курсом Національного банку України станом на 13 грудня 2016 року, що виник у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за розпискою від 11 вересня 2011 року, спільним боргом подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 407 500 доларів США, що складає 10 664 735,07 грн за офіційним курсом Національного банку України станом на 13 грудня 2016 року.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що 11 вересня 2011 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір позики, предметом якого згідно з пунктом 1 розписки про позику є грошові кошти у розмірі 815 000,00 доларів США, з цільовим призначенням - для будівництва жилого будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 . Зазначену суму ОСОБА_2 отримав строком на 5 років та зобов`язався повернути борг до 11 вересня 2016 року. На підтвердження отримання позики ОСОБА_2 видав розписку від 11 вересня 2011 року, оригінал якої знаходиться у позивача. Докази, які б підтверджували наявність у подружжя інших коштів, крім позичених, і витрачання саме їх на будівництво жилого будинку суду не надано.
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 20 вересня 2018 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2018 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 25 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Постанову апеляційного суду Харківської області від 20 вересня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Останньою постановою Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2018 року скасовано, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Відмовляючи у задоволенні позову при повторному розгляді справи, суд апеляційної інстанції виходив із відсутності належних, допустимих, достовірних та достатніх письмових доказів у розмінні статей 76-80 ЦПК України на підтвердження факту укладення договору позики. Враховуючи, що борговий документ - розписка, на день звернення до суду з цим позовом та вирішення справи в суді першої інстанції знаходився у боржника, що відповідно до статті 545 ЦК України свідчить про прострочення кредитора, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідачів спірних грошових коштів.
Наданий до суду дублікат боргової розписки апеляційний суд розцінив як недобросовісну процесуальну поведінку та зловживання правом, яке відповідно до статті 44 ЦПК України не допускається.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У січні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Козирєв А. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що огляд оригіналів боргових документів проводив як суд першої, так і суд апеляційної інстанції, матеріали справи містять копію боргового документу, посвідчену суддею Коваленко І. П. Суддя Хайкін В. М. в суді першої інстанції також здійснював належний огляд боргової розписки, тому доводи апеляційного суду, що суд першої інстанції при розгляді справи оригінал письмової розписки не досліджував, спростовуються матеріалами справи. Доводи суду щодо недостатності суми позики ОСОБА_1 для побудови житлового будинку як підстави для відмови у позові є такими, що не ґрунтуються на правових підставах. Апеляційний суд на власний розсуд, без жодних правових підстав та всупереч особистим поясненням відповідача ОСОБА_2 до відносин позики між подружжям ОСОБА_4 та позивачем застосував зарахування зустрічних однорідних вимог. Суд безпідставно не прийняв до уваги додаткові документи, які були додані до письмових пояснень при новому розгляді справи, безпідставно і всупереч наявним в матеріалах справи доказам не застосував закон, який підлягав застосуванню, а саме частину четверту статті 65 СК України.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У лютому 2020 року представник ОСОБА_3 - адвокат Качмар В. О. подав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, посилаючись на те, що матеріали справи не містять доказів наявності у власності позивача (або ОСОБА_5 ) станом на 11 вересня 2011 року іноземної валюти в сумі 815 000,00 доларів США, що спростовує спроможність позивача надати ОСОБА_2 позику в обумовленому копією розписки від 11 вересня 2011 року розмірі. Також позивачем не доведено факт крадіжки його особистих речей у грудні 2016 року, а внесення відомостей до ЄРДР не є належним доказом викрадення розписок. Суди попередніх інстанцій не досліджували оригінал розписки саме від 11 вересня 2011 року, оскільки досліджували лише оригінал розписки, створеної ОСОБА_2 в період з грудня 2016 року по 04 квітня 2018 року. Також зазначала, що матеріали справи не містять доказів використання майна (815 000,00 доларів США) в інтересах сім`ї відповідачів, а також її згоди на отримання позики.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 638/20102/16-ц з Дзержинського районного суду м. Харкова.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У липні 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2020 року справу № 638/20102/16-ц призначено до розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_2 видав ОСОБА_1 розписку від 11 вересня 2011 року про позику грошових коштів у розмірі 815 000,00 доларів США з цільовим призначенням на будівництво житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 . Відповідно до цієї розписки протягом року з дня реєстрації побудованого будинку на своє ім`я ОСОБА_2 зобов`язується укласти договір іпотеки з ОСОБА_1 у забезпечення належного виконання зобов`язань за даною розпискою.
Вказану суму ОСОБА_2 отримав строком на 5 років та зобов`язався повернути борг до 11 вересня 2016 року (пункт 3).
На випадок невиконання взятих зобов`язань ОСОБА_2 зобов`язався у рахунок повного погашення зазначеного боргу передати у власність ОСОБА_1 побудований житловий будинок з усіма господарськими будівлями АДРЕСА_1 незалежно від ринкової вартості побудованого домоволодіння за вказаною адресою, яка складеться на день такого передання.
ОСОБА_2 і ОСОБА_3 перебувають у шлюбі з 19 лютого 1993 року.
22 листопада 2013 року на ім`я ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 , що включає жилий будинок літ. "А-2", загальною площею 349, 40 кв. м, житловою площею 104,70 кв. м з господарськими будівлями та спорудами: літня кухня літ. "Б", більярдна літ. "Г", літня кухня літ. "В", сауна літ. "Д", альтанка літ. "Е", погріб літ. "Ж", басейн літ. "З", місцеві очисні споруди літ. "И", "Л", "М", свердловина літ. "К", свердловина літ. "К1", огорожа №1-4, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до договору дарування від 07 липня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Науменко О. М., ОСОБА_2 безоплатно передано у власність дочці ОСОБА_6 житловий будинок АДРЕСА_1 . Зазначений житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами розташований на земельних ділянках загальною площею 0, 0760 га (кадастровий номер 6325156700:00:009:0139) і площею 0, 1073 (кадастровий номер 6325156700:00:009:0104), складається із літ. "А-2" - житловий будинок, житловою площею 104, 70 кв. м., загальною площею 349, 40 кв. м., з такими господарськими будівлями та спорудами: літня кухня літ. "Б", "В", більярдна літ. "Г", сауна літ. "Д", альтанка літ. "Е", погріб літ. "Ж", басейн літ. "З", місцеві очисні споруди літ. "И", "Л", "М", свердловина літ. "К", "К1", огорожа №1-4.
Відповідно до договору дарування від 07 липня 2015 року ОСОБА_2 відчужує нерухоме майно за згодою дружини ОСОБА_3 , що підтверджується відповідною заявою, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Науменко О. М. 06 липня 2015 року.