Постанова
Іменем України
24 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 265/4436/18
провадження № 51-3610км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів Могильного О.П., Слинька С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Волевач О.В.,
прокурора Сингаївської А.О.,
засудженого ОСОБА_1,
в режимі відеоконференції
захисника Константинова І.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 , та його захисника Константинова І.В., на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від
20 березня 2020 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 28 травня 2020 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Чернігова, проживаючого у АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останнього разу- 10 грудня 2015 року вироком Дзержинського районного суду м. Харкова за ст. ст. 71, 391КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік 24 дні,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 березня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 задоволено частково.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2
1 000 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди. В задоволенні іншої частини позову, ухвалено відмовити.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він
в період часу 27 травня 2017 року з 00:00 до 01:00 28 травня 2017 року, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_2, за попередньою змовою з особою, відносно якої матеріали виділено в окреме провадження, діючи умисно, повторно, керуючись корисливим мотивом, з метою відкритого викрадення чужого майна, застосували до потерпілої ОСОБА_2 насилля, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої, що виразилося у нанесенні ним двох - трьох ударів кулаком по обличчю потерпілої та декількох ударів особою, стосовно якої матеріали виділено в окреме провадження по голові та руках потерпілої.
Після чого ОСОБА_1 діючи умисно, повторно, за попередньою змовою групою осіб з особою, стосовно якої матеріали виділено в окреме провадження, продовжуючи свій злочинний намір відкрито викрали майно потерпілої
ОСОБА_2 , а саме: мобільний телефон "Lenovo - А 516" вартістю 1 000 грн, після чого викраденим майном розпорядились на власний розсуд, чим заподіяли потерпілій матеріальну шкоду на вказану суму.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 28 травня 2020 року вирок районного суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційних скаргах засуджений та його захисник,посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог вказують на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, на неповноту та однобічність судового розгляду. Зазначають, що місцевий суд не встановив достатніх доказів на підтвердження вини засудженого ОСОБА_1, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та, як наслідок, безпідставну кваліфікацію дій останнього за ч. 2 ст. 186 КК України.
Також вказують на те, що суд першої інстанції при ухваленні свого рішення не звернув уваги на суперечності у показаннях допитаних у судовому засіданні потерпілої ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_4, на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, які крім іншого підтримують між собою дружні стосунки, а тому безпідставно визнав їх неправдиві свідчення належними та допустимими доказами.
Стверджують про те, що суд видаливши засудженого із зали судового засідання під час розгляду даного кримінального провадження, у ході якого, зокрема були допитані потерпіла та зазначений вище свідок, порушив право засудженого на захист та позбавив останнього права задавати питання потерпілій та свідку.При цьому, судом було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотань засудженого та його захисника про повторний допит потерпілої, свідка та судово-медичного експерта.
При цьому стверджують про те, що деякі письмові докази, на які посилався суд першої інстанції при винесені вироку, є неналежними, недопустимими, зокрема висновок експерта судово-медичної експертизи № 778 від 27 липня 2017 року за фактом спричинення тілесних ушкоджень потерпілій у даному кримінальному провадженні. Мотивуючи такі доводи тим, що у порушення вимог ст. 290 КПК України стороні захисту невідкрито документів, на яких ґрунтується зазначений вище висновок судово-медичного експерта. Також, за їх твердженням, в основу указаного висновку експерта покладено недостовірні дані про спричинені потерпілій тілесні ушкодження.
Також зазначають, що суд безпідставно стягнув із засудженого на користь потерпілої вартість викраденого в неї мобільного телефону, оскільки остання належним чином не підтвердила заподіяну їй матеріальну шкоду. Водночас вказують на те, що в порушення норм КПК України для визначення розміру завданих потерпілій матеріальних збитків у даному кримінальному провадженні не було проведено експертизу. У зв`язку з чим довідка ФОП ОСОБА_5 про вартість мобільного телефону "Lenovo - А 516" є недопустимим доказом.
