Постанова
Іменем України
23 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 554/882/19
провадження № 61-20912св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Територіальна громада міста Полтави в особі Полтавської міської ради,
третя особа - Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - перший заступник прокурора Полтавської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Бондаревської С. М., Кривчун Т. О., Кузнєцової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіальної громади м. Полтави в особі Полтавської міської ради про визнання права власності.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що згідно з нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 04 жовтня 2017 року, укладеним між ним та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, він придбав у власність квартиру АДРЕСА_1 .
Вказана квартира була переобладнана зі зміною її цільового призначення, а саме переобладнана в нежитлове приміщення - громадську будівлю.
Згідно з даними технічного паспорту на нежитлове приміщення, вбудоване в житловий будинок АДРЕСА_1, станом на 06 червня 2018 року, нежитлове приміщення складається із: торгової зали 1-1 площею 56,7 кв. м, торгової зали 1-2 площею 21,3 кв. м, службового приміщення 1-3 площею 7,4 кв. м, санвузла 1-4 площею 2,3 кв. м, підсобного приміщення 5 площею 17, 1 кв. м, підсобного приміщення 6 площею 19,9 кв. м. Загальна площа становить 124,7 кв. м.
Вказував, що реконструкція квартири в нежитлове приміщення відповідає чинним будівельним нормам України, санітарно-епідеміологічним та пожежним нормам і правилам для даного типу будівель та не порушує права інших осіб.
Отже, він як власник нерухомого майна фактично провів зміну цільового призначення приміщення квартири, а саме: з житлового в нежитлове - громадську будівлю, а тому після проведення будівельних робіт, проживання в приміщенні стало неможливим, оскільки відсутня кухня, ванна кімната та житлова кімната, що підтверджується технічним паспортом на вказане приміщення.
Зазначав, що законодавчо чітко не визначена процедура переводу житлових приміщень у нежитлові, регулювання цих правовідносин проводиться локальними нормативно-правовими актами органів місцевого самоврядування.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на нежитлове приміщення (магазин) в житловому будинку АДРЕСА_1, яке складається із: торгової зали 1-1 площею 56,7 кв. м, торгової зали 1-2 площею 21,3 кв. м, службового приміщення 1-3 площею 7,4 кв. м, санвузла 1-4 площею 2,3 кв. м, підсобного приміщення 5 площею 17,1 кв. м, підсобного приміщення 6 площею 19,9 кв. м, загальною площею 124,7 кв. м; припинити його право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 83,8 кв. м, житловою площею 54,1 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1369202053101.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 18 квітня 2019 року у складі судді Андрієнко Г. В. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення (магазин) у житловому будинку АДРЕСА_1, яке складається із: торгової зали 1-1 площею 56,7 кв. м, торгової зали 1-2 площею 21,3 кв. м, службового приміщення 1-3 площею 7,4 кв. м, санвузла 1-4 площею 2,3 кв. м, підсобного приміщення 5 площею 17,1 кв. м, підсобного приміщення 6 площею 19,9 кв. м. Загальна площа становить 124,7 кв. м.
Припинено право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 83,8 кв. м, житловою площею 54,1 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1369202053101.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що реконструкція квартири АДРЕСА_1 в нежитлове приміщення відповідає чинним будівельним нормам України, санітарно-епідеміологічним та пожежним нормам і правилам для даного типу будівель та не порушує права інших осіб, а тому дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на вказане нежитлове приміщення та припинення його права власності на квартиру.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі: Виконавчого комітету Полтавської міської ради, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області, задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради про зміну статусу житлового приміщення (квартири) у нежитлове (магазин) не приймалось, виконавчий комітет Полтавської міської ради, який є самостійною юридичною особою та особою, законодавчо уповноваженою розглядати питання переведення житлових приміщень у нежитлові, до участі у справі залучено не було, а Полтавська міська рада не є особою, яка порушує, не визнає чи оспорює право ОСОБА_1, а тому позов ОСОБА_1 пред`явлено до неналежного відповідача.
Також апеляційний суд зазначив, що позивач не надав доказів на підтвердження підстав зміни площі спірного приміщення, а саме збільшення площі з 83,8 кв. м до 124,7 кв. м.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні його позовних вимог, не врахував, що реконструкція квартири АДРЕСА_1, загальною площею 83,8 кв. м, у нежитлове приміщення відповідає чинним будівельним нормам України, санітарно-епідеміологічним та пожежним нормам і правилам для даного типу будівель та не порушує права інших осіб.
Також апеляційний суд не врахував та не дослідив документи про придбання ним підвального приміщення у будинку АДРЕСА_1 .
Вказані документи його представник надавав апеляційному суду для огляду, однак в силу вимог ЦПК України не зміг долучити їх до матеріалів справи.
Внаслідок об`єднання квартири та підвального приміщення відбулась зміна площі.
Крім того, перший заступник прокурора Полтавської області не мав підстав і повноважень подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції в інтересах держави в особі Державної архітектурно-будівельної інспекції України та Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Полтавській області та Виконавчого комітету Полтавської міської ради, а тому апеляційний суд безпідставно скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2019 року касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків.
У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки апеляційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2020 року у складі судді Касаційного цивільного суду Сердюка В. В. відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 вересня 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 04 жовтня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_1, ОСОБА_1 придбав у власність квартиру АДРЕСА_1 .
04 жовтня 2017 року за ОСОБА_1 зареєстровано права власності на вказану квартиру.
Також установлено, що вказана квартира ОСОБА_1 переобладнана зі зміною її цільового призначення, а саме переобладнана в нежитлове приміщення - громадську будівлю.
Згідно з даними технічного паспорту на нежитлове приміщення, вбудоване в житловий будинок АДРЕСА_1 станом на 06 червня 2018 року нежитлове приміщення складається із: торгової зали 1-1 площею 56,7 кв. м, торгової зали 1-2 площею 21,3 кв. м, службового приміщення 1-3 площею 7,4 кв. м, санвузла 1-4 площею 2,3 кв. м, підсобного приміщення 5 площею 17, 1 кв. м, підсобного приміщення 6 площею 19,9 кв. м. Загальна площа становить 124,7 кв. м.
Відповідно до висновку експертного будівельно-технічного та оціночно-будівельного дослідження № 1, складеного судовим експертом Д. Ф. Федоровим 16 січня 2019 року, на основі проведеного аналізу встановлено, що об`ємно-планувальне та конструктивне рішення, санітарно-технічні умови, пожежна безпека та інженерне обладнання нежитлових приміщень у житловому будинку (магазин) загальною площею 124,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, відповідають будівельним нормам, які діють на території України і висуваються до громадських будівель загалом і до приміщень магазинів зокрема.
Згідно з витягом з протоколу порядку денного засідання тимчасової комісії з розгляду питань щодо самочинного будівництва в м. Полтаві виконавчого комітету Полтавської міської ради від 26 березня 2019 року на обговорення було поставлене питання про визнання за ОСОБА_1 права власності на самочинно переплановане нежитлове приміщення в житловому будинку АДРЕСА_1 загальною площею 124,7 кв. м та при вирішенні цього питання комісія покладається на розсуд суду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Подібний за змістом висновок зроблений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.