Постанова
Іменем України
18 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 263/11280/18
провадження № 61-14249св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Маріупольське міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Маріупольського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області
від 20 травня 2020 року у складі судді Шиян В. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 03 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Биліни Т. І., Попової С. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Маріупольського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - Маріупольське МВ УВД ФССУ в Донецькій області) про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, факту знаходження на утриманні, визнання права на отримання страхових виплат у зв`язку із смертю потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві та зобов`язання виплатити одноразову допомогу сім`ї загиблого.
Позовна заява мотивована тим, що 07 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб. ОСОБА_2 був зареєстрований у будинку АДРЕСА_1, але проживав за однією адресою з ОСОБА_1 - за місцем її реєстрації у квартирі АДРЕСА_2 .
19 лютого 2017 року з ОСОБА_2 стався нещасний випадок на виробництві, внаслідок якого він загинув, про що було складено акт форми Н-1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом.
Також позивач вказувала, що з моменту реєстрації шлюбу і до смерті її чоловіка вони проживали разом, вели спільне господарство; оскільки чоловік працював та отримував стабільну заробітну плату, то вона знаходилася на утриманні свого чоловіка.
Вважаючи, що вона має право на отримання одноразової допомоги, яка виплачується у разі смерті потерпілого при виконанні виробничих обов`язків, ОСОБА_1 звернулася до Маріупольського МВ УВД ФССУ
в Донецькій області із заявою про отримання одноразової допомоги у зв`язку зі смертю чоловіка. Проте, їй було відмовлено в призначенні одноразової допомоги у зв`язку з неможливістю визначення складу сім`ї загиблого, а також не встановлення факту перебування осіб на його утриманні.
Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просила суд встановити факт спільного проживання однією сім`єю, факт знаходження на утриманні, визнати право на отримання страхових виплат у зв`язку зі смертю потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві та зобов`язати відповідача виплатити одноразову допомогу сім`ї загиблого.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 20 травня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2
в період шлюбу з 07 червня 2013 року по день смерті
останнього - ІНФОРМАЦІЯ_1, у квартирі АДРЕСА_2 .
Зобов`язано Маріупольське МВ УВД ФССУ в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу сім`ї загиблого в сумі
100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 160 000 грн.
У задоволенні решти позовних відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що встановлення факту проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю необхідний позивачу для отримання одноразової допомоги сім`ї загиблого.
Таким чином, встановлення юридичного факту, про який просить позивач, породжує правовий наслідок, оскільки цей факт впливає на виплату суми одноразової допомоги сім`ї потерпілого у зв`язку із смертю на виробництві внаслідок нещасного випадку. Оскільки ОСОБА_1 є дружиною загиблого ОСОБА_2, на момент його смерті проживала з ним однією сім`єю, була пов`язана з ним спільним побутом, мала взаємні права та обов`язки, тому відповідно до частини шостої статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" має право на одноразову допомогу, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про перебування позивача на утриманні померлого ОСОБА_2, суд виходив з того, що вказані позовні вимоги не доведені належними та допустимими доказами, а тому задоволенню в цій частині не підлягають.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 03 вересня 2020 року рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 20 травня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт проживання однією сім`єю
з ОСОБА_2, який загинув під час виконання трудових обов`язків,
у зв`язку з чим вона має право на отримання страхових виплат відповідно до частини шостої статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".
Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про встановлення факту знаходження на утриманні до апеляційного суду не оскаржувалось, тому в апеляційному порядку не переглядалось.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Маріупольське МВ УВД ФССУ в Донецькій області просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Як на підставу оскарження судових рішень Маріупольське МВ УВД ФССУ
в Донецькій області посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Разом з тим, починаючи з 1991 року і до сьогоднішнього часу, питання щодо права на отримання одноразової страхової допомоги на сім`ю в розмірі 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить від декількох ознак, а саме: факту знаходження у сімейних правовідносинах відповідних осіб із загиблим на виробництві та відповідного знаходження на утриманні цих осіб.
Крім того, страховими виплатами є грошові суми, виплачувані Фондом особам, які мають на це право. А оскільки позивач не є особою, яка знаходилася на утриманні загиблого, не має неповнолітніх дітей, тому, відповідно, не має й права на страхові виплати, пов`язані із загибеллю чоловіка.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу.
У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 07 червня 2013 року позивач ОСОБА_1 уклала із ОСОБА_2 шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
Згідно з актом від 10 травня 2018 року проведення повторного спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 19 лютого 2017 року
(форма Н-5), нещасний випадок стався на станції "Бункера" під час вивантаження матеріалу з вагону для окатишів моделі 20-471 (вагона-хопера) № 58928524 на бункерній естакаді за вантажним фронтом доменного цеху, по залізничному шляху № 2. Висновком комісії встановлено, що даний нещасний випадок є таким, що пов`язаний з виробництвом.
Відповідно до акта від 11 травня 2018 року про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, який мав місце 19 лютого 2017 року
(форма Н-1), ОСОБА_2 приступив до вивантаження вагона-хопера
№ 58928524. Під час виконання обов`язків стався нещасний випадок, який закінчився смертю потерпілого.
Також судами встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_2, що підтверджується договором купівлі-продажу від 19 листопада 2011 року та витягом про державну реєстрацію прав міського комунального підприємства "Маріупольське бюро технічної інвентаризації" (далі - МКП "Маріупольське БТІ") від 28 листопада 2011 року № 32207728.
Постановою Маріупольського МВ ФССУ в Донецькій області
від 17 листопада 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової допомоги на сім`ю у зв`язку з неможливістю визначення складу сім`ї.
У червні 2018 року ОСОБА_1 знову звернулася до Маріупольського МВ ФССУ в Донецькій області із заявою про призначення одноразової допомоги в разі смерті потерпілого ОСОБА_2 внаслідок нещасного випадку на виробництві.
12 липня 2018 року Маріупольське ВВД ФССНВВПЗУ в Донецькій області листом ОСОБА_1 відмовило у призначенні одноразової допомоги в разі смерті потерпілого ОСОБА_2 внаслідок нещасного випадку на виробництві, оскільки не вказано підстав для виплати допомоги. Так як ОСОБА_1 та померлий ОСОБА_2, на день його смерті, були зареєстровані за різними адресами, заявнику було рекомендовано звернутися до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю та перебування на утриманні померлого.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.