Крім того, у своїй касаційній скарзі засуджений зазначає про те, що під час досудового розслідування не було проведено таку слідчу дію, як очну ставку між ним та потерпілою.
Водночас слідчий експеримент з потерпілою був проведений з порушенням вимог ст. 240 КПК України, оскільки дана слідча дія була проведена за відсутності підозрюваного, захисника та свідків.
Також засуджений зазначає, що під час судового провадження, крім іншого, йому не було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
При цьому, посилаються на неправильність вирішення у провадженні цивільного позову в частині стягнення із засудженого ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 1 000 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди,
а не покладення солідарної відповідальності на ОСОБА_1 та
ОСОБА_4 , оскільки матеріальні збитки були заподіяні засудженим спільно з ОСОБА_4, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження та щодо якої вже ухвалено обвинувальний вирок.
На зазначені порушення засудженим та його захисником було вказано і в апеляційних скаргах, проте апеляцій суд в порушення вимог ст. 419 КПК України, не надав оцінки всім доводам їх скарг та постановив рішення, яке не відповідає вимогам ст. 370 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченні на касаційні скарги засудженого та його захисника прокурор просить залишити їх без задоволення як безпідставні.
У судовому засіданні засуджений та його захисник підтримали подані касаційні скарги, а прокурор заперечував проти їх задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку засудженого, його захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарги засудженого та його захисника підлягають частковому задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність підстав зазначених у ч. 1 цієї статті, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
Зі змісту касаційних скарг засудженого та його захисника вбачається, що вони, крім іншого, посилаються на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 409 та 410 КПК України, просять дати доказам у справі іншу оцінку, ніж та, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Так, перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновки суду про винуватість засудженого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2
ст. 186 КК України за обставин встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах. Вирок суду в цій частині відповідає вимогам ст. 374 КПК України, є законним та вмотивованим.
З вироку місцевого суду вбачається те, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України,у мотивувальній частині вироку суд виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановив та зазначив місце, час, мотив та спосіб вчинення злочину, його наслідки, зазначив дії засудженого.
Із матеріалів кримінального провадження слідує, що засуджений ОСОБА_1 не визнав свою винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України. Проте суд, визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні інкримінованого йому злочину, обґрунтовано послався у вироку на показання потерпілої ОСОБА_2, яка суду першої інстанції пояснила, що дійсно коли вона перебувала у ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_3, то ОСОБА_1 із застосуванням фізичної сили відкрито заволодів її майном, а саме мобільним телефоном. Також свідок ОСОБА_4 у суді першої інстанції дала показання на підтвердження зазначеного.
Водночас винуватість засудженого підтверджується дослідженими в судовому засіданні іншими письмовими доказами, яким судом першої інстанції надано належну оцінку, зокрема: письмовою заявою потерпілої ОСОБА_2 від
21 червня 2017 року, в якій вона просить притягнути до кримінальної відповідальності осіб, зокрема і співмешканця ОСОБА_4 ; протоколом огляду предметів від 14 липня 2017 року за участю потерпілої ОСОБА_2 , в ході якого оглянуто диск DVD -R4,7 GB при запуску якого відображується запис з камер відеоспостереження розташованих у приміщенні ломбардного відділення. На даному відеозаписі від 28 травня 2017 року потерпіла впізнала ОСОБА_4 та ОСОБА_1, які заклали викрадений ними у потерпілої телефон; письмовою інформацією наданою генеральним директором ПТ"ДОНКРЕДИТ" ОСОБА_6 від 14 липня 2017 року, згідно якої ОСОБА_4 здійснила залогову операцію та отримала у Товариства фінансовий кредит за договором від 28 травня 2017 року за один предмет застави: телефон "Lenovo А516" вартістю 430 гривень. Дана операція була здійснена в Ломбардному відділенні розташованому на бульварі Меотиди, 21 у м. Маріуполі Донецької області; зазначеним вище договором № ДОН 0790004925 від 28 травня 2017 року, укладеним між ПТ "ДОНКРЕДИТ" та ОСОБА_4, який відповідно до постанови від 14 липня 2017 року визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні; протоколом огляду даного договору від
14 липня 2017 року; протоколом слідчого експерименту від 20 липня 2017 року та фототаблиць доданих до нього, за участю потерпілої ОСОБА_2, в ході якого вона показала, як і куди саме їй наніс удар ОСОБА_1, перший, а потім другий і третій. Також яким чином ОСОБА_4 нанесла їй удар каструлею по голові та показала, як під час удару по голові ОСОБА_1 вихопив у неї з під одягу мобільний телефон; протоколом слідчого експерименту від 28 липня
2017 року та фототаблиць доданих до нього, за участю засудженого
ОСОБА_1 , в ході якого він вказав, яким чином ОСОБА_4 залізною каструлею нанесла удари по голові потерпілої. Потім показав, де був у потерпілої телефон коли він його побачив і вихопив. Також показав, як вони з ОСОБА_4 взяли під руки потерпілу ОСОБА_2 з обох сторін і виштовхали її з квартири.
