РІШЕННЯ
Іменем України
26 листопада 2020 року
Київ
справа №9901/320/20
адміністративне провадження №П/9901/320/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Ханової Р.Ф., Шишова О.О., Яковенка М.М.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
1. РУХ СПРАВИ
6 жовтня 2020 року ОСОБА_1 (надалі також - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України (надалі також - Відповідач), у якому просив:
- визнати протиправною дію Президента України щодо направлення його звернення від 22 вересня 2020 року до Міністерства освіти і науки України (далі - МОН України);
- зобов`язати Президента України розглянути його звернення від 22 вересня 2020 року і повідомити його про результати перевірки вказаної заяви та суть прийнятого рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що Відповідач безпідставно скерував адресоване йому звернення до МОН України, чим, на думку Позивача, порушено вимоги частини першої статті 7 та статті 19 Закону України "Про звернення громадян" (надалі також - Закон № 393/96-ВР).
Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом, вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження (письмовому провадженні) без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
3 листопада 2020 року від Відповідача до Верховного Суду надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1, в якому представник Президента України вказує на відсутність підстав для її задоволення з огляду на те, що Офісом Президента України на виконання вимог частини третьої статті 7 Закону № 393/96-ВР звернення Позивача 22 вересня 2020 року направлено для розгляду до Міністерства освіти і науки України, оскільки саме воно наділено повноваженнями вирішувати питання, порушені у ньому. При цьому Відповідач вказав на те, що звернення Позивача за своєю суттю є пропозицією, в якій він висловив свої думки щодо врегулювання суспільних відносин, вдосконалення основних правових та організаційних засад функціонування системи вищої освіти, а не заявою чи скаргою.
Позивачу згідно з ухвалою про відкриття провадження у справі надано триденний строк з дня отримання відзиву на позовну заяву для подання до суду відповіді на відзив, проте Позивач не скористався цим правом.
2. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
22 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Президента України Зеленського В.О. зі зверненням, у якому зазначив про неможливість отримання ним дубліката диплома бакалавра про закінчення Миколаївського державного педагогічного інституту імені В.Г. Бєлінського. Вказав, зокрема, що численні його звернення до МОН України із зазначеного питання не вирішили порушене ним питання, а вказане міністерство припинило розгляд його звернень, незважаючи на те, що питання видачі дубліката диплома так і не вирішено.
В зв`язку з цим, ОСОБА_1 у зверненні до Президента України висловив прохання:
- подати до Верховної Ради України проект закону про встановлення порядку видачі дублікатів дипломів, що видавалися в Українській Радянській Соціалістичний Республіці (далі - Українська РСР), і втрачені;
- не направляти його заяву до МОН України.
Разом зі зверненням Позивач надіслав на адресу Відповідача також копію листа МОН України.
Відповідно до супровідного листа від 28 вересня 2020 року №22/051511-14, наданого Позивачем та наявного в матеріалах справи, Департамент з питань звернення громадян Офісу Президента України надіслав звернення ОСОБА_1 від 22 вересня 2020 на розгляд МОН України, про що також повідомив заявника.
Позивач, вважаючи такі дії Президента України щодо нерозгляду його заяви по суті та направлення її до МОН України неправомірними, оскаржив їх у судовому порядку.
3. АРГУМЕНТИ СТОРІН
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що 22 вересня 2020 направив поштою Відповідачеві звернення. У цьому зверненні вказав, що у 1981 році закінчив Миколаївський державний педагогічний інститут імені В.Г. Белінського та просив забезпечити його право на отримання дубліката диплома про його закінчення шляхом подання до Верховної Ради України проекту закону про встановлення порядку видачі дублікатів дипломів, що видавалися в Українській РСР. У цьому зверненні Позивач також повідомив, що МОН України припинило розгляд його звернень відповідно до статті 8 Закону № 393/96-ВР.
Тому, Позивач вважає, що Відповідач зобов`язаний був розглянути його заяву та повідомити про результати її перевірки та суть прийнятого рішення.
Натомість, Відповідач направив звернення до МОН України, що на думку Позивача, є порушенням його права на розгляд заяви та отримання відповіді.
Відповідач в обґрунтування своєї позиції зазначив, що звернення громадян повинен розглядати той орган, до компетенції якого належить вирішення порушених у такому питань. У зверненні Позивача, що надійшло до Офісу Президента України, порушено питання нормативного врегулювання порядку видачі дублікатів дипломів про освіту, що видавалися в Українській РСР. У статті 106 Конституції України викладений вичерпний перелік повноважень Президента України, а отже, фактично розгляд та вирішення питань щодо встановлення порядку видачі дублікатів дипломів про освіту, порушених Позивачем у зверненні, не належить до компетенції Президента. Натомість, затвердження порядку виготовлення, видачі та обліку документів про освіту, вимоги до їх форми та/або змісту входить до повноважень Міністерства освіти і науки України, яке, зокрема, листом від 30 жовтня 2019 року повідомило Позивача про те, що питання замовлення та виготовлення дублікатів документів про вищу освіту унормовано і не потребує прийняття додаткових нормативно-правових актів. Аргументи Позивача про те, що Відповідач не повинен був направляти його звернення до Міністерства освіти і науки України, оскільки останнє раніше вже відмовилось розглядати звернення ОСОБА_1 на підставі статті 8 Закону України "Про звернення громадян", є безпідставними та не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.
4. ОЦІНКА ДОКАЗІВ, ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА ТА МОТИВИ УХВАЛЕНОГО РІШЕННЯ
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства (надалі також - КАС України) визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Таким чином, у контексті спірних правовідносин Суд повинен з`ясувати або спростувати наявність факту або обставин, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів Позивача з боку Відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або наявність інших утисків прав та свобод Позивача.
Поряд із цим, при вирішенні справи Верховний Суд враховує, що обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 КАС України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вирішуючи даний спір, Верховний Суд оцінює оскаржувані дії Президента України на відповідність їх вимогам статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України, а також інших законів.
Спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу неправомірного, на думку ОСОБА_1, направлення його звернення, адресованого Президенту України, до МОН України.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити до органів державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів врегульовані Законом України "Про звернення громадян".
Цей Закон також забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Вказані конституційні положення, а також положення Закону України "Про звернення громадян" містять правову процедуру розгляду звернень особи, зокрема, до суб`єктів владних повноважень, яка гарантує доступ особи до інформації, обов`язок розглянути звернення і надати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Згідно з частиною першою статті 5 положення Закону України "Про звернення громадян" звернення громадян адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
За змістом частин першої та третьої статті 15 цього Закону органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).