ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 400/1233/19
касаційне провадження № К/9901/27362/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Бевзенка В.М., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Миколаївської об`єднаної організації професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.06.2019 (головуючий суддя: Малих О.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.09.2019 (головуючий суддя: Лук`янчук О.В., судді: Ступакова І.Г., Бітов А.І.) у справі №400/1233/19 за позовом Миколаївської об`єднаної організації професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України до Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2019 року Миколаївська об`єднана організація професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності (далі - відповідач), в якому просила:
визнати протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності щодо надання ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) статусу "Ветерана органів внутрішніх справ";
зобов`язати відповідача надати ОСОБА_1 статус "Ветеран органів внутрішніх справ" на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону України від 24.03.1998 №203/98-ВР "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист" (далі - Закон №203/98-ВР) та видати посвідчення і нагрудний знак "Ветеран органів внутрішніх справ".
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у березні 2019 року Профспілка звернулася до МВС України з клопотанням про надання статусу "Ветерана органів внутрішніх справ" члену Профспілки, пенсіонеру ОСОБА_1 на підставі пункту 3 статті 5 Закону №203/98-ВР, проте відповідач, з посиланням на недостатність у ОСОБА_1 вислуги років, відмовив у наданні йому такого статусу. Позивач вважає, що для визначення права на отримання статусу ветерана органів внутрішніх справ, вислуга років на службі в органах внутрішніх справ в календарному обчисленні має розраховуватися із врахуванням часу навчання особи у цивільних вищих навчальних закладах відповідно до вимог статті 17 Закону України від 09.04.1992 №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Вислуга років ОСОБА_1 на день його звільнення у календарному обчисленні становить 20 років 06 місяців 20 днів, що є достатньою для надання йому статусу ветерана ОВС.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.06.2019, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.09.2019, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 вже реалізував своє право на судове оскарження відмови Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності у встановленні йому статусу ветерана ОВС та видачі у зв`язку з цим посвідчення, за результатами якого постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2018 у справі №1440/1634/18 йому відмовлено у задоволенні позову. Суди попередніх інстанцій, з посиланням на преюдиційні обставини, встановлені у справі №1440/1634/18, зазначили, що у ОСОБА_1 недостатньо вислуги років у календарному її обчисленні для встановлення йому статусу ветерана ОВС на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону №203/98-ВР. Також суди зазначили про відсутність підстав для зарахування до вислуги років ОСОБА_1 періоду його навчання у цивільному вищому навчальному закладі. Додатково суд апеляційної інстанції вказав на недоведеність позивачем, з урахування того, що ОСОБА_1 вже реалізував своє право на оскарження відмови МВС України у наданні статусу ветерана ОВС у судовому порядку, порушення спірними інтересами прав та інтересів Профспілки. Суд апеляційної інстанції також відзначив, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судами норм матеріального права просить суд касаційної інстанції скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову. Касаційна скарга обґрунтована неповним з`ясуванням судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Скаржник наполягає, що у ОСОБА_1 достатньо вислуги років у календарному її обчисленні для встановлення йому статусу ветерана ОВС на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону №203/98-ВР.
Ухвалою Верховного Суду від 09.10.2019 відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 25.11.2020 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.
На адресу Верховного Суду від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому останній з посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій просить суд залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу без задоволення.
На вказаний відзив позивач надіслав відповідь, у якій наполягає на незаконності рішень судів попередніх інстанцій.
Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 звільнений зі служби в органах внутрішніх справи України з 09.12.1996 на підставі наказу №76, є пенсіонером ОВС.
Згідно довідки Миколаївського міського управління УМВС України в Миколаївській області від 10.11.2015 № 21/5-7343 ОСОБА_1 на день звільнення мав:
- календарну вислугу - 20 років 06 місяців 20 днів, з яких: МВС - 15 років 11 місяців 10 днів, ЗСУ - 02 роки 01 місяць 09 днів, ВНЗ - 02 роки 06 місяців 00 днів;
- загальний трудовий стаж - 30 років 00 місяців 16 днів.
Відповідно до рішенням медико-соціальної експертизи від 25.10.2016, ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності.
З грудня 2017 року ОСОБА_1 є членом Миколаївської об`єднаної організації професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України, що підтверджується інформацією, зазначеною у довідці Профспілки №13 від 22.04.2019.
14.03.2019 Миколаївська об`єднана організація професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України звернулася до Міністра внутрішніх справ України із заявою № 9 в інтересах ОСОБА_1 про надання останньому статусу ветерана ОВС на підставі пункту 3 статті 5 Закону №203/98-ВР.
Листом від 08.04.2019 №22/6-1773 Департамент повідомив позивача про відсутність правових підстав для встановлення ОСОБА_1 статусу ветерана ОВС з підстав відсутності вислуги років понад 20 років.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон №203/98-ВР встановлює статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранів служби цивільного захисту, ветеранів Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, визначає основні засади державної політики щодо соціального захисту громадян, звільнених з військової служби, служби в органах внутрішніх справ, Національної поліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, та членів їх сімей, визначає гарантії, які забезпечують їм гідне життя, активну діяльність, шану та повагу в суспільстві.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 Закону 203/98-ВР ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами Національної поліції, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України визнаються громадяни України: особи з інвалідністю I та II групи, інвалідність яких настала внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції, податковій міліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, і які мають вислугу військової служби і служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України 20 років і більше.