Стосовно доводів наведених у поданих касаційних скаргах щодо безпідставного покладення судом першої та апеляційної інстанцій в основу ухвалених рішень неправдивих показань потерпілої ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_4, то вони не ґрунтуються на вимогах законодавства та спростовуються матеріалами провадження
Так, допит зазначених осіб місцевим судом було проведено у відповідності до вимог статей 352, 353 КПК України, зокрема попереджено про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання. В свою чергу, апеляційний суд під час апеляційного перегляду даного провадження не знайшов підстав сумніватися в правдивості показань потерпілої та зазначеного свідка на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, з таким висновком суду погоджується і колегія суддів.
При цьому, розбіжності у показаннях зазначених осіб щодо предмета, яким були нанесені потерпілій удари по голові, то вони не є визначальними для кваліфікації дій засудженого ОСОБА_1 та не виключають його винуватість у вчиненні вказаного злочину, а також не впливають на законність та обґрунтованість прийнятих судових рішень.
Також колегія суддів зазначає, що деякі розбіжності щодо викладення потерпілою та свідком ОСОБА_4 характеру розвитку подій та послідовності нанесення потерпілій ударів учасниками бійки, зумовлені особистим сприйняттям кожним із них цих подій, значним проміжком часу, який сплинув з моменту скоєння злочину (більше двох років), а тому це не дає підстав для визнання показань вказаних осіб недостовірними.
Показання потерпілої ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_4 є логічними, послідовними та узгоджуються з іншими наявними у кримінальному провадженні доказами, а тому суд обґрунтовано визнав їх такими, що відповідають дійсності, тобто визнав їх належними та допустимими доказами на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Таким чином, суд першої інстанції, дослідивши та проаналізувавши зібрані по справі докази, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 винний у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 186 КК України. Отже, вважати, що судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, підстав не має.
Що стосується посилань засудженого про те, що слідчий експеримент з потерпілою був проведений з порушенням вимог ст. 240 КПК України, оскільки дана слідча дія була проведена за відсутності підозрюваного, захисника та свідків, то вони є безпідставними з огляду на таке.
Так, відповідно до змісту ч. 3 ст. 240 КПК України, яка встановлює правила проведення слідчого експерименту, до участі у ньому можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник, тобто залучення цих осіб відбувається за необхідності на розсуд особи, яка проводить такий експеримент, і відсутність підозрюваного, захисника, свідків під час проведення зазначеної слідчої дії з потерпілою не може вважатися порушенням порядку проведення вказаної слідчої дії.
Перевіркою вказаного протоколу слідчого експерименту від 20 липня 2017 року за участю потерпілої ОСОБА_2 встановлено, що в ході цієї слідчої (розшукової) дії було дотримано вимог ч. 1 ст. 240 КПК України щодо мети, якою є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, та способу її проведення - шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події.